Рядки з біографії
Народився Віктор Леонідович Годик 10 березня 1976 року у селі Мирне колишнього
Горохівського району, де й закінчив місцеву середню школу. У 1997-му здобув
диплом Горохівського сільськогосподарського технікуму. 2005-ого закінчив Львівську національну академію імені
Степана Гжицького за спеціальністю «Менеджер зовнішньоекономічної діяльності».
Другу вищу освіту здобув у Національній академії державного управління при
Президентові України.
У 1994-96 роках проходив службу в лавах Збройних Сили України, з 1998 до
2009 працював на посаді голови Мирненської сільської ради, земляки тричі
висловлювали йому свою довіру, в 2009 році обраний головою Горохівської міської
ради.
У жовтні 2010 року вдруге
балотувався на посаду міського голови Горохова. За результатами волевиявлення людей знову став
переможцем. У 2015 році, як само висуванець, вкотре балотувався на
посаду міського голови Горохова. За нього проголосували 2315 виборців, що становить
69,66 відсотка. На
місцевих виборах 2020 року вчетверте балотувався на посаду голови Горохівської
громади, знову як самовисуванець. За результатами волевиявлення набрав 6307 голосів (70,25%) і залишився на посаді.
Проживає Віктор Леонідович у Горохові, разом з дружиною Орисею Миколаївно
виростили та виховали двоє доньок – Ірину та Вікторію.
Сьогодні Віктор Годик зустрічає свою 46 весну. Цьогоріч вона тривожна та
неспокійна через путінську війну, яка принесе безліч руйнувань на нашу землю.
Знову доведеться напружувати усі зусилля, аби відновити заново інфраструктуру.
Незважаючи на сьогоднішні негаразди, від щирої душі вітаємо Віктора
Леонідовича з його черговим днем народження, бажаємо йому, його родині, всій
нашій Україні мирного неба, спокійних буднів, творчого неспокою та подальшого
розвою територіальної громади.
З роси і води Вам, Вікторе Леонідовичу!
Дві ланки одного ланцюга
Міцною та надійною його основою, на думку досвідченого
керманича Горохівської територіальної громади Віктора Годика, повинно стати
партнерство влади та бізнесу. «Є багато питань, – мовить Віктор Леонідович, – з
яких ти розумієш, що тобі ця людина допоможе. Не тобі особисто, а для людей
громади».
Перш, ніж
наблизитися до означеної теми, цікавимося іншими не менш важливими аспектами
діяльності альянсу горохів чан.
– Що можете сказати відносно європейських грантів?
– Стараємося брати
активну участь у них, у написанні проєктів, мали позитивні результати щодо
написання стратегії нашого розвитку, на що виділяються грантові гроші. Але поки
що маємо інші плани. Робимо інвентаризацію землі, хочемо зробити повну базу
ділянок,під які можна буде підвести
інвестиційну базу. Треба зробити все фундаментальніше, бо якщо через трішечки
воно десь подітися чи розійтися. А так очікуватимемо, що завтра хтось прийде і
заявить, що він готовий щось робити. Тому хочу створити відповідну базу, щоб
бачити перспективу завтрашнього дня. Є два-три таких хороших економічних
проєкти, над якими потрібно працювати. Хай в даному випадку докладу більше
зусиль, але не стану когось просити, що дай мені. Безперечно, можуть і дати.
Розумію, що це добре і воно піде на загальну користь. Але вважаю для того, аби
успішно йшов розвиток, то не просити когось, а дійсно працювати над тим, щоб
завтра мати чи зробити своє.
Я особисто для себе
проаналізував всі бюджети наших громад міст і селищ. В основному такого
характеру. За Боратин чи Підгайці, які побіля обласного центру, не говорю, вони
мають за рахунок чого чи кого наповнювати бюджети. Аналізую власні доходи. Міст
обласного підпорядкування не беру. Порівнюю ті територіальні громади, які
утворені в колишніх районних центрах, тобто вони такі як наша. За власними
доходами, у нас 25 тисяч населення, серед співтовариств відповідного рівня ми
торік обійшли Ківерці та Рожище. Нас за цим показником випередили лише
Маневичі, які мають більше населення, і виграють за рахунок заправок. Їх там
також більше і від них казна громада отримує 15 млн грн. А ще близько 14 млн
мають від діяльності лісогосподарських підприємств.
