Із позафракційним депутатом
Луцької міської ради Анатолієм Бірюковим розмовляємо вранці 19 грудня. Про
подарунок під подушкою говорити не стали. А от у відповідь на запитання про те,
що треба, аби Святий Миколай приніс депутатському корпусу для кращої та
злагодженішої роботи, почула, що найбільше не вистачає, звісно, миру в країні,
а ще – поваги один до одного та толерантності. Тож постійній депутатській
комісії із питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю,
депутатської діяльності, етики та регламенту, очевидно, є над чим працювати.
– Під час сесій ви дозволяєте собі покритикувати, пожартувати
над депутатами. У відповідь на обговорення серйозних речей часто кидаєте жарти.
Це ви просто по життю такий оптиміст чи бачите, що інакше, як жартуючи, іноді
важко вийти із ситуації?
– То, може,
виглядає як жарт.
– Крізь біль?
– А насправді це
виклик, коли бачу, як депутати у щось надто занурюються і не аналізують простих
речей.
От приклад. Учора було засідання комісії, то в нас є
такий депутат, не стану називати прізвища, який постійно критикує міського
голову, у чомусь його звинувачує. Це вже доходить до того, що на кожній сесії
говорить, мовляв, то паркан міський голова коло садочків не поставив, то кнопки
виклику досі нема… Тобто отакі питання у мене викликають відповідну реакцію. Не
через те, що хочеться пожартувати, а тому, що все підводиться до такого
сприйняття.
– Ваші жарти мають
зміст.
– Звісно, тож не просто жартую. Я вже можу сказати, що
розумію все, бо от скоро – у січні – буде 21 рік, як є депутатом, як люди мені
цю роботу довіряють.
– Так, ви
довгожитель депутатської роботи.
– Я би хотів, аби це стосувалося і мене особисто… От
навіть, до речі, склав список депутатів, які були у нашій раді, починаючи із
1990 року. Мені приємно, що десь 329 депутатів обиралося за весь цей час. Було
кілька, які прийшли на зміну. От у цій каденції – померли депутати Андрій Калахан,
Леонід Лаба…. Шкода, що забув прізвище… Але була одна жінка, котра три-чотири
місяці попрацювала у раді і склала повноваження депутата.
– Вона це пояснила?
– Так. Сказала, що побачила ті крики і шуми, а тоді у нас
справді все дуже «голосно» відбувалося – і зрозуміла, що так працювати не хоче.
Минуло вже багато років відтоді, а я, бачте, досі про це згадую та зараз думаю:
це людина з високими моральними якостями, котра дійсно йшла займатися
депутатськими справами, хотіла служити громаді.
– Нинішній депутатський
склад міської ради виконує свою головну функцію – служіння громаді?
– Не можна сказати, що не виконує. От я недавно був в
ефірі на волинському телебаченні, то мені пропонували, аби порівняв роботу
обранців громади кількох скликань. Не можу собі дозволити визначати, яка рада
гірша чи краща. То непросте питання. Але скажу чесно: сьогодні поняття
«депутат» дещо втратило первинний зміст, від депутата часто вимагають виконання
якихось завдань, абсолютно не пов’язаних із його прямими функціями.
Я ніколи не користувався своїми повноваженнями. Сьогодні
опубліковано мою декларацію. Подивіться, що у мене там є: автомобіля нема, хати
нема, земельної ділянки теж нема. Можливо, я й даремно нічого для себе особисто
не лобіював. Але це тому, що знав: наступного терміну знову піду і маю дивитися
людям в очі. А у нашій раді є такі, хто вже через кілька місяців отримав
земельну ділянку. А я навіть заяву не писав.
– Ви працюєте у
комісії з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю,
депутатської діяльності, етики та регламенту. Скажіть, депутати етично поводяться?
– Часто ні. Але ми всі порушуємо регламент. І я теж іноді
викрикую. А це вже неетично. Емоції треба стримувати.
– Згадалося. Це був
приблизно 2011-й рік. Ви так яскраво прийшли на сесію з відпрацьованими
батарейками і кажете: мовляв, покажіть, куди їх викинути, адже просто у смітник
– шкідливо. Тепер батарейки є куди викидати. Урни переважно стоять у школах. Ви
цікавилися, де їх переробляють і чи взагалі не шкідливо, що таке велике скупчення
відпрацьованих батарейок виникає у місці, де постійно діти? Наприклад, я читала
про те, що вони виділяють ядучу речовину.
– Зізнаюся: не цікавився. Я взагалі можу тільки підняти
питання, поставити його на обговорення, що й зробив, а потім цим мають
займатися виконавчі органи влади. А якщо постійно тримати на контролі, то треба
витратити багато сил і часу. А депутат – робота громадська, тож, окрім цього,
маємо заробляти на хліб.
– Слухаючи вас,
розумію, що робота депутатського складу тоді буде дійсно якісною, коли за це
люди отримуватиму гроші.
– Так, я навіть неодноразово про це казав на сесіях. Думаю,
ми навіть скоро до цього дійдемо. Я вже пенсіонер, тож маю час ходити на сесії,
засідання комісії. А багато ж ходять іще на роботу.
– Щоб прийти на сесію,
депутат відпрошується з роботи…
– Не просто відпрошується. Знаєте, колись сесії тривали
по 8 днів. От уявляєте: мене вісім днів нема на роботі. Як роботодавцю на таке
реагувати?
Звісно, то не всіх стосується, бо дехто йде в органи
влади, маючи мільйони. Але ж є й інші.
– 30 грудня у вас
має бути плановий прийом громадян у 5-й школі. Прийдете?
– Мої контакти відкриті. Завжди кажу, що можна мені
телефонувати – і я готовий зустрітися будь-коли і в будь-якому місці.
Спілкувалася
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.