У
ніч із 16 на 17 вересня 2000 р. за злочинним наказом верхівки керівництва
держави спецгрупа МВС України на чолі з генерал-лейтенантом Олексієм Пукачем
убила опозиційного журналіста Ґеорґія Ґонґадзе.
Цими днями в Україні журналісти провели пошанування
його пам’яті, але для кращого розуміння моторошного кубла державних злочинців
варто прочитати хоча б пару епізодів зі статті ««20 років тому, 16 вересня,
викрали журналіста Георгія Гонгадзе.
«Українська правда» відновлює події останніх місяців, днів і годин його життя»,
яку написали журналісти Михайло Кригель,
Роман Романюк та Ольга Кириленко:
«У генерала
Пукача і його підлеглих – Валерія
Костенка, Олександра Поповича і Миколи
Протасова – були всі шанси закінчити цю неприємну справу ще в п’ятницю, 15
вересня… Те, що виконання клопітного доручення уникнути не вдасться, Пукач зрозумів під час розмови з «особою,
кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження». У перекладі з
юридичної мови на загальнолюдську – головою МВС Юрієм Кравченком.
За словами Пукача, 11 вересня Кравченко у своєму кабінеті наказав «прибрати» Гонгадзе, оскільки
той «компрометує у своїх публікаціях керівництво країни».
Убивство в останню мить зірвалося 15 вересня, коли
жертва, вийшовши з квартири Олени Притули, встигає зупинити інше таксі та поїхати додому. Але наступного вечора
саме службове міліцейське авто гальмує біля журналіста і забирає його з собою…
«Hyundai
Sonata з Гонгадзе, затиснутим двома
оперативниками на задньому сидінні, й Пукачем,
який з переднього сидіння бив журналіста гумовим кийком, виїжджає з Києва
одеською трасою. Дорогою кілька разів зупиняються, щоб змінити номери на
машині.
Пукач
наказує водію Поповичу заїхати в
село Сухоліси Білоцерківського району, де в будинку тестя бере мотузку і
лопату.
10 хвилин по опівночі автомобіль зупиняється у
безлюдному місці. Гонгадзе
виволікають із машини, стягують з нього куртку, кидають на землю, зв’язують
мотузкою руки й ноги. Попович
викопує яму неподалік від автівки. Зв’язаного відносять до ями, і Пукач його душить. Спершу руками, потім
ременем.
Коли все було скінчено, тіло скидають у яму,
обливають бензином і підпалюють. Потім закидають землею і сухою травою.
Пакет із кавунами викинули неподалік.
На шляху до Києва зупиняються у придорожньому кафе.
Ситно вечеряють – з пляшкою горілки.
Поки вбивці Гонгадзе
відновлюють сили після важкого робочого дня, друзі Георгія дзвонять до
лікарень, моргів та міліції.
О третій годині ночі Олена Притула набирає номер колишнього колеги, а на той час
прессекретаря Кучми, Олександра Мартиненка і просить
допомогти у пошуках. Той відповів, що хвилюватися зарано, і попросив
зателефонувати вранці, якщо Георгій не знайдеться.
У неділю
Мартиненко доповідає президенту. Наступного дня Кучма через свого прессекретаря інформує громадськість, що дізнався
про зникнення Гонгадзе і це його «дуже
засмутило». На той момент уже готується масова кампанія «Знайдіть журналіста Гонгадзе!»…
За якийсь час Пукач
повертається на місце злочину, розкопує свіжу могилу, відрізає голову жертви,
забирає її з собою, щоб викинути в іншому місці, а труп знову засипає тестевою
лопатою…
І наостанок:
«П’ять президентів і п’ятнадцять генпрокурорів (або
виконувачів обов’язків генпрокурора), змінюючи одне одного, упродовж двох
десятиліть запевняють, що розкриття вбивства Гонгадзе для них – справа честі. Одна за одною обриваються
нитки, що ведуть від виконавців убивства до його замовників…».
Провину тодішнього Президента України Леоніда Кучми в замовленні цього страшного
вбивства досі не доведено, він благополучно доживає віку на державній пенсії.
Міністр Юрій
Кравченко «покінчив життя самогубством» і був знайдений із… двома кульовими
отворами в голові.
Генерал-лейтенант Олексій Пукач засуджений до довічного ув’язнення і перебуває за ґратами.
Вдова Мирослава
Ґонґадзе з 2 дітьми живе і працює в США.
Олена Притула
згодом стала цивільною дружиною вбитого білоруського журналіста Павла Шеремета, а недавно продала «Українську
правду» іншому інвесторові…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото «Української правди»: таким був Ґеорґій Ґонґадзе.