У щирої
шанувальниці «Волинської газети» Валентини Усової – два сини професійні
військові, обидва захищають Україну на східних рубежах держави. А ще їхня
родина щедра на інші хороші новини та події…
У попередньому номері ми писали, що возили подарунки своїм передплатникам у
Стару Вижву. Серед них і нашій вже добре знайомій та водночас щирій
шанувальниці «Волинської газети» Валентині Усовій. Невимовну радість прочитали
в її очах, коли розмовляли про старшого сина, кадрового військового, що вже не
один раз побував на східних рубежах нашої держави, де путінські окупанти та їхні
прислужники нав’язали нам війну.
Роман Усов, дізнаємося від матері,
служить у 14 Окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого (колись
– 51 ОМБр), яка дислокується у Володимирі-Волинському. Недавно він отримав службову однокімнатну квартиру в 44-квартррному
будинку, який не так давно здали в експлуатацію.
– Ваша газета про цей будинок неодноразово разів писала, що новобудову ніяк
не можуть закінчити, – зауважує Валентина Іванівна. – Думаю, що це також послужило певним поштовхом
будівельникам. Тож син, слава Богу, тепер має свій дах над головою. Тепер знає,
що то своє, бо приймаки, то є приймаки (радо посміхається). Поки що живе в
дружини. Отримав чергове звання. Тепер у чині майора, командир батальйону. Він
до себе і двоюрідного брата Павла Усова забрав. Той також закінчив львівську Національну
академію сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного. Тільки пізніше за
Романа. І на Сході був… Зараз у званні старшого лейтенанта. І на квартирі в
сина й живе. Телефоную до невістки Ірини, то сміюся: в тебе як в рукавичці.
– Часто спілкуєтеся
з невісткою?
– Так. Родом вона з Володимира-Волинського. Тата нема, помер, є лише мама
та бабця. Були вони у відпустці, то трохи і в нас побули. Невістці сподобалося,
залишилася задоволеною. Коли дітям добре, то й материнське серце веселіше. Тішуся,
що все добре складається. Дай Бог і далі так.
– Обняла
свекруху?
– Ну, аякже, – розкотисто сміється пані Валентина, – ще й телефона
подарувала. Якраз вчасно, бо попереднього я побила… Можливо, то також на
щастя? Знаєте, як кожна матір, я безмежно рада, коли всі дітки збираються в рідну
хату, тоді і настрій добрий, від щастя хочеться весь світ обійняти. Рада, що
здорові, що все благополучно складається в Ігоря з військовою кар’єрою.
– Що розповідав
син, коли повернувся з фронту?
– Якщо чесно, то навіть не мав часу, щоби розказувати, бо у вівторок
приїхав, а в неділю вже весілля. Приїхала і сваха зі своєю мамою. То вже
познайомилися ближче. Тільки ж говорити багато не було коли. Самі знаєте, як на
весіллі… За всім треба подивитися. Все, як мовиться, відбувалося в авральному
порядку. Трохи більше поспілкувалися перед весіллям, коли вони до нас
приїжджали. На початку листопада плануємо їх провідати. Головне, аби всі були
здорові, а молоді між собою ладилися. Тоді й материнське серце спокійним буде.
– У Вас ще є і
менший син, він також одружений. Минулого разу ми з ними спілкувалися, побачили
Вашу невістку Світлану та внучку Злату.
– Найменша у нас донька Тетяна, в дев’ятий клас ходить. Менший Іван живе з нами, він у
дорожній службі працює. Зараз дороги роблять, якраз у Володимир-Волинському
р-ні. На ніч приїжджає до брата. Сини дуже дружні. Невістка меншого сина нині в
декреті, а Златі вже рік і дев’ять місяців. Іноді передаю продукти сім’ї старшого сина,
домашнє, все-таки, смачніше, ніж із базару чи магазину, але тепер не знаю, як
воно буде через цей клятий коронавірус? Будуть маршрутки ходити чи не будуть?
– Валентино
Іванівно, роботи не поміняли, так само працюєте на заправці?
– Усе залишилося по-старому. І далі працюю операторокою на АЗС, зараз у
черговій відпустці. Дали з роботи путівку, то побувала у Карпатах, в будинку
відпочинку, що в Свалявському р-ні: «Злата Вежа», він неподалік «Сонячного
Закарпаття». Трохи попила тамтешньої водички, оздоровилася. Хотіла і чоловіка
загітувати, щоб разом поїхати, бо має проблеми зі шлунком, але не зміг
вирватися з роботи. Тепер треба хатні
справи підігнати, от на зиму капусту маю скришити.
– При минулій
зустрічі Ви сказали, що чоловік, Ігор Володимирович, працює в місцевому
професійно-технічному училищі.
– Так там і працює, а ще дуже любить поратися у домашньому господарстві.
Він просто залюблений у сад, який плекає власними руками біля обійстя. Можливо,
тому маємо такі смачнючі яблука та груші? І виноград гарний родить. Він просто
душу вкладає у кожне деревце.
Саме на власному городі ми й зустріли Ігоря Усова. Знайшов час лише
привітатися, а від пропозиції сфотографуватися разом із дружиною та редакційним
подарунком навідріз відмовився, зіславшись на зайнятість.
Тож приз від «Волинської газети» приймала наша шанувальниця Валентина
Усова. Валентина Іванівна лавреатом редакційної лотереї стає не вперше. В
одному з попередніх розіграшів виграла мішок цукру. Коли привезли,
напівжартома, напівсерйозно мовила:
«Буде синові з чого самогону на весілля нагнати».
Як у воду дивилася, син і справді одружився. Тепер на її квитанцію, яку у
власному офісі витягнув Заслужений тренер України, футбольна знаменитість та
легенда шкіряного м’яча,голова обласної Асоціації футболу Віталій Кварцяний, і
з яким попередньо домовився головний редактор «Волинської газети» Володимир
Данилюк, випав цукровий набір. Його на спонсорській основі презентував редакції
голова правління ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Василь Муха.
Тож щиро дякуємо Василю Івановичу і ми, і наші постійні передплатники, у
яких чай стане солодшим.
А всім шанувальникам «Волинської газети» нагадуємо, що передплата на 2022
рік триває. І кожен має шанс не лише читати весь наступний рік улюблене
видання, але й виграти подарунок. А ще – прочитати про себе та про своїх рідних
публікацію. Бо ж добре слово про добрих людей – на вагу золота!
Володимир
ПРИХОДЬКО.
На фото Віктора
РАЙОВА: Валентина Усова та кореспондент Володимир Приходько.