Він майже земляк: із села Демидівка, що на сусідній Рівненщині. Народився і зростав зовсім неподалік Хрінниківського водосховища, де так полюбляють відпочивати волиняни. Але вже багато років 26-річному майорові не до відпочинку. Він командує батальйоном на одному з найгарячіших напрямків російсько-української війни – Покровському.
Про комбатів рідко знімають відеосюжети та розповідають в епістолярному жанрі. Як правило, основну увагу військові журналісти приділяють простим солдатам та сержантам, адже саме на їхніх плечах найважчий тягар піхотної війни. Але без досвідченого командира навіть найкращому підрозділові, укомплектованому супергероями, важко розраховувати на успіх. Тому історія про 26-річного майора з позивним «Сотник» – це про реалізацію принципу лідерства, коли однаково важливі і довіра, і повага, і взаємовиручка. І про те, як вчорашні новобранці стають воїнами. Мужніють разом зі своїми молодими командирами…
…У небі хмара ворожих дронів. Насамперед, на оптоволокні, що ускладнює їх ліквідацію. Щоб заїхати на позиції чи звідти вийти, це стало чи не найскладнішим завданням. Раніше процес здійснювали у нічний час, а тепер ворог активно використовує тепловізійні прилади – нікуди не сховаєшся. Навіть удень під прикриттям місцевості переміщуватися легше, хоча теж дуже небезпечно…
Особливу увагу доводиться приділяти збереженню техніки на марші. Обов’язково супровід військовослужбовців із помповими рушницями, які в разі чого просто дробом розстрілюють ворожий дрон.
Це – основні особливості нинішнього етапу війни на Покровському напрямку, де на чолі 3 механізованого батальйону 155 Окремої механізованої бригади імені Анни Київської Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України нищить загарбників молодий майор із позивним “Сотник”. Із цілком зрозумілих причин в відкритому доступі про нього надається мінімум персональних даних. Про все говорять результати бойової роботи 26-річного комбата.
Підрозділ, яким командує офіцер, розповіли в з’єднанні, неодноразово передавався у підпорядкування інших бригад, коли цього потребувала обстановка. Вважає, що всі завдання було успішно виконано, а ворогові завдали великих втрат у живій силі і техніці. І навіть тоді, коли батальйон опинявся на вістрі головного удару рашистів, які рвалися до траси, що між Мирноградом, Покровськом і Костянтинівкою…
Хто був на цьому напрямку, той знає: спокій українським захисникам тут тільки сниться. І це за умови, що взагалі є можливість виспатися…
“Окупант бере масою. Влітає туди, де відчуває найслабкіше місце в нашій обороні, намагається закріпитися… Тоді сунуть інші… У ворожих підрозділах трапляються і добре вишколені головорізи, але в основному – свіже гарматне м’ясо, яке ніхто не береже”, – каже комбат. І наводить один із характерних прикладів:
“Наші розвідники провели на позицію інших бійців, повертаючись назад, вирішили перепочити в одному з покинутих бліндажів. Раптом у темряві зафіксували рух… Придивилися: 5 чи 6 під**ів пересуваються! Вступили в стрілецький бій. Ті відійшли, але закріпилися в лісопосадці, і довго там трималися. Навіть атакувати пробували: на фланзі виставили кулеметника, який поливав наших хлопців суцільним вогнем, а штурмовики рухалися в лоб і з флангу обходили. З допомогою інших сил і засобів батальйону розвідники відбилися”.
Згодом, хоч окупанти зазнали великих втрат, вони отримали суттєве підкріплення, але так і не змогли просунутися ні на метр упродовж двох діб фактично безперервного бою. Наші ж допомогли відійти мінометникам, передали рубіж оборони морським піхотинцям і успішно повернулися до своїх.
Він відстежує бойову обстановку не тільки дистанційно. Не вагаючись, комбат вирушає в найгарячіші точки, щоб вирішити проблему особисто. І хоча вище командування не вітає, коли командири підрозділів працюють на “нулі”, “Сотник” у найскладніших ситуаціях не відсиджується в штабі.
Для прикладу розповів і про такий епізод:
“Уночі група бійців на околиці Покровська втратила орієнтири і виїхала буквально на околицю міста. А там їх вистежив ворожий FPV-дрон… Внаслідок вибуху з трьох хлопців більш-менш цілим залишився один. В другого була поранення середньої важкості. Найперше допомоги потребував третій: дуже скалічена рука, на нозі стопу відірвало, стікав кров’ю. Час ішов на хвилини…”.
“Сотник” вирішив не втрачати жодної дорогоцінної хвилини.
“Кажу своєму водієві: “Їдемо по хлопців”, – пригадує комбат. – По рації з’ясували, де вони є. І хоча в повітрі було дуже багато БпЛА, швиденько завантажили поранених у пікап і на повній швидкості – до медиків. На блок-посту навіть не зупинялися, там і так зрозуміли, що свої і що дуже поспішають”…
Бійці залишилися живими, і це найголовніший підсумок цього бойового епізоду.
Молодий офіцер родом із села Демидівка Рівненської області. Це зовсім близько від Волині, окрасою всього краю є Хрінниківське водосховище.
Коли відбувався Євромайдан, він навчався на другому курсі училища. Багато друзів були учасниками Революції гідності, потім одними з перших пішли на фронт російсько-української війни, яку чомусь називали АТО/ООС. На жаль, дехто повернувся на рідну землю бездиханним…
“І тоді мене, ще 16-річного, це дуже сильно змотивувало! Ще якийсь час продовжив навчання, але інтенсивно почав займатися самопідготовкою, аби вступити в військову академію”, – каже.
І хоч конкурс був дуже великим, “Сотник” реалізував свою мрію: став курсантом, а потім і кадровим офіцером! Згодом потрапив на військову службу в 155 ОМБр імені Анни Київської.
Що йому найважче на фронті?
Замислившись на мить, відповідає:
“Нестерпно усвідомлювати, що після виконання дуже важких бойових завдань твої люди назад не повертаються. І що ніколи не повернуться… А ще я завжди пам’ятаю, що від моїх рішень і дій залежить життя багатьох інших…”.
Найважливіше на даний час, що батальйон «Сотника» уже набрався бойового досвіду та набув спроможності. Ситуація з СЗЧ теж стабілізувалася, багато хто вже добровільно повернувся в стрій. А причини, чому втратили самоконтроль? У якийсь момент хлопці просто морально виснажилися. А потім приходить усвідомлення своєї місії, що їх чекають, що вони потрібні, і вони повертаються.
Тож хто зараз у строю, той уже досвідчений боєць. І знання та навички постійно відшліфовують на заняттях, у польових умовах. Це хлопців дуже мотивує, особливо, коли поруч комбат: вони відчувають свою потрібність. І за результатами підготовки видно, кого вже можна відправити на передову позицію, а з ким ще треба попрацювати додатково. Але свіжі люди в батальйоні потрібні, підрозділ потребує доукомплектації. Комбат запевнив: досвідчені бійці дуже швидко навчать новобранців, як стати справжніми воїнами та побратимами. Найголовніше: як виконати завдання і залишитися живим!
І додає:
“Українська перемога мусить бути! Рано чи пізно, але ми її повинні здобути! Інакше якийсь сенс у цих важких випробуваннях і кривавих боях?”.
155 ОМБр імені Анни Київської запрошує в свої лави справжніх патріотів.
Деталі за телефонами: 068 797 81 20, 067 245 49 46
Більше вакансій та додаткова інформація: https://155-ombr.mssg.me/
Приєднуйся до справжніх захисників України!
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 155 ОМБр імені Анни Київської.