– Вікторе Леонідовичу, як відомо, Верховна Рада підвищила
зарплати медиків та освітян, у тому числі й керівникам та вихователям
дошкільних установ. Як це позначиться на вашому бюджеті? Не стане це
непосильним тягарем?
– Дивіться, відносно заробітних плат медиків та
освітян, то для них є субвенція від держави. Що стосується техперсоналу, то
їхня платня лягає на плечі громади. У нашому підпорядкуванні 24 школи та 17
садочків, видаткі на які відповідно
становлять 30 і 22 млн грн. Державної
субвенції маємо 90 млн. Третину від названої суми на освіту ще додаємо.
– «Волинська газета» трохи торкалися стосунків, які
складаються між Вашою територіальною громадою і Луцькою районною радою. Поки що
вони і далі, на нашу думку, бажають бути кращими і будуватися на засадах державотворчості,
а не на особистостях. Головний редактор нашого часопису Володимир Данилюк
сказав, що ми на боці Вашої принципової позиції, яку готові відстоювати на всіх
рівнях. Наскільки знаємо, Вікторе Леонідовичу, саме таке бачення і в очільника
громади. Одне з рішень суду засвідчує Вашу правоту.
– Ситуація нині
така. Сьогодні, до речі, засідання суду. У мене відбулася розмова з головою
Луцької районної ради Олександром Омельчуком. Ми більш-менш напрацювали формат
виходу з проблемної ситуації. Вона дещо зайшла задалеко і наелектризувала фазу
стосунків. Коли ми ще раніше спілкувалися, то я сказав, що ми, як два
керівники, повинні мати свій відповідний рівень. Кожен має відповідати за своє:
дії чи бездіяльність і дотримуватися тих функціональних обов’язків, що їх
виписала держава. Якщо я сьогодні очолюю громаду, якщо мені люди довірили, то
за все повинен і відповідати. Готовий завжди дослухатися до чиєїсь поради, але
остаточне рішення залишається за мною. Так само має поступати будь-який
керівник. І не боятися брати відповідальність на себе. У даному випадку чиясь
підказка може стати недоречною. Коли виникали певні моменти, то я зауважував,
що підхід до того чи іншого питання має бути комплексний. Це ж не моє майно.
Якби воно належало мені, то підхід міг би бути зовсім іншим. А це ж майно
громади, людей, які тут жили і колись надбали своїм коштом. У нас же так само
сформована рада, є депутатський корпус. Він також обраний переважною більшістю
населення територіальної громади. У кожного обранця своя думка та своя позиція.
Я може говорити одне, а вони можуть сказати зовсім інше. Тому все це треба
скоординувати в одному напрямку. Це не так просто. Були моменти, коли ми це
могли робити спокійно й без проблем. Сісти, поговорити, поспілкуватися і
прийняти якесь рішення. Воно вже зайшло в таку фазу, з якої не так просто
відшукати вихід. До цієї ситуації долучилися інші люди. Але все-таки шукати
консенсус будемо. Поки що шукати точки порозуміння треба, як кажуть, методом
діалогу. Якщо не вдасться через чиїсь амбіції, доведеться судитися й далі.
Думаю, що ця проблема штучна й надумана, рано чи пізно вона вирішиться. Нині ми
ж говоримо за ставлення, за поведінку, усвідомлення своєї місії, свого місця. Я
ж розумію, що маю і за що відповідаю.
Від цього ж не відмовляюся. Але на сьогоднішній день я однозначно відстоюватиму
майно, яке однозначно споруджено за кошти громади колишнього Горохівського
р-ну. Зрештою, ніхто його з собою нікуди не понесе. Споруди як стояли, так на
тому самому місці і залишаться.
