Як радянським чекістам не вдалося завербувати визначного мовознавця та публіциста Юрія Шевельова і яку роль у цій справі зіграв майбутній декан факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка Дмитро Прилюк?
Чому Юрій Шевельов так довго не відгукувався на запрошення Павла Загребельного відвідати срср і яке застереження він отримав від одного з конгресменів США через це? Чому Олесь Гончар не захотів поїхати до Нью-Йорка і переконати свого колишнього викладача повертатися на батьківщину?
Чому критика визначним українським мовознавцем концепції «общєрусского язика» не давала спокою керівництву кгб, яке відстежувало його діяльність упродовж кількох десятиліть? Які завдання те ставило своїй резидентурі у США для порушення на зустрічах із ним і чи здогадувався сам об’єкт оперативної розробки, з ким має справу?
На ці та інші запитання дослідник Олександр Скрипник знайшов відповіді у недавно розсекречених матеріалах служби зовнішньої розвідки ссср. І розповів про це в розлогій публікації в «Історичній правді».
«Спогади Юрія Шевельова із назвою «Я – мене – мені… (і довкруги)», оприлюднені на початку 2000-х років, пролили світло на досі невідомі сторінки життя і діяльності видатного філолога, славіста-мовознавця, літературознавця, професора низки престижних університетів світу, багаторічного президента Української вільної академії наук і на той час уже лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 р.). У них він відверто описував драматичні перипетії свого життєвого шляху. Навіть такі, про які інший волів би взагалі промовчати.
На запитання в одному з тодішніх інтерв’ю, чи залишилися до сьогодні закритими для публічного обговорення якісь теми, сторінки, нюанси його життя – він відповів:
«Ні. Я не маю ні перед ким ховатися чи чогось соромитися. Я ніколи нікого не зрадив. Це абсолютно щиро й однозначно. Моє сумління чисте. Звичайно, за прожиті роки мінялися де в чому і деякі погляди – про них я пишу в своїх книгах… До того ж, є на світі (й, сподіваюся, будуть) критики, полемісти, історики. Треба й їм щось лишити на розгляд, відкриття і викриття».
Визначний мовознавець зі світовим іменем не випадково обрав для своєї книги спогадів таку багатозначну назву. Вона цілком підійшла б і для назви справи агентурної розробки, яку завели на нього в мгб урср. Хіба що у трішки зміненому вигляді – «Він – його – йому… (і довкруги)». Натомість справі дали назву «Шевченко». Такий псевдонім Юрій узяв для подальших конспіративних зустрічей із чекістом, який 18 вересня 1941 року у Харкові викликав його на допит.
То був фарс і насмішка над тими, хто намагався схилити його до співпраці. Адже подальші зустрічі мали відбуватися на лавці біля пам’ятника Тарасові Шевченку. І про це він так само через роки розповів. Бо йому справді не було жодних підстав це приховувати, як і свою літературну, наукову та громадську діяльність в роки Другої світової війни під гітлерівською окупацією у Харкові і Львові, а невдовзі – в країнах Європи і в США.
Чому ж він став об’єктом оперативної уваги тоді ще нквд урср, чому його не залишили у спокої і після завершення війни , та чому всі ці потуги не мали жодного успіху? Відповідь на ці питання дають розсекречені архівні документи.
Справа була заведена 18 жовтня 1950 року. У ній зазначалося, що «Шевельов Юрій, літературний псевдонім Шерех Юрій, перебуває за кордоном і проводить активну націоналістичну діяльність, співпрацюючи з еміграційною українською націоналістичною пресою». На нього зібрали досьє, в якому фрагментарно було відображене майже все попереднє життя.
Зазначалося, що він є сином дворянина, полковника старої армії. Насправді його батько був генерал-майором російської імператорської армії. Але такі подробиці чекістів не надто цікавили. Записали зі слів і не перевіряли», – пише Олександр Скрипник.
Для багатьох випускників факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка буде цікаво дізнатися, що радянські спецслужби намагалися залучити до вербування Юрія Шевельова навіть його учня Дмитра Прилюка, майбутнього декана факультету!
«Після відмови Олеся Гончара в кгб вирішили звернутися до старшого викладача Київського державного університету імені Тараса Шевченка Дмитра Прилюка, який іще до війни був аспірантом Юрія Шевельова в Комуністичному інституті журналістики. В старій агентурній справі знайшли позитивні відгуки мовознавця про свого талановитого учня. Після відпрацювання різних сценаріїв вирішили, що найкращим буде варіант, коли з Юрієм Шевельовим у Нью-Йорку все ж зустрінеться не Дмитро Прилюк, а досвідчений працівник кгб.
Адже планувалася ґрунтовна розмова, під час якої мали з’ясувати всі необхідні питання, і на місці, залежно від ситуації, прийняти рішення, що з ним робити далі: пропонувати співпрацю з органами кгб чи підтримувати надалі контакти на нейтральній основі. А як привід для зустрічі вирішили використати книжку Дмитра Прилюка «Село на нашій Україні» з дарчим написом і вітанням від нього. Так і зробили», – зазначається.
Чому ж і потім упродовж багатьох років чекісти намагалися завербувати Юрія Шевельова та переконати його повернутися в ссср?
Ось ключове пояснення:
«Дослідження теми походження української мови стало центральним у його науковій діяльності. Своїми ґрунтовними працями він спростовував офіційну радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської та української».
Юрій Шевельов довів, що в доісторичні часи ані східні, ані західні, ані південні слов’янські етноси не творили жодної спільної народності, а їхня мова споконвіку була діалектно диференційована. Тобто немає трьох братніх мов, які походять з однієї давньоруської мови, і, відповідно, немає і не було колиски трьох братніх народів.
Йому вдалося науково довести, що українська мова бере свій початок з VII століття, а завершує формування у XVI столітті. Це був серйозний удар по концепції «общєрусского язика» і по тій ідеологічно виплеканій теорії, яку всіляко відстоювали і пропагували десятиліттями і століттями за вказівкою з кремля. Саме це змусило кгб ссср у 1960-ті роки знову повернутися до постаті Юрія Шевельова».
Уже після здобуття Україною незалежності Юрій Шевельов кілька разів відвідував різні українські міста. Став іноземним членом Академії наук України, почесним докторатом Харківського університету і Могилянки, кавалером ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Гроші, одержані від Шевченківської премії, передав на розбудову Української гімназії № 6 у Харкові. У Києві, Харкові та Броварах на його честь названо вулиці. У Харкові, попри протидію у 2013 році антиукраїнських сил, колишньої міської влади та обласної держадміністрації на чолі з Михайлом Добкіним, у 2022 році встановили меморіальну дошку на його честь на фасаді будинку, де він жив тривалий час.
Помер Юрій Шевельов 12 квітня 2002 року у Нью-Йорку.
Сергій ШРАМЧУК.
Фото «Історичної правди».
