15 серпня 1950 р. Волинський облвиконком та обком КПУ(б)У
ухвалили спільну постанову, котра поклала початок масовому вивезенню
селян-одноосібників із хуторів та невеличких сіл. Ця драма стала продовженням
суцільної трагедії волинських селян, яких «перші» і «другі совєти» зривали з
прадідівських земель та вивозили в Сибір чи райони Крайньої Півночі СССР, чи –
на «№колгоспні двори».
Отже, 15 серпня 1950 р. Волинський облвиконком та обком
КПУ(б)У ухвалили спільну постанову «Про зселення в колгоспні двори
колгоспників, а також інших одноосібників». Нею передбачалося, що з хуторів і
невеликих сіл кількістю до 25 будинків упродовж 1950-1952 рр. потрібно було
переселити в великі населені пункти тисячі селянських родин. Як тих, кого
заставили вступити в колгосп, так і поодиноких одноосібників.
Крім намірів збільшити кількість робочої сили в колгоспних
бригадах і на і фермах цей тоталітарний документ переслідував ще одну мету:
підірвати матеріальну базу для відділів УПА, котрі продовжували боротьбу на
Волині проти окупаційного більшовицького режиму.
Але постанова виконувалася кволо. Як свідчать архівні
документи Волинського державного архіву Волинської області, у 1951 р. було
заплановано вивезти 27 тис. 654 родини, а реально вдалося переселити лише 1
тис. 311 господарств.
На той час в області вже фактично завершилася примусова
колективізація: станом на 1947 р. було 22 артілі, а в 1950 р. – уже 1 тис. 16
колгоспів, які охоплювали 97,5% усіх селянських господарств.
Можливо, серед депутатів облради знайдуться справжні
українські патріоти, які згадають про 70-річчя примусового вивезення волинських
селян та ще раз засудять злочинний комуністичний режим?
Світлана КОМА.
На фото з архіву: радянська
колгоспна пропаганда.