У
1925 р. із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський
піп-чорносетенець із «Союза русскава народа», поїхали вчитись до української
гімназії у Прагу одразу 8 дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним
лідером у групі своїх односельчан. І в подальшому став одним із лідерів
боротьби за відродження Української держави.
«Пізнавальна історія про вихованця Пласту із
Берестечка на Волині» – стаття, котру нещодавно опублікував Історик, Голова
Крайової пластової ради «Пласту – НСОУ», випускник історичного факультету ЛНУ
імені Івана Франка Юрій Юзич. У ній – чи не вперше за 100 останніх років
розповідається про виховання освіченої і патріотичної української молоді за
межами рідної Волині. Наш край тоді потрапив під юрисдикцію Другої Речі
Посполитої. Оскільки в цієї держави було власне бачення на розвиток різних
національностей, котрі на той час мешкали на наших теренах, то значна кількість
обдарованих юнаків та дівчат шукали своєї реалізації за кордоном. На щастя і на
відміну від тоталітарного СССР, можливість виїхати на навчання в Італію,
Угорщину, Німеччину, Литву, Чехію та інші країни тоді існувала.
Отже, ось що розповів у своєму унікальному
дослідженні Юрій Юзич:
«Антін Хмарук, син Арсена й Марії, народився 12
серпня 1912 р. у містечку Берестечко Горохівського повіту (нині – Луцького
р-ну, – ред.). Біля того самого, де
відбулась відома битва Богдана Хмельницького. Православний. Дитинство провів у
рідному містечку, де заправляв московський піп-чорносетенець із «Союза русскава
народа».
Визвольна революція і війна 1917-1921 рр. зробила
свою справу. У 1925 р. із Берестечка поїхали вчитись до Української гімназії у
Прагу одразу 8 дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у
групі своїх односельчан, наприклад, давав рекомендації такого характеру:
«Не вживай того чи іншого слова, яке було вдома
нормальним».
Григорій Ткаченко згадував ще одну настанову від
Хмарука:
«…Прочитав» мені лекцію, щоб я не займався лівизною».
У 1927 р.і вступив до Пласту, виростав в гуртку
«Беркут» 3-го куреня ім. Б. Хмельницького під псевдом «Берест». Пластову присягу
склав у 1929 р. на Закарпатті, успішно пройшовши перед цим першу пластову
пробу. Після присяги одразу склав і другу пробу, осягнувши ступінь
пластуна–розвідувача. Став заступником курінного свого юнацького куреня. Склав
вмілості «Куховарення», «Перша поміч», «Ґігієна», «Догляд за хворими», «Табірництво»
і «Переплетництво».
Мав повний пластовий однострій із недешевим і
сьогодні скаутським капелюхом включно. У 1930 р. представляв свій курінь на
загальному з’їздї СУПЕ (Союзу українських пластунів-емігрантів). Навчався в
одному класі і разом пластував із майбутнім легендарним лідером українських
політв’язнів Михайлою Сорокою – «Беркутом».
Влітку 1932 р. закінчив гімназію, залишив юнацьке
пластування і поїхав на Берестейщину (нині – Брестська обл. Білорусі, – ред.) організовувати підпілля ОУН. Діяв
за завданнями ще одного пластового вихованця – Миколи Скоп’юка із м. Луцька
(Берестейщина в ОУН організаційно була зав’язана на Луцьк). Був також
організатором ОУН в рідному Берестечку – створивши один із перших осередків
Організації в Горохівському повіті.
Два роки підпілля в особливо тяжких умовах
волинських, часто русифікованих, сіл. Під сильним тиском, зокрема – поліційним
польської окупаційної адміністрації, змушений був знову залишити батьківщину та
повернутись до Праги.
Польська поліція фіксувала:
«Хмарук дня 2 липня 1934 р. виїхав з Берестечка до
Львова, де замешкав при вул. Замарстинівській, 41, помешкання 2, у промисловця
Брилинського, в якого працював. Дня 3 вересня 1934 р. Хмарук виїхав нелегально
до Чехо-Словаччини як член Крайової екзекутиви ОУН і замешкав у Празі при вул.
Сміхув… Зайняв у Празі пост одного з видворених з Чехо-Словаччини членів ОУН,
тобто, інструктора «Пласту», пройшов там спеціальний вишкільний курс ОУН».