– Цю тему можна було б давно списати в архів, якби добра
воля Олександра Омельчука. На чолі
Ковельської райради також молодий керівник В’ячеслав Шворак, але
він не став зволікати з виконанням законодавчих вимог. Усе майно передав місцевим
громадам. Так вчинив і голова Камінь-Каширської райради Віктор Сус, досвіду
якому не позичати. У народі недарма кажуть: не знаєш як поступати, дій за
законом. Чому цього не сталося?
– Ви знаєте, мені важко відповісти на це
питання. Його радше за все варто переадресувати голові самоврядного органу
р-ну. Скажу вам інше. На сьогоднішній день я один з голів лишився вільним, у
даному випадку йдеться про мою аполітичність. Найкращою та найсправедливішою
партією для мене є мої люди. Не хочу лягати під ту політичну силу, яка сьогодні
керує областю, і нікому не бажаю служити. Людям – так! Але ні партійним вождям,
ні босам.
– Вікторе Леонідовичу, колись Ви займалися суто міським
господарством, тепер голова болить і за стан сільськогосподарського виробництва
у населених пунктах, які на теренах громади.
– Не так давно я
почав практикувати зустрічі в старостинських округах, в яких агровиробники
орендують землю. Хочу, не перебільшуючи, сказати, що флагманом серед них є
«Вілія». Маю велику надію, що це підприємство стане лідером і в зберіганні, і в
переробці сільгосппродукції. Її керівник Євген Степанович надзвичайно особлива
людина. Він є своєрідним локомотивом у розвитку бізнесу. Без перебільшення хочу
сказати, що нашій громаді, напевно, поталанило, що ця людина сьогодні в нас
працює. Це людина думки, людина роботи, людина планів. Він віддає свої зусилля
не тільки для розвитку свого підприємства, а й розвитку нашої територіальної
громади та області в цілому. Його патріотизм проявляється навіть у сплаті
податків. У нього дуже державницький такий підхід, в нього має бути все чесно.
Тобто все треба платити до копійки і без обману. Це рівень європейський та
світовий. У даному випадку щось приховувати не можна. Платити податки треба для
того, аби розвиватися. Сьогодні він планує в моєму рідному Мирному будувати
молочний комплекс на 2,5 тисячі корів. У нього є й інші плани. І тому моє
завдання, як керівника громади, та всієї моєї команди не тільки сприяти в
цьому, а зробити все можливе, щоб ті амбітні плани, які у нього є, реалізувати.
Від цього в значній мірі залежить і розвиток громади. Говорю це щиро, без
будь-якого лукавства. Таким людям, як він, маємо всіляко сприяти. Ми повинні їм
довести, що влада сьогодні є їхнім надійним партнером і думає вона не тільки за
день сьогоднішній, а за завтрашній.
Не варто гріха
таїти, що багато людей до успішних бізнесменів ставляться негативно, з якоюсь
пересторогою, мовляв вони мають гроші, бо накрали. Ментально ми ще не дійшли до
розуміння, що успішні люди роблять заможними всіх. Зрозуміло, що всі не можуть
керувати, хтось мусить і працювати. І робить він це не тільки заради себе, а й
заради загального розвитку. Таких людей треба бачити, їх треба розуміти, їм
треба дякувати. Робити це має влада. Вона не повинна живитися думкою, що з успішних
людей можна мати якусь вигоду. Ними треба дорожити і розуміти, що цей твій
розвиток, твоя перспектива, це робочі місця для твоїх людей, твої податки.
– Приємно чути від Вас, Вікторе Леонідовичу, що так
комплексно підходите до такого важливого питання.
– По-іншому не
можна. До вирішення будь-якого питання підхід повинен бути комплексний. І не
лише в мене. Таке розуміння має бути притаманне
кожній людині.
– Ви тримаєте на контролі кожну цифру, за якими бачите
працю кожного структурного підрозділу, всієї згуртованої громади. Далеко не всі
керівники вдаються до такого скрупульозного аналізу.
– А це треба
робити, бо в іншому випадку важко розраховувати на якісь хоча мінімальні досягнення.
