Лілія Назарчук: “На захист стають усі”
Більшість українців не бачили війни
на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній
землі.
Раніше,
зі сторінок старих книжок, війна видавалася мені чимось фантастичним. У голові
моїй існувала лише давно минула Велика Вітчизняна, вона ж Друга світова війна,
а вона була ж так далеко! Начебто це страшна, але героїчна вистава. Я знала, що
навіть зараз у світі точиться багато малих війн, але вони видавалися мені ще більш
далекими від реального життя. Десь там в Африці..
Звичайно,
я знала і тоді, що війна – це явище погане, просто препогане навіть. «Це коли
за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди» – писав про неї Вінстон Черчіль,
один з переможців Другої світової. Але війна здавалася мені також дещо
привабливою. На війні ж можна перемогти ворога, когось врятувати та стати
героєм! А це романтика…
Тепер
я досить вже почула від людей, побачила в Інтернеті та з екранів телевізора і
чула вибухи неподалік від свого місця проживання, щоб стверджувати – людська
війна просто є потворним явищем. А героїчні вчинки та виховання сили духу на
війні – це просто необхідність, щоб вижити у сурових воєнних умовах. Я тепер
так вважаю. Та не одна я серед моїх товаришів!
Я
бажаю людям, щоб вони всі вміли домовлятися одне з одним без воєн.
Війна
– це породження зла. Людського зла. Поєднання слів «людина» і «війна»
суперечить усім людським законам добра. Але війни – це не тільки минуле
людства, це, на жаль, його сьогодення.
Ллється
кров у Чечні… І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини… Іде по
усьому світові нова війна, ім’я якої – тероризм. У ній взагалі немає ніяких
правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи
дітей і жінок, хворих і старих.
Коли
мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина
бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав
у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто
здатен тримати зброю, стають на захист Батьківщини.
У
ці хвилини я відчуваю, що від батьків до дітей переходять найвищі поняття. До
мене прийшло розуміння, що і для слави, і для пам’яті людської мертвих немає.
Люди які на війні загинули, вони завжди будуть із нами, як і всі, хто поруч з
ним на мармурових плитах.
Лілія НАЗАРЧУК,
студентка Луцького педагогічного
коледжу.