23 червня 1941 р., на
другий день війни, яку згодом назвуть Великою Вітчизняною, перед відступом із
Луцька співробітники органів НКВД за участі озброєних компартійних та
радянських активістів здійснили нечуваний злочин: із допомогою вогнепальної
зброї та ручних гранат знищили на подвір’ї політичних в’язнів. Кримінальних
злочинців як соціально близьких більшовицькому режимові тодішні окупанти нашої
землі «гуманно» випустили на волю…
На жаль, і 23 червня 2014-го,
коли від Театрального майдану до Замкової площі відбулася жалобна хода
представників органів влади, духовенства та громадськості, точне число убитих
не встановлене. За однією інформацією, сталіністи знищили тоді приблизно 1200
чоловіків та жінок, за іншими – майже 4000. Усе це відбувалося, до речі, на
підставі секретного наказу НКВД СССР, який передбачав: у разі неможливості
вивезти заарештованих чи засуджених углиб Союзу вони підлягають негайному знищенню
в місцях перебування. Що й було виконано не лише в Луцьку, але й в інших
західноукраїнських містах, зокрема – в сусідньому Дубно Рівненської обл., де,
до речі, в повоєнні роки народився та навчався в школі нинішній голова
облдержадміністрації Григорій Пустовіт.
Тож участь Григорія
Олександровича в траурних заходах – символічна та закономірна. Окрім керівника
виконавчої влади нашого краю, до місця масового розстрілу також прийшли його
заступник Роман Карпюк, секретар Луцької міськради Сергій Григоренко, перший
заступник голови облради Олександр Пирожик, заступник голови облради Ігор Гузь,
екс-Луцький міський голова і депутат міськради Богдан Шиба, представники
громадськості. А православне духовенство УПЦ КП на чолі з митрополитом Луцьким
і Волинським Михаїлом відправило панахиду за жертвами розстрілу у Луцькій тюрмі.
Основний лейтмотив
цьогорічного вшанування полеглих: московські бандити та їхні прислужники більше
ніколи не повинні отримати можливості знищувати українців на їхній рідній землі
лише за те, що вони прагнуть жити в суверенній та незалежній Українській
державі.
До речі, намагаючись
приховати сліди нечуваного злочину проти людяності, вже після закінчення війни
спецслужби з допомогою солдатів провели ексгумацію жертв розстрілу та перезахоронення
останків по вул. Карпенка-Карого між залізничним мостом біля вул. Дубнівської
та перехрестям із вул. Зв’язківців. Але й цього їм досягнути не вдалося: зараз
тут стоїть пам’ятник, який нагадує про більшовицький злочин 23 червня 1941 р.
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора: митрополит
Михаїл проводить богослужіння.
