Биківнянське
поховання жертв сталінських репресій під м. Київ належить до найбільших на
території України. Упродовж 1937-1941 рр. вантажівки ночами привозили тіла
розстріляних у київських в’язницях НКВД для таємного поховання у місцевому
лісі. Одним із перших журналістів, який оприлюднив фото ексгумації тисяч жертв
сталінських репресій, був на той час співробітник газети «Сільські вісті»,
нинішній фотокореспондент Олександр Клименко. А першим наважився про це
розповісти головний редактор видання Іван Сподаренко, який свого часу працював
у м. Луцьку в редакції газети «Радянська Волинь».
Цими днями
Олександр Клименко у соцмережах пригадав цей доленосний епізод свого
багатогранного журналістського життя після закінчення Факультету журналістики Київського
держуніверситету імені Тараса Шевченка:
«Кількість
похованих тут остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити
від 20 до 100 тис. осіб. Тут були вбиті письменники Михайль Семенко, Майк
Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович,
академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь
Липківський, священник-капелан Андрій Бандера, батько Степана Бандери та
десятки тисяч інших жертв «Великого терору». Трагедія Биківні стоїть в одному
ряду з такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр (гітлерівські
нацисти, – ред.) та Катинський розстріл (сталінська хунта, – ред.).
На початку
квітня 1989 р. ми з провідним журналістом газети «Сільські вісті», де я
працював після університету, Михайлом Михайловичем Лисенком поїхали редакційною
чорною «Волгою» в Биківнянський ліс. Там військові розкопували поховання, а
судмедексперти проводили експертизи. Ліс був оцеплений міліцією, зайти туди
зась. Михайло Михайлович своїм грізним авторитетним виглядом натиснув, щось
сказав і нас пустили на самий початок лісу. Я був ще молодий і не дуже досвідчений
фоторепортер, мене вразило побачене. Земля скрізь по лісу розкопана. Акуратно
викладені людські кістки й черепи, далі в лісі вони були складені в плетені
верейки, в дерев’яні ящики. Михайло Михайлович говорив, я знімав. Щось знімав
телеоб’єктивом, щоб побачити далі. Але головне було поруч. Черепи з вхідними
отворами куль на потилиці. Так розстрілювали енкаведисти. Шкодували патронів…».
Проте публікація
з шокуючими фото могла і не побачити світ. Адже в радянські часи в кожній
друкарні знаходився т. зв. «літературні редактори» – спеціальні уповноважені радянською
владою та КГБ особи, котрі ретельно стежили, щоб, бува, якась «крамола» не
потрапила на шпальти газет. У м. Луцьку був такий собі Іван Васильович, у м.
Києві – інша схожа особа. Ось як про це розповів Олександр Клименко:
« Отже М.
Лисенко написав статтю, головний редактор Іван Васильович Сподаренко вибрав два
фото. І 26 квітня 1989 р. матеріал заслали у верстку. Десь о 15 годині мене
викликав редактор. «Цензор не дозволяє друкувати фото з Биківні – текст можна,
а фото ні! (напевне, цензора злякали простріляні голови і гори кісток).
«Ти молодий
журналіст, піди і скажи йому, що якщо не вийдуть фото, ми там залишимо просто
білий чистий папір», – сказав Іван Васильович.
Цензори
сиділи в двох кабінетах без номерів і табличок третього поверху видавництва
«Радянська Україна». Їх ще називали «літи». Я постукав, зайшов і одним подихом
випалив все, що сказав редактор. Той чоловік у сірому піджаку – високий, трохи
худий – мені здалось, трохи здивувався моїй наглості, мовчки подивився на мене
і нічого не сказав у відповідь. Я повернувся й пішов. Газета, все ж, вийшла з
фото…».
У ці весняні
дні багато-багато років тому на місці масових сталінських репресій у
Биківнянському лісі вперше провели велелюдні траурні заходи.
«6 травня
1989 р. на могилах відбувся мітинг, організований Товариством «Меморіал». На
гранітному камені вже були затерті слова про «закатованих фашистськими
окупантами у 1941–1945 рр.», залишився тільки напис «Вічна пам’ять». Ну, а сам
Меморіал відкрили 1994 р.», – написав Олександр Клименко.
Так починала
відкриватися завісу суворої секретності радянської влади про масові репресії в
СССР. Втім, вона повністю не піднялася й досі, адже прізвища всіх виконавців
злочинних наказів не встановлені, а до відповідальності (навіть посмертно) за злочини проти людяності не притягнутий жоден
енкаведист.
Володимир
ДАНИЛЮК.
На фото
Олександра КЛИМЕНКА: черепи з кульовими отворами жертв сталінських репресій у
Биківнянському лісі.