Наратив кремлівської пропагандистської машини про
те, що з усіх слов’янських народів лише російський, білоруський та український –
«єдинокровні брати», а в цьому тріо наполовину змішаний із монголо-татарською
кров’ю російський народ – неодмінно старший, найголовніший, не витримує жодної
критики. Ні з історичної точки зору, ні навіть за аналізом ДНК.
Але ця брехлива вигадка, на жаль, у свідомості
навіть частково населення Західної України продовжує процвітати. Незважаючи на
тисячолітню боротьбу українців за свою національну ідентичність та державний
суверенітет, що в наш час знайшла своє продовження у розв’язаній північним
сусідом війні на Донбасі та окупованого Кремлем Криму…
Представники мого покоління і старші, ті, яким
довелося 2 чи 3 роки стоптувати в армії кирзові чоботи, а на флоті – масивні
черевики, не забули, що ідея «братерства» між українцями та росіянами померла
ще раніше, ніж врізав дуба СССР.
В армію забирали тоді всіх підряд, навіть не зовсім
здорових. Лише в поодиноких частинах панував статутний порядок. Здебільшого, в
казармах і кубриках процвітала «дідівщина»: хто більший термін відслужив, той
«черпак» і «дєд», а хто тільки почав – «дух», «салага»…
На цьому елементарному принципі верховенства
свавілля, а не закону, й будувалися справжні взаємини між
військовослужбовцями-строковиками. В тому числі і в нашій частині, яка
знаходилася в засніженій тайзі Далекого Сходу чужої Росії.
Втім, навіть у стосунках солдатів та сержантів
одного призову існували жорсткі закони ворожнечі між представниками різних
народів. Нам, українцям, яких там було небагато, доводилося нелегко ще й тому,
що ми – українці. А ще буквально коробило від притаманної москалям лексики,
коли вони українців називали ніяк інакше, як «хахламі». Ми їх – «канапами»…
І навіть татари з Башкирії, які також ненавиділи
росіян (бо всі керівні посади зайняті саме ними, та ще й російську мову примушують
вивчати!), були ріднішими, ніж різна наволоч із Алтаю чи навіть Москви…
Причому, татари ж зовсім не слов’яни, та й сповідують не християнство, а іслам!
Багато років тому, в тій холодній і непривітній
далекосхідній тайзі, нас постійно лякали війною як не з далекими США, так і з
сусіднім Китаєм. Але спостерігаючи за
«інтернаціоналізмом» всередині стандартної військової частини Військ
протиракетної оборони СССР, я часто думав, що вся ця різношерста публіка у випадку
війни загине зовсім не від інших армій, а перестріляє, перевішає, переріже чи
передушить сама себе…
Бо коли, захищаючи власні честь та гідність, як
молодший сержант зчепився врукопашну з сержантом-росіянином, який прослужив на
півроку більше, то найбільшим ворогом був не умовний китаєць чи американець, а
він – «старший брат» із чужої Тамбовщини. До речі, звідти й походить російська
приказка «Тамбовський вовк тобі товариш…».
Тому за способом життя, історією, традиціями та
рівнем цивілізаційного розвитку мені особисто ближчі інші слов’янські народи.
Насамперед, поляки, чехи і словаки. Та й «старшого брата» в мене особисто ніякого
нема…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото з особистого архіву автора: під час служби на Далекому Сході тоді ще РСФСР
із товаришем-татарином Флюром
Рахматулліним.