Доки в столиці
перейменовують станції метро, в м. Луцьку позбавляються на меморіалі комуністичних
московських символів, у поліській глибинці бовваніють символи тоталітарного
минулого, за збереження яких сіє смерть в Україні рашистська орда «русского
міра».
В центрі колись
райцентру, а тепер звичайного селища Старої Вижівки ще в часи ссср комуністична
влада спорудила за народні кошти меморіал «Вічної слави». Масштаби порівняно з
м. Луцьком чи іншими великими містами області, звичайно, не такі, але без
атрибутів тоталітарної пропаганди не обійшлося.
Але навіть через 30
років після відновлення Україною державної Незалежності у селищі в процесі
декомунізації змінилася лише фарба, якою покривають обеліски та монументи. Суть
– червона і серпасто-молоткаста.
У центрі старовижівського меморіалу
встановлено радянську гармату калібру 76 мм. Під нею – напис українською мовою:
«На честь 35-річчя
визволення району від німецько-фашистських загарбників в 1941-1945 рр.».
Той, хто придумував
цей текст у 70-их роках минулого століття, вивчав історію зі сталінського «Короткого
курсу історії вкп(б)», котрий став настільною книгою для сучасного
кремлівського диктатора, чекіста владіміра путіна.
Бо, по-перше, навіть
якщо червону окупацію Волині в період Другої світовою війни хтось продовжує
вважати «визволенням», то у вересні 1939 р. орди зі Сходу розпочали наступ на
Польщу, у 1941 р. вони втікали аж до Москви під ударами недавніх союзників (гітлерівського
третього рейху), взяли під контроль Волинь лише в липні 1944 р., а 2 вересня 1945 р. Друга світова завершилася капітуляцією Японії аж на Далекому Сході, дуже далеко від доблесної Старовижівщини.
По-друге, з 1 січня
2022 р. Старовижівського району не існує ні юридично, ні географічно. Тож напис і тут грішить спотворенням фактів.
Наступний обеліск –
стандартний радянський образ «солдата-освободітєля», який покритий свіжою бронзовою
фарбою. Під ним ще один, не менш тоталітарний напис (російською мовою!):
«Героям, павшим в
боях за свободу и независимость нашей Родины».
По-перше, чому російською
мовою? По-друге, яку «Родіну» мають на увазі, якщо День Незалежності України –
24 серпня 1991 р.?
То чому місцева селищна рада не спромоглася виправити очевидні історичні помилки та
по суті проігнорувала вимоги законодавства про декомунізацію? Не хочеться
навіть припускати, що подібні «архітектурні форми» – це мітки для рашистських
окупантів, які ідуть до них по Україні зі своїми людиноненависницькими
божевільними ідеями «русского міра».
Місця військових
поховань солдатів різних воєн, яких чимало на волинській землі, потрібно
шанувати та оберігати. З мертвими не воюють. Але зерно християнської моралі та
вимог чинного законодавства пора вже навчитися відділяти від полови
тоталітарного червоного минулого та сучасного рашизму «русского міра», чи не
так?
У м. Луцьку та інших
містах Волині, навіть у столиці, до 9 тарвня вирішили завершити декомуніазцію
на меморіалах, у м. Львові вже давно зрівняли з землею символи червоного
окупаційного режиму. І тільки в смт Стара Вижівка сидятиь, склавши руки…
Світлана КОМА.
На фото авторки: радянська
гармата на старовижівському меморіалі з радянським текстом про «освобождєніє» в
1941-1945 рр.; бронзова фігура радянського солдата з російськомовним написом
про «свободу і нєзавісімость нашей родіни».