РОСІЙСЬКІ НАЦИСТИ ВБИВАЮТЬ В УКРАЇНІ ДІТЕЙ, А ГОРОХІВЧАНИ РЯТУЮТЬ ПОРАНЕНОГО ПТАХА
Протягом минулого року на ставку в Горохові плавав у гордій одинокості красивий білий лебідь. Милувалися ним і дорослі, і діти, які торішніх мирних літа й осені відпочивали біля оригінального фонтану в красивому сквері, урочисто відкритому на честь 30-річчя Незалежності України. Лебідь спокійно виходив на берег, ласував їжею, яку йому приносили небайдужі горохівчани.
Десь півтора-два місяці тому опустів лебединий будиночок – житло на ставку, не стало на його плесі птаха-красеня. Куди він зник? Покинув Горохів, як колись його попередники? Відповіді на ці запитання почули від сусіда Олега Пундика, Ігоря Савченка, який деякий час працював у редакції газети “Горохівський вісник” і досі підтримує з нею дружні стосунки. При зустрічі з ним Ігор Савченко запитав:
– Ви знаєте, що Пундики прихистили вже третього лебедя? Щойно бачив, як Олег із онуком Матвійком вигулював його на березі…
Це було незадовго до вторгнення російських військ в Україну, ракетно-бойових ударах загарбників по наших містах. Жорстокий і підлий ворог, який колись у совєцьку добу іменувався “старшим братом”, а правильно було б – Іудою, уже, як мовиться, й біля наших воріт. Бачив, як мешканці будинку по вулиці Богдана Хмельницького, в якому живуть Пундики, облаштовували в підвалі бомбосховище.
У самих життя в небезпеці. Переживає сім’я Олега й Ірини Пундиків за свого сина Михайла. Він служить у поліції. Зі своїми колегами боронить Луцьк від бандитів і диверсантів. Незважаючи на таку тривожну ситуацію, не забувають про порятунок лебедя зі зламаним крилом! Зерно для його годівлі привіз голова Горохівської міської ради Віктор Годик. Мимоволі напрошується таке разючо-контрастне порівняння: на відміну від виродків путіна чи Лукашенка, їх поплічників, які ненавидять і намагаються знищити країну-сусідку, споконвіку миролюбні набожні українці навіть в екстримальних умовах небайдужі до поранених птахів, до беззахисних друзів наших менших у повітрі та на землі.
Олег Пундик при всій своїй великій зайнятості як знаний далеко за межами рідної Горохівщини всеумілий майстер із ремонту легкових автомобілів усіх марок розшукував у Луцьку спеціаліста ветеринарної медицини, який зміг би вилікувати зламане лебедине крило. Адже боляче йому дивитися, як на прогулянках птах пробує злетіти на одному крилі, але, піднявшись на метр-два, падає зі стогоном на землю.
Вайт (у перекладі “білий”) – уже третій у прихистку Пундиків. Першим був Зевс. Його напівметровим знайшли рятівники в одному зі сіл та привезли пізньої осені на ставок у Горохові. Він, безсилий та зі занадто підрізаними крилами, напевне, не вижив би, тому милостивий не тільки до людей, але й фауни Олег Пундик забрав лебедя додому, поселив його в сараї, настеливши сіна. На ринку купляв для нього дрібну рибу, щоб збагатити делікатесом його меню.
Допомагали йому виходжувати Зевса рідний брат Ігор, який пліч-о-пліч із ним працює в ремонтній майстерні, сини Сергій і Михайло, дружина Ірина, викладачка Горохівського коледжу ЛНАУ. Під такою дбайливою людською опікою він успішно перезимував й набрався сил, навесні все частіше почав наглядати в небо: як людина народжена для щастя – так птах для польоту.
Розуміючи це, Пундики та їх друзі привезли лебедя до ставка та випустили його на волю. Він довго не сходив із берега у воду, начебто дякуючи своїм рятівникам. За цією, здавалося б, буденною подією у захваті та з цікавістю спостерігало чимало небайдужих людей.
Зевс виявився лебідкою. Невдовзі на ставку в Горохові її виглядів і прилетів до неї наречений. Очевидно, він покликав її до свого дому, бо закохана пара попрощалася з Гороховом.
Доля другого лебедя закінчилася трагічно. Він зранений упав на дах автостанції. Його закривавленого Олег Пундик приніс у свій притулок. Рятував протягом тижня, але повернути його до життя було неможливо. Загорнув мертвого птаха в біле простирадло й похоронив, наче людину.
Вайт, нібито по-своєму відчуваючи небезпеку, що в небі зловісно пролітають російські ракети, не робить спроб злетіти. Натомість він дуже дружелюбно по-пташиному спілкується з своїм добрим хазяїном. Настане час – і він, як колись Зевс – лебідка, відчує волю й свободу. Цього прагнуть і люди, готові дати належну відсіч ворогу, якщо він з’явиться на вулицях нашого міста, в населених пунктах нашого краю. Брати Олег й Ігор Пундики постійно надають благодійну допомогу мужнім захисникам територіальної цілісності й незалежності України. Вони, автомайстри – золоті й невтомні руки, ремонтували автомобілі для наших військовослужбовців на Донбасі. При необхідності вони готові записатися у формування територіальної оборони.
…Дід Олега й Ігоря Володимир Пундик, знаний колись у Журавниках на всю округу коваль, під час Другої світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Прославленому російському воєначальнику маршалу Жукову везли звідти ешелонами трофейне багатство, а Володимир Пундик прихопив з собою лише… важке кувадло. На ньому обробляв лемеші, коси, мотики. Споконвіку в миролюбних українців, які ніколи ні на кого не нападали, був мудрий принцип – перековувати мечі на орала, вірувати в добросусідство. Козаки були умілими господарями на землі та водночас при потребі ставали хоробрими воїнами. Не всі на Майдані в своєму житті мали справу зі зброєю, але з коктейлями Молотова, камінням у руках ставали Героями Небесної Сотні.
Думається й віриться, що з волі Божої Україна здобуде перемогу над російськими фашистами і засіватиме золотим зерном свої родючі землі, радуватиме всіх хлібом.
Олег ДІДИК,
редактор газети “Горохівський вісник”
На знімках: Матвійко допомагає дідусеві доглядати лебедя
Фото автора