Двоє уродженців Луцька стали лауреатами Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Цьогоріч найвищу
творчу державну нагороду України за вагомий внесок у розвиток культури й
мистецтва, засновану 1961 року, отримали Катерина Горностай та Микола Рябчук.
Про це засвідчив вранішній УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
№118/2022 “Про присудження Національної премії України імені Тараса
Шевченка”.
“На підставі подання Комітету з Національної премії
України імені Тараса Шевченка, зазначає Президент України Володимир Зеленський,
постановляю:
1. Присудити Національну премію України імені Тараса
Шевченка 2022 року:
ГОРНОСТАЙ
Катерині Павлівні, режисерці – за повнометражний
ігровий фільм “СТОП-ЗЕМЛЯ”;
ГРАБОВИЧУ
Джорджу Григорію (Грабовичу Григорію
Юлійовичу), літературознавцеві, громадянину Сполучених Штатів Америки – за цикл
статей “Переосмислюючи Павла Тичину – переосмислюючи український
модернізм”;
ДУДІ Тамарі
Анатоліївні (Тамарі Горіха Зерня), письменниці – за роман
“Доця”;
КАДАНУ
Микиті Вікторовичу (Нікіті Кадану), художникові –
за персональну виставку “Камінь б’є камінь”;
РЯБЧУКУ Миколі Юрійовичу, письменникові – за книгу
“Лексикон націоналіста та інші есеї”;
СІЛЬВАШІ
Тіберію Йосиповичу, художникові – за інсталяцію
“Крила”;
ТРУНОВІЙ
Тамарі Вікторівні, режисерці-постановниці, ВОРОЖБИТ Наталі Анатоліївні, авторці
п’єси, ЛАРІОНОВУ Юрію Олександровичу,
художникові-сценографу, ІСАЄНКУ Андрію
Миколайовичу та ХОДОС Валерії
Ігорівні, акторам – за виставу “Погані дороги” Київського
академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
2. Установити на 2022 рік розмір Національної премії
України імені Тараса Шевченка 397 тисяч гривень кожна.
Українська режисерка і сценаристка, членкиня журі
кінофестивалю «Wiz-Art» (2014) та Української кіноакадемії (з 2017), лауреатка
71-го Берлінського міжнародного кінофестивалю (2021) та 12-го Одеського
міжнародного кінофестивалю (2021) Катерина Горностай та журналіст, політолог,
почесний президент українського ПЕН-клубу, поет, прозаїк, перекладач,
колумніст, автор двох десятків книжок та кількох сотень статей в українській і
міжнародній періодиці Микола Рябчук – уродженці Луцька, люблять різне місто,
залюбки спілкуються з журналістами, коли тут бувають.
«Коли ми робили цей фільм, це був такий момент
піднесення, момент закоханості в це покоління, моєї закоханості точно», –
процитувала слова Катерини Горностай для TheVillageUkraine на офіційній сторінці фільму у фейсбуці журналістка видання
“Район. Культура”. – Однією з фішок драми є те, що режисерка
залучала до зйомок не акторів-професіоналів, а звичайних київських школярів,
які до «Стоп-Землі» не мали акторського досвіду.
До
виходу в прокат фільм зібрав декілька престижних премій. Першим стрічку
відзначив Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале), присудивши
Кришталевого ведмедя від юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus
(саме на Берлінале й відбулася прем’єра «Стоп-Земля»), а також фільм виграв
головний приз на німецькому фестивалі Fünf Seen Filmfestival, переміг у трьох
категоріях на Одеському міжнародному фестивалі та у п’яти категоріях на Національній
премії кінокритиків«Кіноколо».
Микола Рябчук майже два роки тому журналістці видання
Луцьк Оксани Кашталян на питання “А чим ви займаєтеся тепер, відійшовши
від керівництва ПЕН-клубом?”, відповідав: “Ну, я не зовсім відійшов,
оскільки колеґи присвоїли мені титул почесного президента, це функція радше
символічна, але передбачає участь в обговоренні більшості справ, а також
комунікацію, зокрема міжнародну, формальну і неформальну, оскільки я маю тут певен
досвід і відповідні контакти. А поза тим – сиджу в добровільній самоізоляції.
Намагаюся знайти позитив у тій негативній ситуації, до якої ми всі потрапили.
Переконую себе, що все на краще. Карантин, звісно, має свої недоліки. Довелося
скасувати чимало планів, поїздок. Ось навіть не знаю, чи полечу за тиждень до
Вроцлава на вручення міжнародної нагороди «Анґелус», де я голова журі.
А все ж намагаюся обернути навіть мінуси на плюси,
потрохи закінчую все, до чого раніш не доходили руки. Склав ось дві книжки
есеїв, які давно обіцяв своїм видавцям. Це було ніби й не важко, бо ж тексти
давно написані, треба лиш їх перебрати й допасувати одне до одного. Контракти
уже підписані, книжки здані, тож, сподіваюсь, вони незабаром вийдуть. Одна –
українською, у Видавництві Старого Лева, під дещо іронічною назвою «Лексикон
націоналіста». Друга – англійською, в ibidem Verlag, теж з іронічною, ба саркастичною
назвою «За огорожею Меттерніхового саду». Два століття тому, подейкують,
канцлер Меттерніх полюбляв жартувати, буцімто за огорожею його саду (на
південно-східній околиці Відня) починається Азія. Я перетворюю той його «сад» у
метафору Шенґенської зони, за огорожу якої нас не впускають. Такий собі погляд
на Європу з-під східноєвропейського паркану.
Наступний проєкт – англомовна книжка про посткомуністичні
трансформації у Східній Європі, складена на основі моїх щорічних лекцій у
Варшавському університеті. Власне, вже майже її закінчив, планую підготувати
тепер українську версію, із надією, що знадобиться так само й нашим студентам”.
Вітаємо наших славних земляків з нагородами.
Наш кор.