Богдана ВОЛОСЮК: “Нашу мрію не
зруйнувати!”
«Україна – серце
Європи»… Цей вислів знає кожен, та не кожен замислювався, що він означає.
Що мається на увазі: чи то географічне розташування нашої
держави, чи то популярність її серед європейських народів, чи то національний характер
пересічного українця? Насамперед наша Вітчизна вважається європейською країною
не тому, що її територія – центр Європи, а тому що українці здавна сповідують ті
принципи свободи та незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав.
Варто згадати окремі події історії, щоб переконатися в цьому: утворення та
розквіт Запорізької Січі з її волелюбними традиціями, народний бунт проти
кріпацького ладу…
Час спливає дуже швидко. І вже далекою історією стали
часи Другої світової війни. Для наших прадідів вона була надзвичайно важливою
життєвою драмою. Вони захищали рідну землю від загарбників, від поневолювачів і
були переконані: краще загинути, ніж стати на коліна! Скільки різних людей
об’єднало священне почуття любові до Батьківщини, бажання захистити її! Багато
героїчних подвигів належить танкістам, льотчикам, зенітникам, піхотинцям… Не
всі вони повернулися живими з тієї війни, але справа їхня – безсмертна. Усі,
чим могли, допомагали нашій армії, воювали у тилу ворога в ім’я Батьківщини, за
рідну землю, за свободу, за незалежність, за щасливе, мирне майбутнє. Найбільш
яскравим фактом, який підтверджує думку про схильність українців до незалежного
існування, є подія 1991 року, коли наш народ заявив про прагнення самому
вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну соборну країну, мати єдину
державну мову – українську. Так, ми зробили свій вибір, який чітко показав: як й
інші народи світу, ми хочемо власної свободи, а не вічного рабства.
Війна… Всього слово. Але скільки болю, гіркоти, самотності
і смерті несе в собі це слово! Війна – це породження зла… Людського зла… Війна
– це не тільки минуле людства, це, на
жаль, його сьогодення… На жаль, тепер і наше нове покоління знає, що таке
війна. Більшість українців ніколи не бачили її на власні очі, але добре знають,
що вона десь близько причаїлася на рідній землі. Раніше, лише зі сторінок
підручника історії ми дізнавались про війну, про її наслідки, а вже сьогодні
вона прийшла у наш дім.
Ранок… Зимовий ранок… 24
лютого 2022 року о четвертій ранку сталася подія, яка сколихнула весь світ.
Прокинувшись від маминого крику, у мене все змішалось у голові від страшного
слова «війна». Що робити? Як діяти? Паніка… Дуже добре пам’ятаю цей ранок, який
напевно залишиться у пам’яті кожного українця на все життя. Сталися перші
вибухи в Києві, Харкові, Дніпрі, Луцьку. Розпочався наступ з боку окупованого
Криму на наші міста Суми, Чернігів, Житомир. І це був лише початок..
Вороги, які називались нашими
братами, сьогодні вбивають мирних людей, наших військових хлопців. Найбільше
душа просто розривається за бідних маленьких діток, яких на даний момент 115
загинуло від рук окупантів, понад
140-поранені. Але ця інформація змінюється щодня. Вони руйнують наші будинки,
школи, лікарні, все, що є на їхній дорозі. Міста Київ, Харків, Суми, Чернігів у
вогні вже місяць. Буча, Гостомель,
Ірпінь, Охтирка – ворог зрівняв їх просто із землею. Гарне місто Херсон на
даний момент перебуває під владою окупантів, але ці люди не здаються до кінця.
Мешканці виходять на вулиці з прапорами та, співаючи наш українській гімн,
зупиняють голими руками ворожу техніку. Бідний Маріуполь, який тримається з
усіх сил. На жаль, російські війська не дають дозвіл на завезення туди
гуманітарної допомоги людям, які залишилися без води, світла, тепла, без
продуктів харчування, без потрібних ліків. Великим жахом стала подія 9 березня
2022 року, коли російські війська навмисно розбомбили лікарню та пологовий
будинок. У результаті цих обстрілів загинули троє людей, одна з них – маленька
дівчинка, ще 17 поранених – це жінки, діти, лікарі. Фото з місця події облетіли
весь світ, з будинку виносять людей на ношах та виводять вагітних жінок із
зруйнованої будівлі. Це просто звірство! Це нелюди! Іншими словами не можна їх
назвати. Це люди, які ламають долі ще ненароджених дітей, вагітних жінок,
молодих хлопців, щасливих сімей та людей
похилого віку, які просто хотіли тихо дожити свою старість у своїх домівках, на
рідній землі.
