Народ, який не знає свого минулого, не може побудувати своє майбутнє! Ми повинні знати історичну правду України.
Нема більшої брехні, ніж історія, написана під диктовку влади, тим більше, якщо ця влада імперська, тоталітарна чи та, яка впродовж віків гнобила український народ.
Вперше за два з половиною століття український народ задекларував свою волю, своє споконвічне прагнення до свободи, до власної державності. 25 січня 1918 р. Михайло Грушевський оголосив текст, домінантою якого стала врочиста, життєстверджуюча теза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Звільнившись від імперських кайданів, українці вступили в новий етап революцій, державного будівництва та національно-визвольної війни 1917–1921 років. Перший мирний договір у Першій світовій війні підписала саме Україна (хоча вона була суб’єктом війни від її початку). 9 лютого 1918 р. був укладений Брестський договір між УНР та країнами Четвертного союзу (центральні держави: Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія та Османська імперія). Трактат дав Україні мир гідний і почесний, повернув їй західні українські етнічні землі, не тільки окуповані під час війни, а й раніше від неї відірвані, як Холмщина, Берестейщина, Пінщина (хоч і не в повнім їх обсягу – так, околиця Дорогочина, Більська, Брянська зостались таки поза Україною).
Якщо є держава, вона повинна чітко визначити кордони з сусідніми державами і надійно їх охороняти. Про признання державного кордону були підписані договори: 9 лютого 1918 р. – з Австро-Угорщиною, 18 лютого та 4 березня – з Польщею, 8 червня – з Білоруською Народною Республікою, 12 червня, 4 липня та 30 серпня – з Російською ФСР, 7 серпня –з Всевеликим Військом Донським, 26 жовтня – з Румунським Королівством, 16 листопада – з Кубанською Народною Республікою по розподілу Азовського моря.
Першими вийшли на український кордон і взяли його під охорону військові частини. Донецька група військ з квітня 1918 р. охороняла Харківсько-Донецьку ділянку, окрема Запорозька дивізія – Чернігівсько-Сумську ділянку кордону, а 1-ша стрілецька козацька дивізія (Сіра) – Чернігівську ділянку кордону.
7 березня 1918 р. Рада Міністрів Української Народної Республіки розглянула на своєму засіданні питання організації охорони державного кордону. Було створено Окремий корпус кордонної охорони (ОККО) УНР.
20 березня Рада Народних Міністрів затвердила полковника Желіховського Володимира Іполітовича отаманом ОККО.
У квітні 1918 р. прийняте рішення (заплановано) відкрити пункти митного догляду у таких населених пунктах: Хутір-Михайлівський, Ворожба, Конотоп, Валуйки, Каменська, Лихи, Сатанів, Тарноруда, Бугаз, Овідіополь, Берестечко, Ганцевичі, Жлобин, Гомель, Торчин, Усанівці, Гусятин, Волочиськ, Збараж, Радзивилів, Голоби, Маневичі, Лукинці, Ямпіль, Рибниця, Тирасполь, Могилів-Подільський, які практично і були відкриті у 1918 р.
Кордонні пункти були встановлені законом від 30 серпня 1918 р. на станціях: Хутір-Михайлівський, Валуйки, Коренево.
У складі прикордонної флотилії несли службу парові катери.
Формування кордонних бригад здійснювалось, в значній мірі, на базі українізованих прикордонних полків (колишніх бригад) російської імперії, Хотинського, Проскурівського та зведених прикордонної піхотної та кавалерійської дивізій.
Потрапити на службу в корпус мали змогу колишні прикордонники та військові, які були грамотні, з добрим слухом і зором, не нижче середнього зросту, християнського віросповідання та проживали не ближче 50 верст від кордону.
З квітня-травня 1918 р. почали нести службу кордонні бригади УНР.
30 квітня 1918 р. на залізничній станції Колпакове – кордон українських земель і Всевеликого Війська Донського (теперішня Росія) – було встановлено сторожу від Богданівського полку. Під салют двох гармат розкрили на кордоні жовто-блакитний стяг. Козаки пофарбували два високих стовпи у жовто-блакитний колір, намалювали тризуб та підписали: «УНР». Крім того, прикріпили на стовпах державні прапори, священник відслужив молебень та окропив їх освяченою водою. Заграв гімн. Гармати дали салют, а козаки закричали «Слава».
Тобто, в історії України, це був перший акт демаркації кордону із Росією.
На сьогоднішній день (йде 30 рік незалежності України) українсько-російський кордон не демаркований і навіть не проведена його делімітація (позначення меж кордону на мапах).
Указом президента України, починаючи з 2018 р., день прикордонника святкують 30 квітня.
Всього ОККО сформував 9 бригад: Могилів-Подільську, Одеську, Чорноморську, Дністровську, Північну, Хоперську (або Донецьку), Азовську, Курську і нашу Волинську бригаду ОККО УНР з місцем дислокації у прикордонному місті Луцьку, штаб якої розмістився по вул. Вулька (вона ж Волечка, Рівненська, Болеслава Хороброго, Леніна, а зараз проспект Волі).
Загальна кількість кордонних військ УНР становила близько 17 тисяч чоловік.
Остаточно історія ОККО завершується у квітні 1923 р., коли кадрова комісія кордонної охорони була розформована.
Валерій ПНЕВСЬКИЙ, ветеран ДПС України.