У сніговицю
та мороз у Задиби, на молочно-товарну ферму, поспішають невтомні
жінки-трудівниці.
Про цю чи не найсучаснішу ферму в Європі «Волинська
газета» вже писала. Цього разу журналісти потрапили на обіднє доїння. Приїхав сюди
і керівник ПСГП «Перлина Турія», депутат
облради Володимир Яренчук. На нараді зі спеціалістами Володимир Арсентійович
наголосив, що порода гольштинів потребує більшої уваги та наукового підходу до
її утримання, годівлі, доїння. Нас, журналістів, подивували його ґрунтовні знання
з багатьох вузькопрофільних дисциплін. А
що думають про це фахівці та доярки?
Корови-«фабрики»
Дмитро Слободенюк тут трудиться механіком із
обслуговування доїльної установки. Прийшов у «Перлину Турії» ще коли корівники
почали будувати. І – залишився. Він тутешній, родом з с. Задиби, де мешкає із
дружиною Оксаною Валеріївною та дітьми.
– Яким є
коло Ваших обов’язків і чи регламентований робочий час?
– Питаєте за обов’язки? Вони у мене не дуже складні, але
відповідальність велика. Усе повинно працювати чітко та ритмічно, мов добре
відлагоджений годинниковий механізм. Це в першу чергу стосується доїльного
обладнання. Адже кожна корова лише певний час перебуває у «каруселі». За цей
невеличкий проміжок часу вона має повністю віддати своє молоко. Ви знаєте, наші
корови, можна без перебільшення назвати фабриками з виробництва молочної
продукції. Свій потенційний ресурс вони вичерпують за 5-6 років. У них денний
надій – більше 50 літрів! Стежу також за чистотою холодильників. Їх мають мити
регулярно відразу після того, коли цистерна «Дубномолоко» забере з них
продукцію. Усе, що крутиться, має працювати бездоганно. В іншому випадку гріш
мені ціна в базарний день.
– До таких
механізмів належать і транспортери з видалення гною з корівників та інших
тваринницьких приміщень?
– У нас вони називаються по-іншому, але за принципом
роботи подібні до транспортерів.
– Дмитре
Валерійовичу, а якісь нештатні ситуації у Вашій роботі трапляються?
– А чому ж ні? Мав таку і сьогодні. На комплексі
вимкнулося світло і через те з танків, у які молоко надходить трубопроводами,
не злило води, довелося цю операцію здійснити вручну. Трохи більше часу стратив,
але до чергового роздою справився з такою роботою. Злив також воду з молочної
магістралі, бо залишилася в шлангові.
– Скажіть,
будь ласка, звідки завезено обладнання для молочного блоку?
– Зі Швеції. Працює бездоганно.
– До таких механізмів просто так не підступишся.
– Правду кажете. За освітою я інженер. Цю спеціальність
здобув у Київському державному університеті. Дещо раніше я працював головним
інженером.
– Де працює Ваша дружина?
– У школі, в Турійську, має посаду асистента вчителя.
Зараз є інклюзивна освіта, і в класі є
дітки, які потребують більшої уваги до себе. Аби вчителю було легше,
тепер введено посаду помічника. Дочка Уляна також навчається в селищі, наш
Олексійко ходить ще в садочок. До Турійська діти добираються «Шкільним
автобусом».
– Звели своє
помешкання?
– Богу дякувати, вдалося побудуватися. У кінці села,
можна сказати, на хуторі – батьківська хата. Там я народився і виріс. Батьки ще
молоді – мамі й татові трошечки більше за 50. Тримають корів, доять молоко і
возять у м. Ковель. Ось такий бізнес мають. Недалеко від батьків і брат мій
живе. Працює головним інженером знову-таки у фермерському господарстві «Перлина
Турії», яке очолює добрий і дбайливий господар Володимир Арентійович Яренчук. У
нас тут сімейний підряд (щиро посміхається). Коли одружився, побудувався в
селі. Уже, мабуть, років 7 як живемо окремо.
Оператори
машинного доїння
Тетяна Бурха –
оператор машинного доїння, у січні минуло два роки, відколи прийшла сюди на
роботу. По суті, почали працювати з відкриттям комплексу.
– Тетяно
Олександрівно, скільки за Вами корів закріплено?
– Мало не ціле стадо, – посміхається, – десь до півтисячі
корів!
– Чим робота
доярки сьогодні відрізняється від колишньої? Можна якісь аналоги проводити у
цьому плані? Які обов’язки у Вас тепер, що треба вміти, знати?