Я вірю, що скоро закінчиться
війна, і знову ми повернимось у коледж, і знову зустрінемось із своїми рідними,
викладачами, одногрупниками, друзями і все у нас, Українців, буде добре…
Незважаючи на те, що в результаті російської атаки згорів один із найбільших та
найпотужніших літаків у світі українського виробництва АН-225 «Мрія», нашу мрію
не зруйнувати!
Багатство кожної держави – це її люди. Вони своїми
справами, винаходами, творчістю зміцнюють її авторитет. Кожний громадянин робить
конкретний внесок у життя держави, працюючи на її добробут. Тільки так можна
зараз довести свої справжні патріотичні почуття. У нас є багато героїв, які
назавжди залишаться в нашій історії. Одним з таких є відомий на весь світ
«Привид Києва» – льотчик, пілот-ас МІГ-29, який за перші два тижні
повномасштабного вторгнення росії в Україну збив більше 20 ворожих літаків.
Цього пілота називають ангелом-охоронцем Києва. Ще одним фактом щедрості нашої
нації можна вважати благодійний внесок 82-річного дідуся з Буковини, який
перерахував на підтримку Збройних Сил України 10 тисяч доларів та 100 тисяч
гривень особистих накопичень.
Патріотизм, незламна сила духу, сміливість – це риси
характеру, які притаманні нашим українським прикордонниками острова Зміїний,
яких вороги закликали здатися, а вони відповіли одним реченням «русский корабль,
иди …», яке стало крилатим гаслом у цій війні і вже облетіло увесь світ.
У такий складний час не можна стояти осторонь подій, які
відбуваються навколо нас. За час війни ми об’єдналися ще сильніше, ніж було до
війни. Всі роблять те, що можуть… Хтось став волонтером, хтось лікарем, інші виготовляють
бронежилети, шиють білизну для захисників, готують смачну їжу. З власного
прикладу можу навести свою Прилісненську територіальну громаду, яка облаштувала
у сільському дитячому садочку села Городок місце для приготування їжі, яку
відправляють в гарячі точки нашої країни. Там щодня наші господині готують
вареники, печуть пироги, тістечка і все це відправляється нашим захисникам на
блок-пости. А у моїй школі плетуть маскувальні сітки. Наша територіальна
громада у Будинку культури створила склад для збирання допомоги людям
окупованих територій та нашим військовим. Усі, хто має бажання допомогти,
приносять крупи, овочі, каву, чай, консервацію, солодощі, а також ліки, засоби
гігієни, теплі речі і т.д.
За цей час було дуже багато складено пісень, віршів, які
уже стали відомими на весь світ. Хочу зараз представити Вам вірш, який склав
мій дідусь у перші дні війни.
Ми на своїй
землі
путін думав, морально ми слабкі,
за ним стоять міста в руїнах,
Готовте «орки» доски на гроби,
Бо на захист стала ненька Україна.
Київ, Суми, Харків і Херсон
Стоять немов на п’єдесталі,
Хотіли захватить їх вороги,
Та по пиці добре всі дістали.
Сябрам-сусідам я скажу,
Сидіть удома, їжте свої драніки,
Захочете хоч клаптик нашої землі,
Получите ракетні пряники.
Війна скінчиться…
І прийде кінець орді російській,
І ми, браття молодії, дружно заживем
На своїй землі УКРАЇНСЬКІЙ!
Я – підростаюча громадянка України. І вже зараз починаю
замислюватися над своєю роллю в цьому житті. Моїм головним завданням на даний
момент є добре навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом. Моя найбільша
мрія, яку я хочу здійснити після закінчення цієї війни, це поїхати в нашу
мальовничу Одесу та прекрасні Карпати. Сподіваюся, що саме цього року це стане
реальністю.
Ми все обов’язково відбудуємо! Наша нація незламна, працьовита,
дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча і ніхто її не здолає, бо в нас є сила,
а сила – в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити. Сьогодні, як
ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря:
Борітеся – поборете! Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!
Богдана
ВОЛОСЮК,
студентка Луцького
педагогічного коледжу.