Волинський
край – смерть для загарбників
Роздумами про те, що буде, якщо ворог
наміриться ступити на нашу малу батьківщину, поділився митрополит Луцький і
Волинський Михаїл на «12 каналі».
Високопреосвященний, зокрема,
зазначив: «Путіну йти на Волинь, Рівненщину і взагалі на Західну Україну – це
не те, що самогубство, це – перевернення історії. Якщо в перші дні ми були
розгублені, як і всі, то тепер ми озброєні, підготовлені. І люди вже розуміють,
що таке війна. І тут в нас до толерантності дуже далеко. Я не думаю, що тут у
нас будуть брати в полон, поховавши вже стільки людей за весь час війни, а
особливо теперішньої…»
На запитання, що робитиме, якщо все ж
ворог прийде, владика запевняє: захищатиме свою Вітчизну. «Я з народом, зі
своєю паствою. Будемо захищатися – чітко, жорстко, без помилування».
При непереборних обставинах священник
має право брати зброю до рук і захищати свою землю, віру, церкву, своїх рідних.
Але це вже останній етап захисту: коли більше нема кому. А до того, поки нема
такої крайнього потреби, він повинен залишатися священнослужителем, зазначив
митрополит.
Владика
Михаїл: «Чекаю від священників МП конкретних кроків»
Інтернет-видання «12 канал» опублікував
позицію митрополита Луцького і Волинського щодо заяв частини духовенства УПЦ
(МП) полишити РПЦ.
Високопреосвященний, зокрема,
зазначив: «Не вірю їм! Жодному їхньому слову і жодному ділу, поки не буде
конкретних кроків. А це – повне заперечення
Московського патріархату і бажання об’єднатися в єдину помісну православну
церкву. Ось тоді я повірю, що вони щось хочуть зробити для України. Якщо цих
дій не буде, це – лицемір’я. Які б вони гасла не викидали – все це лицемір’я
для того, щоб обдурити людей.
За непоминанням Кирила далі ж нічого
немає. Не поминають Кирила, але ж залишаються в структурі РПЦ. Ну й що?
Сьогодні війна, бояться – не поминають. Завтра війна закінчиться – продовжать
поминати. Або поминають тихенько, про себе, щоб люди не почули. А документально
ж вони належать до МП.
Щоб їм повірити, вони повинні скликати
свій місцевий собор – чи в межах єпархії, чи в Україні – і на цьому соборі вони
повинні заявити про розрив юридичних, адміністративних, духовних стосунків із
країною-агресором та РПЦ. Коли таке рішення буде – я повірю, що вони зробили
перший крок. Другий крок – вони повинні сказати: давайте спільно захищати нашу
країну, давайте об’єднуватися у велику помісну церкву. Отоді це кроки. Усе інше
– обман і лицемір’я…», – наголосив архієрей.
Окупанти
знищили храм у Волновасі. Але його відбудують
Російські
загарбники розбомбили церкву Святителя Миколая Чудотворця, яка символізувала
дружбу між містами-побратимами Луцьком і Волновахою.
Фото
після трагедії опублікував настоятель храму, колишній чернець Жидичинської
обителі ігумен Макарій (Дядюсь).
22 травня 2014 р. недалеко від місця,
де споруджено цей Божий дім, стався напад російських військових на бійців 51-ї
ОМБр. У цьому підрозділі несли службу волиняни, в пам’ять про яких і звели храм.
У грудні 2016 р. митрополит Луцький і Волинський Михаїл освятив місце під
будівництво церкви. У травні 2017-го відбулося закладення капсули, що мала
вигляд ключа із зображенням Луцького замку, в якому взяла участь делегація
священнослужителів нашої єпархії.
Гроші – 5 мільйонів гривень – збирали
і на Волині, і на Донбасі. Тож у Волновасі постав цілий духовний комплекс: храм,
дзвіниця, капличка, гуманітарний центр. Для збору коштів організатори, зокрема,
провели кілька благодійних аукціонів.
Отець Макарій розповідав, що спочатку
жителі Волновахи з недовірою ставилися до нової релігійної громади, проте
невдовзі святиня стала осередком не лише релігійного, а й соціального життя.
Тут організували недільну школу, вивчення іноземних мов для дітей, здійснювали
гуманітарні проєкти.
Душпастир, який уже 4 роки перебуває в
тому місті, зараз допомагає людям евакуюватися. Як розповів один із біженців
Андрій Попко, який приїхав до Луцька, вибратися із пекла допоміг йому і ще
багато кому саме настоятель Свято-Миколаївського храму. Проте частина жителів
побоялася покидати місто.
«Усі, кого вдалося вивезти з
Волновахи, не постраждали. Проте страждає техніка, що наїжджає на осколки
снарядів, які падають на землю», – говорить отець Макарій.
Адже евакуація постійно відбувається під обстрілами.
Владика Михаїл каже, що гордиться
служінням отця Макарія. А храм, упевнений, не полишать. «Буде репарація, будуть
інші варіанти, за російські гроші і
відбудуємо ще кращий храм, ніж був. Він частково зруйнований, не придатний
сьогодні для богослужіння. Але, дякувати Богові, основи храму сьогодні стоять.
Відбудуємо», – впевнений митрополит.
