Незламний борець за Незалежну Україну, дисидент і політв’язень
Василь Стус помер у російській колонії в «перебудовному» 1985 р., так і не
ставши на коліна перед тоталітарним режимом. Але в короткі проміжки між ув’язненнями
йому доводилося ставити на місце і доморощених яничарів, які під тиском КҐБ і
КПСС відмовлялися від побратимів і зраджували їх…
«Нестерпно жити за умов, коли звичайне людське
прагнення – прожити свій вік у межах елементарної порядності – вимагає
надлюдської мужності і надлюдського героїзму… Колись Бертольд Брехт писав:
нещасна та країна, яка потребує героїв. Але ще образливіше відчувати, що з усіх
можливих героїзмів за наших умов існує тільки один героїзм мученичества,
примусовий героїзм жертви. Довічною ганьбою цієї країни буде те, що нас розпинали
на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі бажання мати
почуття самоповаги, людської і національної гідності».
Василь
СТУС,
«Відкритий
лист до Івана Дзюби», 1979 р., журнал «Визвольний шлях».