Дещо заздрю маневицькій громаді, до якої ставлюся з повагою. Вона солідні
податки отримує від автозаправок. У нас його основу становлять кошти від
фізичних осіб. За кількістю населення Маневицька територіальна громада більша,
у них по-моєму 32 тисячі людей, у нас –
25. Податок на доходи фізичних осіб у них становить 69 млн, а в нас – 75. Цей
аналіз роблю суто для себе. Порівнюю, аби краще
орієнтуватися відносно подальшого нашого розвитку. 2021 рік ми починали
з власних доходів 88 млн, а закінчили його зі 120. Додали 32 млн. Так маємо і далі працювати.
– Які намітки зробили на рік нинішній?
– Рік почали зі 116
млн. Поки що рухаємося далі. Знаєте, за роки роботи головою я зрозумів, що
завжди треба мати кошти в запасі чи резерві. Хай буде в резерві, бо ніхто тобі
не допоможе. Звик завжди надіятися сам на себе. Вважаю, що це найоптимальніше
рішення. Ніхто сам себе підводити не стане.
– Сам себе, дійсно, ніхто не підведе, але впевнені, що Ви
працюєте з надійними партнерами, для яких нижче достоїнства щось пообіцяти та
не виконати.
– У мне є один
підхід. Кожна людина, яка займається бізнесом, має хоч трохи соціально
відповідальною. Сьогодні почалася конкуренція між орендарями земельних паїв.
Наведу приклад щодо очистки доріг на початку нашого новоутворення. Коли раніше
кожен відгортав сніг для себе в міру необхідності, то я дещо поміняв підхід:
почистив, принось документи на оплату. Зразу декого це подивувало. Потім люди
зрозуміли, що громада вертає затрати. У жодному суспільстві нема дармової
роботи. Ринкова система діє чітко: товар (послуга) – гроші. Ще років
п’ятнадцять-двадцять тому земля була об’єктом зайнятості для селян. Дехто
купував трактора доходягу для обробітку
свого наділу і за рахунок цього якось зводив кінці з кінцями. Сьогодні земля
вже стає об’єктом бізнесу, який дає можливість непоганих заробітків. Звідси й
зародилася конкуренція. Хто більше платить, тому люди віддають свої паї. Тому
весь бізнес, який працює, має сплачувати податки, але сплачувати чесно. Не
повинно такого бути, що один це робить, а інший – ні. Якщо бізнес сплачує
податки, то завдання влади, яка є на місцях і якій ці податки призначені,
прозоро їх використовувати. Вважаю, що саме так має бути і цьому треба вчитися.
Якщо я не буду вміти розпоряджатися тими коштами і люди не знатимуть, на що
вони йдуть, то гріш ціна мені буде. І той бізнес, який платитиме громаді
податки, то задасться питання: навіщо я це роблю, коли не відомо як і на що ці гроші використовуються. Вони ж ні
в кого зайвими не бувають. Тобто повинна бути довіра влади до бізнесу і,
навпаки. Та нам ще далеко до цього, на жаль. Мусимо у цьому руслі ще багато
працювати. І тому моя позиція така. Якщо ти прогорнув дорогу, то я тобі маю
заплатити за це. Минулий рік у мене був експериментальний. Зараз зайнявся аналізом,
хто в якому селі орендує землю, скільки платить податків, як ставиться до
потреб людей в тому чи іншому населеному пункті. Тому я казав, якщо в нас поза
увагою якогось орендаря залишається чи дитячий садочок, чи школа, то подарунки
в такому разі до якихось свят купуємо за кошти громади. У даному випадку когось
змушувати це робити не маємо права. Є добра воля, будь ласка, роби, це твоя
позиція, ні, вихід знайдемо. Але повага від людей не лише мені потрібна, а й
власнику орендованих паїв, який в тому населеному пункті заробляє гроші. Так?
Через те я ніколи нікого не переконував, чітко сказав: маєте бажання виділити
кошти на подарунки, заперечень з нашого боку не буде. Це добра воля кожного.
Така моя позиція.
– З Вами завжди цікаво говорити, хоча, можливо, деколи
трохи і зловживаємо часом, якого в керівників завжди обмаль.
– Нічого страшного
в тому не бачу. Усе це на користь і мені, і вам. Сподіваюся, зацікавить й інших
людей, які прочитають газету.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора РАЙОВА.