– Ну, як раніше було? Я також працювала дояркою, так що
на фермі не новачок. Тоді групи нараховували 25-30 тварин. Про таку кількість,
яку я вам назвала раніше, ніхто й мови не вів. Мабуть, і 50 ніхто не погодився
взяти. Адже колись майже все доводилося робити вручну: доїти, носити молоко в
загальний котел, роздавати корми, вичищати гній. Сьогодні на зміну жіночим
рукам прийшла механізація. Коли нам сказали, що будемо обслуговувати 500 корів,
то ми це сприйняли б за невдалий жарт. Як же таке можливе? Тепер такі думки
видаються смішними: у нас достатня кількість доїльних апаратів, які підключаємо
кожній корови, коли вона заходить в рухому «карусель», яка обертається.
Подібного методу на Волині не застосовує жодне інше господарство.
– Водночас
контролюєте процес роздою, стежите за чистотою вим’я, тварини в цілому?
– Дивимося, миємо, витираємо сухою ганчіркою і перші
цівки молока здоюємо. Тварина має бути чистою. Від того і якість продукції
залежить. Ми ж хочемо пити добре молоко.
– Коли запрацював
комплекс, потрібно було проходити якісь курси, скажімо, з ветеринарії чи
зоотехнії?
– Ні, такого не було. Думаю, і потреби такої нема,
оскільки на комплексі є спеціалісти відповідних профілів. Самостійно освоювали
лише навики машинного доїння. Хоча ті, хто раніше працювали доярками, цей
процес давно засвоїли. Для мене нічого нового не було. У Наталії доїльний
апарат є дома, вона з дитинства приходила на ферму з мамою, яка також працювала
дояркою. А ось Люба – новенька у нашому колективі, втім, також швидко
освоїлася. Маємо всі вболівати за кінцевий результат комплексу, у тому числі й
нашого колективу.
– Назвіть, будь ласка, себе, – просимо одну з подруг Тетяни Олександрівни.
– Наталія Яструб.
Я також оператор машинного доїння. Попередньо нам розказували і показували, як
правильно робити. Як знайти правильний підхід до корови.
– Наталіє
Олександрівно, а Ви давно працюєте на комплексі?
– У січні так само виповнилося 2 роки. Ми втрьох сюди
прийшли майже одночасно. Працюємо з тої пори, відколи відкрився комплекс.
Робота у нас позмінна.
– Хочемо і
від Вас почути слово про роботу, задоволені нею чи щось не влаштовує? –
звертаємося ще до однієї трудівниці фермерського господарства «Перлина Турії».
– Я Любов Гладищук. Прийшла сюди дещо пізніше – у червні.
Дівчата вже працювали. На початках страшнувато ставало. Знаєте, все нове зразу
не звичне. Звикаєш поступово. Тепер втягнулася, здається, що все життя тим і
займалася.
– Коли
розпочинається доїння корів?
– На ранішнє приходимо о 5 ранку. Закінчується о 10.00.
Обіднє розпочинається о 12.00 і закінчується до 16.00. Ввечері приходимо,
вірніше, нас привозять транспортом господарства о 18.00, і в 23.00 закінчуємо
роботу.
– Ми
дивилися графік надоїв молока на комплексі і звернули увагу, що найбільше
продукції отримуєте ранішньої пори.
– За ніч корова має більше часу для споживання кормів та
відпочинку, а між обідньою та вечірньою доїннями він досить обмежений. Зранку
кожна людина також почувається набагато бадьоріше, ніж вечорової пори.
Фізіологію не обманеш і не проведеш. У природі все гармонійно і збалансовано.
– Бачимо, що
у вас є гарна кімната, де можна не тільки перевдягнутися, а й випити гарячого
чаю з бутербродом.
– Умови і справді створені хороші. За це треба дякувати
нашому керівнику господарства. Маємо змогу після роботи прийняти душ. Тут
завжди тепло і все необхідне завжди є під рукою.
– Своєю
зарплатою ви задоволені?
– Знаєте, це питання філософське. Скільки людині не дай,
їй хочеться ще більше, – мовлять крізь сміх. – Через те, можливо, й сверблять
руки у чиновників до різних хабарів? Хоча, якщо відверто, то на сьогоднішній
день зарплата для села нормальна.
– Ви маєте
свої сім’ї, власні присадибні ділянки, на яких щось вирощуєте?
– Безперечно, що так. Дехто з нас проживає в с. Білашів,
воно сусідує із Задибами, але всі вже належать до Ковельського р-ну. У кожної є
підсобне господарство, навіть корів тримаємо.
– Який
середній удій домашньої корови? Його можна порівняти з тим, скільки отримуєте
на комплексі?
– Про якесь порівняння навіть не варто говорити. У нас же
корови звичайних порід, а не з племінних. Надоюємо зараз не більше 7 літрів, а
тут у 4-5 разів більше. Як не прикро нам це казати, але враження таке, що село
потрохи вимирає. Колись було два-три гурти худоби, а зараз заледве один
набереться. Тримати корову досить накладно. Не кожному це з руки…
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Володимир
ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора
РАЙОВА.