Луцький
краєзнавець та дослідник Валентин Люпа цими січневими днями нагадав історію про
один із незвичних монументів у м. Луцьку. Йдеться про раритетний пасажирський
літак «Ил-18Б», який чудом вцілів від наступу демонтажів і вандалізму. Унікальна
крилата машина з двигунами запорізького авіаконструктора й досі знаходиться на
майданчику по пр-ті Молоді в м. Луцьку неподалік колишнього кінотеатру «Луцьк».
«Ще до війни у Запорізькому краї жив собі цікавий
хлопець Олександр Івченко (народився в 1903 р. у м. Великий Токмак нині
Запорізької обл. України, – ред.). У 17 років пішов батьківською стежкою
ливарника на завод (моторобудівний завод №29 імені Баранова, нині – «Мотор-Сія»,
– ред.). Як людину, в якої світила зірка в голові, його направили навчатися в
харківський механічно-машинобудівний інститут. Це у віці 27 років, вже
сімейного. Аби прогодувати сім’ю, ночами йшов підробляти. А тут ще професура
помітила у ньому небувалі здібності та перевела на факультет двигунів.
Прекрасно закінчивши навчання, випускника направляють у Запоріжжя на
моторобудівний завод. З початком війни той завод евакуюють в сибірське м. Омск. (
розшифровується як «отдєльноє мєсто ссилкі)», – пише Валентин Люпа.
1943 р. гине в авіатрощі головний конструктор
заводу, на місце якого призначають нашого Олександра Івченка. Наступного року
завод повертають назад у м. Запоріжжя, і конструкторське бюро працює далі.
«Коли Сєргєй Ільюшин розробив свій «Ил-18», стало
питання двигуна. Були різні варіанти, АИ20 (рос. Александр Ивченко, – В. Л.) та
НК4 (рос. Ніколай Кузнєцов). Захищали НК, приписуючи сотні годин лету до
першого ремонту. А коли дізналися, що у двигуна Олександра Івченка тисячі годин
, та ще і економічний, визначилися на користь українського конструктора. А тут
ще напередодні у м. Київ приїхав Микита Хрущов оглядати Ан-10 (військовий варіант
Ан-12). На них теж стояли двигуни Івченка. Микита Сергійович довго оглядав
літак, потім повернувся до свити і каже, що його надурили, бо казали що літак
маленький і пузатий та не красивий. «Я тоже маленький і пузатий, але красивий!»,
– додав. Всі стоять, і рота бояться відкрити. І тут Олександр Івченко спокійно
каже Микиті Хрущову, що на флоті усе, що вище колін, то це груди. Той
усміхнувся, а всі полегшено вдихнули.
А двигун Олександра Івченка сподобався
авіаконструкторові Сергєю Ільюшину, і він його взяв до своєї моделі.
Але потім, як зазначає Валентин Люпа, сталася
трагедія:
«У 1964 р. під м. Києвом загорівся в повітрі «Ил-18». Загинули всі. Комісія
дала висновок, що причина – у двигуні. По всьому світові оглядали двигуни
літаків, але найменшого натяку недоліків не знайшли. Тоді Олександр Івченко
взяв відповідальність на себе. Від переживань він отримує інсульт. Конструктора
возять до знаменитих лікарів. Його провідують Борис Платон, Олег Антонов.
Невдовзі інсульт вдруге дістає конструктора, і він помирає. А причину, все-таки,
встановили і назвали справжню та винуватців. Ні конструктор, ні двигуни до
авіатрощі не мали відношення. Скажу більше. Був випадок, коли у «Ил-18» влучила
блискавка і зупинилися три його двигуни. Командир зумів на одному двигуні
успішно посадити літак і став Героєм Радянського Союзу. Друзі, проходитиме повз
літак, що на пр-ті Молоді, згадайте про Олександра Георгійовича Івченка. Він
того вартий!».
Щодо літака модифікації «Ил-18Б», який зберігся в м.
Луцьку, ця модифікація зі збільшеним від 12 до 14 тонн корисним навантаженням та злітною масою 61,5 т була створена в 1958
р. 28 квітня 2 перших авіарейси за маршрутами «Москва – Адлер» і «Москва –
Алма-Ата». Всього їх збудували 64 штуки.
Екіпаж складався з 5 членів, міг перевозити до 90 пасажирів, дальність польоту
– до 6400 км. А з 1960 р. уже почали виготовляти «Ил-18 В», ще кращий від попередників.
На базі «Ил-18», до речі, конструктори зробили з
запорізькими двигунами кілька модифікації, найбільш відома – літак-розвідник «Ил-38».
який і досі в строю військових.
Наша крилата машина «Ил-18Б» у 80-их роках минулого
століття «своїм ходом» прилетіла на військове летовище, а потім потужним автотягачем
була доставлена до кінотеатру «Луцьк». Бортовий номер – «CCCP-75659», серійний
– 188000603.
«Луцький «Ил-18» – один із 7 літаків-пам’ятників,
які збереглися по цілому світові. Крім обласного центру Волині, де після
використання його як дитяче кафе крилата машина законсервована, а на майданчику
облаштували платну автопарковку, є ще в Східній Німеччині (м. Боркхайде), в
Українському музеї авіації (м. Київ), у Парку перемоги в російському м.
Ставрополі, в аеропорту російського м. Вологда, на майданчику аеропорту
словенського м. Любляна і в м. Мерке Республіки Казахстан.
Найбільш відомі, але втрачені аналоги «Ил-18»
стосується сусіднього м. Рівне (був як кінотеатр і тир біля Будинку культури «Хімік»
мікрорайону «Ювілейний», де спочатку згорів, а потім розібраний на металобрухт)
і в рідному для конструктора двигунів Олександра Івченка м. Запоріжжі (на
початку 90-их стояв як кінотеатр «Політ» в мікрорайоні Альмінієва балка, а
потім був знищений за «рівненським сценарієм».
Відтак, вцілілий зразок «Ил-18Б» із двигунами славного
українського конструктора в м. Луцьку потребує особливого догляду.
Світлана КОМА.
На фото авторки: «Ил-18Б» у наш час у м. Луцьку.