Свято Господнього Стрітення за
християнськими звичаями започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст.
Але схожі вірування існували й у дохристиянсьткі часи. Тому 15 лютого – одні з
найурочистіших святкувань.
Першу згадку про нього подає паломниця
С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем після Богоявлення».
Його святкування описує так: «Сороковий день після Богоявлення святкується
дійсно з найбільшою урочистістю.
«Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію.
Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі
священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де
говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму» (Гл.
26). З Єрусалима свято поширилось на весь Схід, але лише в VI ст. за
цісаря Юстиніяна (527—565) воно
набирає особливого значення. Цісар Юстиніян
наказав уважати Господнє Стрітення за велике свято та святкувати його в цілому
цісарстві. Через це в богослужіннях цього свята Церква кілька разів молиться за
імператора», – пояснюють богослови.
Свято Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше
стало вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої діви Марії, або
Пожертвування Ісуса у святині. Нові
приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили
Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до
Богородичних свят і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається
як зустріч зими з весною. Вірили, що «в цей день зима весну зустрічає,
заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
Роман
УСТИМЧУК.
На
фото з «Вікіпедії»: ікона «Стрітення» роботи Рогіра ван дер Вейда.