Людина-легенда: йому пропонували високі посади, він не звабився – обрав Волинь
Дмитро Антонович Телішевський – людина-легенда. Мені поталанило з ним спілкуватися і працювати.
Не перебільшу, коли скажу, що на нього рівнялися працівники лісової галузі усього колишнього союзу і поближніх зарубіжних країн. Йому пропонували високі посади у москві і Києві, але він не звабився ними, залишився на Волині. Під його керівництвом волинські лісівники збільшили лісистість області удвічі, досягли вагомих виробничих показників, отримали державні нагороди, визнання і славу. Це надзвичайно авторитетний лісовод, господарник, управлінець. Людина з чистим сумлінням і великою любов’ю до України і волинян.
В Дмитра Телішевського було розуміння справ державних і кожного окремо взятого працівника галузі, їхніх сімей.
Він народився 10 травня 1924 року в с Беньківці Рогатинського району Івано-Франківської області. Походить з української родини. У 1949 році закінчив Львівськикий лісотехнічний інститут, здобув фах інженера лісового господарства. В 1970 році захистив дисертацію і отримав науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук.З 1950-1953 роки Дмитро Телішевський працював директором Буського лісгоспу Львівської області.
А в червні 1953 року його призначили начальником новоутвореного Волинського обласного управління лісового господарства при обласному управлінні сільського господарства.На той час тут працювало до десятка спеціалістів. Восени 1955 року Дмитро Телішевський відбував до Москви на дворічні курси вищих керівників галузі, повернувся з навчання в 1957 році. Відтоді й очолював лісоуправління до квітня 1986 року, коли вийшов на пенсію.
Якось наш відомий товаристівець, лісовод з великої літери – Іларіон Маковський, що свого часу також закінчив Львівський лісотехнічний інститут, за розподілом потрапив до Казахстану, де став директором одного з лісгоспів, відтак Маліївського деревообробного заводу, близько 15 років очолював Камінь-Каширський лісгоспзаг, працював в облуправлінні, згадував про свого колегу так: “Мене свого часу вразив спогад Дмитра Телішевського про перший приїзд у Любешівське лісництво: «Контора розміщена у напівземлянці. У ній жив лісничий із родиною. Коли запитав, де, власне, контора лісництва, він відчинив невеличкі саморобні дверцята в одному з кутків землянки і показав саморобну шафу зі столиком та великою лавкою біля нього». Потім він напише: «Дав собі слово, що робитиму все, щоб перебудувати лісову галузь на Волині». І дійсно далі відбувалося багато змін. Незабаром виробили власну модель ведення лісового господарства. З часом вона набула популярності не тільки в Україні, а й у Радянському Союзі. Волинський досвід вивчали спеціалісти Німеччини і Польщі. А у 1985-му році на Волині була проведена перша міжнародна нарада міністрів лісового господарства країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги та Куби і В’єтнаму. За їхньою оцінкою, досвід комплексного використання ресурсів лісу не мав собі рівних. А модель ведення лісового господарства у публікаціях так і називали: не радянською, не українською, а волинською”.
За вагомий внесок у створення та розвиток виробничої бази лісогосподарського та лісопромислового виробництва, відтворення та збереження лісів у 1964 році Дмитру Телішевському присвоєно почесне звання «Заслужений лісовод України». Він нагороджений орденами «Знак Пошани» (1958 p.) і Трудового Червоного Прапора (1966 p., 1976 p., 1981 p.), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Він учасник Великої Вітчизняної війни.
Пригадую, коли на вісімдесят дев’ятому році життя Дмитро Антонович відійшов у вічність, тодішній начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Богдан Колісник, його попередник Анатолій Голік, голова Волинської обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк та тодішній голова Волинської обласної організації Товариства лісівників України Петро Сахарук, керівники державних лісомисливських підприємств Волині в опублікованому некролозі назвали Дмитра Телішевського видатним лісівником сучасності. “Це був ерудований високоосвічений і людяний керівник, що впродовж тридцяти трьох років стояв біля керма лісівничої галузі Волині, очолював Волинське обласне управління лісового господарства і лісозаготівель, – зазначали вони. – Лісівники називають Дмитра Антоновича людиною-легендою, великим лісівничим стратегом і тактиком, зразком сумлінного і чесного служіння людям і Вітчизні. Він залишив по собі чимало учнів і послідовників, численні наукові праці, практичні справи”.
Дмитро Антонович похований на кладовищі с. Гараджа.
У цей 100-річний ювілей – його служіння Україні і народові бачиться по-особливому. Пам’ять про цю прекрасну людину, знаного лісовода не згасає, є прикладом лісівника-державника-краянина для наших сучасників, таким і залишиться для майбутніх поколінь.
Олександр РИБЧИНСЬКИЙ,
голова Волинської обласної організації Товариства лісівників України.