Час
масово долучатися до благодійної справи
В управління єпархії надійшов лист від
Координаційного центру області з проханням надавати гуманітарну допомогу.
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
благословив поінформувати про це православні громади, священнослужителів і
парафіяльних волонтерів, які займаються збором такої допомоги.
У листі, зокрема, йдеться: «Наші
склади щоденно наповнюються різноманітними товарами першої необхідності,
продуктами харчування, медикаментами, побутовою та санітарно-гігієнічною
продукцією, одягом, непродовольчими товарами. Усе це обліковується, сортується
та направляється тим, хто того потребує. Ми оперативно реагуємо на усі
звернення.
Сьогодні органами державної влади та
місцевого самоврядування визначені пріоритетні сфери гуманітарного
забезпечення. Тому вважаємо за необхідне та правильне зосередитись на
найважливішому.
Останніми днями десятки тисяч людей
скористалися гуманітарними коридорами та зараз перебувають в безпечних місцях.
У людей немає змоги готувати, немає доступу до найнеобхіднішого – медикаментів
та засобів гігієни.
Враховуючи це, логістичні склади
Волинської обласної військової адміністрації зосереджуються на новій формі
надання гуманітарної допомоги. Ми формуємо пакунки першої допомоги, куди
входять продукти харчування (сухий пайок), найнеобхідніші медикаменти, засоби
гігієни. Закликаємо усіх підтримати нашу ініціативу та долучитися до збору та
формування таких пакунків».
Бажаючим приєднатися до доброчинства
слід передати на офіційний логістичний склад Волинської обласної військової
адміністрації (с. Рованці Луцького району, вул. Промислова, 5-А): продукти
харчування тривалого зберігання (пріоритетно); тушонку, консерви; каву в
стіках, пакетований чай; вермішель швидкого приготування; згущене молоко; сухе
печиво (наприклад, «Марія»); варення, джем, фасовані порційно. Контактна особа
Олександр Супрунюк, тел. (097) 856-21-73.
18
років тому відійшов до Бога владика Яків (Панчук)
З нагоди чергової річниці упокоєння
митрополита Луцького і Волинського Якова відправили заупокійну літію на його
могилі біля кафедрального собору Святої Трійці.
Молитву провів митрополит Луцький і
Волинський Михаїл, з яким служили староста головного храму єпархії протоієрей
Володимир Подолець, інше духовенство.
Народився владика Яків (у миру Іван) 5
жовтня 1931 року в с. Лосятин, поблизу Почаєва,
в побожній українській родині. Яскравий відбиток на дитячу душу наклала велична
святиня – Успенська Почаївська лавра. Тож після закінчення школи навчався в
Ленінградській семінарії, потому в духовній академії.
Тоді, у розпал хрущовських гонінь,
влада масово закривала храми й монастирі. Але, незважаючи на переслідування
монахів Почаївської лаври, брат Яків із багажем богословських знань
повертається до неї. З 1966 до 1974 рр. він
виконує тут різні послухи – бібліотекар, уставник, регент, благочинний. За ревну
службу в 1969 р. отримавсан ігумена. Згодом став намісником лаври у сані архімандрита.
Однак через недоброзичливість органів влади змушений піти з неї.
Лише з перетворенням Українського
екзархату РПЦ в Українську православну церкву із правами самоуправління 24
листопада 1990 р. Священний синод УПЦ обрав о. Якова єпископом Почаївським. Але
через прихильність до автокефалії Української Церкви знову змушений був
полишити обитель.
Після «Харківського собору» 1992 р.,
на якому єпископи відреклися своїх підписів під рішенням Помісного собору 1991
р. щодо проголошення автокефалії, владика Яків залишився із Предстоятелем – Митрополитом
Філаретом, що послужило створенню
Київського патріархату.
З 12 квітня 1995 р. до смерті 16
березня 2004 р. керував Волинською єпархією, був постійним членом Священного
синоду УПЦ КП. Помер 16 березня 2004 року. Вічна йому пам’ять!
Великопостові
поминальні суботи
Суботи другого, третього і четвертого
тижнів Великого посту (19 березня, 26 березня, 2 квітня) – поминальні.
Молитва за спочилих – це молитва
любові та єдності. За словами апостола Павла, якщо людина не матиме любові, то
і зміст посту втратить значення. Тому церква запрошує на загальне моління за
померлих. Адже Великий піст – це час посиленої молитви за всіх людей, у тому
числі тих, хто завершив земний шлях.
Згадувати небіжчиків у ці суботи
пов’язано з тим, що за церковним уставом у будні Великого посту літургія Йоана
Золотоустого чи Василія Великого не служиться, а тільки літургія Ранішосвячених
Дарів, а на ній неможливо звершити євхаристію в пам’ять про померлих.
За словами святителя Феофана
Затворника, «котрі відійшли, вони живі, але іншим життям, перебувають у
спілкуванні між собою… Ми молимося за них, а вони моляться за нас».
Тож цього дня варто помолитися, подати
у храм записку з іменами спочилих, поставити свічку як символ нашої полум’яної
віри. Можна принести в пожертву продукти, що не псуватимуться три тижні, та
провідати могили. Пом’янути цього дня відійшлих до Господа ми повинні з
особливим трепетом, любов’ю та благоговінням.
Усі події 26 березня, 2 квітня за
єпархіальним календарем.
Наш кор.