Небо не плакало дощем. І не сковувало подиху морозом. Воно
було світлим, суворим і неозорим. Власне, а яким воно могло бути обідньої пори
16 листопада, коли люди прощалися з єпископом незалежної Апостольської
православної церкви Олегом (Ведмеденком)?
Саме цього дня на території церкви «Христового Воскресіння»
у м. Луцьку по вул. Івана Франка духовенство, рідні, близькі та прихожани, всі,
кому Владика Олег устиг за 60 років свого земного життя словом віри та
смирення, прощалися з цією феноменальною
людиною, котра до останнього подиху була по суті своїй монахом…
Заупокійну службу провели не лише священнослужителі храму «Христового
Воскресіння», але й духовенство з-за меж обласного центру Волині та й далеко
від адміністративних кордонів нашої області. Вони щиро молилися за упокій нетлінної душі новопреставленого
єпископа Олега (Ведемеденка), переживали велике душевне потрясіння, але
намагалися не плакати. Бо знали: Його Преосвященство учив у подібних
випробування не проливати сліз, а возрадуватися, що душа великомученика та праведника, якому
довелося пройти тернистий життєвий шлях та непросту школу духовного становлення, такі відійшла на Суд Божий. І звідти,
з неозорої височини, котру звичайним людським розумом осягнути фактично не
можливо, а є тільки шанс відчути свідомістю, душа Владики Олега продовжує
дивитися на нас усіх, а його учні ще довго доноситимуть до вірян його Вчення.
Тлінний прах єпископа Олега (Ведмеденка) упокоївся на території
церкви. Колись тут було старовинне православне кладовище, котре при «совєтах»
ліквідували. Рештки зі старих поховань рідні та близькі покійних частково
зуміли перепоховати на кладовищі в с. Гаразджа. Але якась часточка цього праху,
все-таки, мабуть зосталося в цій землі. І серед тих часточок, можливо, і те,
що залишилося від улюбленої бабусі Олега
(Ведмеденка), який був у неї єдиним онуком…
Утім, рід їхній продовжився, причому, духовною стежкою
батька пішли й обидва сини – Павло і Василь.
Але ось так: ще позавчора в рідній церкві Владика Олег проводив Богослужіння, давав
настанови, а потім вийшов… І – вже не повернувся… І в ту останню мить, коли
Його Преосвященство записував на телефон фрагмент свого чергового духовного
послання, на нього летіла смертельна маса автомобільного металу. З дороги,
через бордюр, і на тротуар, де він зупинився. Де впало його тіло і, попри всі
зусилля лікарів та щирі молитви пастви, вже ніколи не змогло підвестися, щоб вірою та правдою
послужити для життя, творіння і добра…
А вчора, в другій половині дня 15 листопада, труну з
новопреставленим Владикою Олегом привезли в рідний храм, який він зі
сподвижниками збудував фактично на порожньому місці. Люди різного віку,
соціального статусу та віку з вечора і аж до обіду вівторка молилися, ділили
одне з одним тугою від непоправної втрати…
І ось сьогодні, 16 листопада, звершився чин панахиди… І останнє
світло земного дня зазирнуло в труну, де в звичайному монашеському облаченні лежало
тіло новопреставленого. Закривається вічко домовини, її повільно несуть від
хреста посеред церковної території до свіжої могили під старими і молодими
деревами… Повільно опускають у матінку-землю, виростає невеличкий пагорб свіжого
ґрунту із хрестом у головах. І він вкривається безліччю квітів. Таких
прекрасних, неповторних і нестандартних, яким і був Олег (Ведмеденко)…
Брат Олег…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото зі сторінки «Громади
Христового Воскресіння» в Фейсбуці: таким був єпископ Олег (Ведмеденко).