У грудні 1934 р. вступив до куреня старших пластунів
імені Івана Богуна. На VI звичайному Загальному З’їзді СУПЕ, разом зі своїм
колишнім однокласником Михайлом Сорокою обраний 2 грудня членом-заступником
Контрольно-ревізійної комісії Пласту в еміграції.
У 1935 і 1937 рр. – Секретар Української громади в
Чехословаччині, поруч із Уласом Самчуком та іншими шанованими українцями. У
1936 р. – пресовий референт громади, одним із завдань якого було видання
«Інформаційного Листка». Об’їздить українські громади, розкидані по усій Чехії.
Так, наприклад, 12 квітня 1936 р. «виступив із рефератом» на святі Тараса Шевченка
в Ледвицях.
Згідно з хроніками націоналістичного видання
«Пробоєм», у 1936 р. Антін Хмарук був одним із лідерів Української студентської
громади в Празі. Зокрема, виступав основним доповідачем на студентському святі
з нагоди річниці Крут. А у листопаді того ж року на сходинах Союзу
Підкарпатських українських Студентів у Празі із рефератом «Деякі замітки до питання
українського націоналізму».
У травні 1937 р. ним знову сильно зацікавилась польська
поліція, яка під грифом «Таємно!» збирала інформацію про «Хмарука і товаришів»
по всій Галичині і Волині. Прізвище виплило в так званому «Архіві Сеника».
Запит був результативним…
Слідче управління в Луцьку Волинської Воєводської
команди державної поліції надіслало відповідні характеристики на розшукуваних осіб.
Поляки так описували Антіна Хмарука:
«Низького зросту, коренастий, брюнет, брови темні,
очі бронзові, лице поголене, овальне, ніс середній, рот широкий, клаповухий».
Микола Сидор-Чарторийський у своїх спогадах «Мандри
життя: Анабаза» (1973 р.) неодноразово згадує Антіна Хмарука як свого
громадянського наставника (тепер би сказали – ментора) і друга. За його ж
свідченнями, Антін Арсенійович «виїхав до Італії, до Риму, на журналістичні
студії». Очевидно, у 1937-1938 рр. Згідно з дослідженнями Володимира Ковальчука,
він їздив до Італії з метою вступити там на навчання, як це зробили інші
активісти ОУН, наприклад, Михайло Колодзінський та Олександр Бандера.
Умови підпільного та еміграційного життя надламали
здоров’я юнака. Причину смерті встановити, наразі, не вдалося. Помер 26-літнім
визначним діячем ОУН 24 лютого 1939 р. у Празі. Олег Кандиба згадував, що перед
смертю Антін Хмарук побував в Італії і був особисто знайомий із Євгеном
Онацьким, який в одному із своїх листів сумував за втратою побратима.
На похороні Антона Хмарука виступав офіційний
представник недавно створеної «Карпатської Січі». Був ним Олександер Блистів –
«Блист» (вихованець Пласту в Хусті, через місяць загине від рук мадярів).
Похоронили друзі Антіна Хмарука на Ольшанському кладовищі в столиці Чехії,
могила збереглась.
Коли у 2014 р. я робив фото могили у Празі – поняття
не мав, що за Антін похований під хрестом. Але був впевнений, що обов’язково
дізнаюсь! А виявився ще й пластуном.
Нехай цих кілька абзаців про Героя, у якого досі не
було жодної довідки у наших енциклопедіях та виданнях, стануть моїм невеликим
внеском у вшанування тих, хто про себе написати сьогодні не зможе».
Підготував
Роман
УСТИМЧУК.
На
фото «Історичної правди» і Романа УСТИМЧУКА: група учнів української гімназії в
Празі (1930 р.), уродженців Берестечка (з супроводжуючою особою – стоїть в
центрі) – крайнім праворуч стоїть Антін Хмарук, стоять зліва – Петро Корнійчук,
Михайло Ліщукевич. Сидять Ніна Корнійчук, сестри Маруся і Аполінарія
Воронєцькі, сидять внизу – Федір Черпяхівський і Грицько Ткаченко; «Історія
української громади в Чехії». Укладена Миколою Галаганом, ім’я якого – іn
memorian (в пам’ять) – вибите на могилі Антона Хмарука; м. Берестечко в наш
час.
Від
редакції.
Справою честі Берестечківської міської ради на чорлі з науковцем Ігорем
Грудзевичем, які і місцевих краєзнавців та істориків, стало б дослідження
подальшої долі однокласників Антіна Хмарука. Як, власне, і для депутатів –
найменування однієї з центральних вулиць на честь цієї непересічної особистості.