Розмова про мову
Ніхто достеменно не знає, скільки мов
існує в світі. Навіть вкрай досвідчений лінгвіст не зможе вам дати відповідь на
це запитання. Вважається, що у світі існує майже 7 000 мов.
У Європі розмовляють лише 230 мовами, тоді як в Азії
послуговуютьсябільш 2 000 мовами. Територією
особливо багатого лінгвістичного різноманіття є Папуа-Нова Гвінея, де лише
близько 4 мільйонів людей використовують більш ніж 832 мови.
Найпоширенішими мовами, ТОПом 10, є:китайська (понад 1 мільярд носіїв);англійська (близько 400 мільйонів носіїв);хінді (понад 300 мільйонів);іспанська (понад 300 мільйонів);арабська (понад 240 мільйонів);бенгальська (понад 200 мільйонів);португальська (понад 180 мільйонів);індонезійська/малайська (понад 160 млн);японська (понад 125 мільйонів). Ще нещодавно у цьому
переліку знаходилася й російська. Та нинішня війна, що її нав’язали Україні, і втягнули в цю жахливу орбіту
світове товариство, раз і назавжди поставить хрест на бажанні вчити мову
вбивць, мародерів, злодіїв, ґвалтівників та споконвічних нероб. До слова, ці
орківські виродки, окрім своєї, за рідким винятком, ніякої іншої мови не знали.
Це або від розумової тупості, або звичайної впертості.
Напевно, одне й друге водночас. Мудра людина прагне
знати якомога більше, аби розширити свій кругозір. Кажуть, що скільки мов
знаєш, то стільки разів ти почуваєшся людиною. Відносити населення нашої
північної сусідки до цієї категорії буде
великою помилкою. У даному контексті радше – нелюди.
Мова – це душа народу, код нації, який об’єднує її,
згуртовує та робить ідентичною й монолітною. Коли ці підвалини в її побудові
відсутні, зв’язок поколінь переривається, а разом з ним губиться генофонд
нації, яка, зрештою, зникає з геополітичної карти, розчиняючись серед іншої малочисельної
людності. Що до української, то вона належить до старописемних мов, історія
та традиція якої налічує близько тисячоліття.
Перший офіційний Український правопис було
затверджено 17 травня 1919 року на Загальних зборах Української академії наук.
І ще кілька цікавих
зауваг. У 1918-1920 роках українська мова була
офіційною у
Кубанській
Народноїй
Республіці, яку без
будь-якого на це права взяла під своє крило рф. Українська мова, яка налічує 256 тисяч
слів, офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце в світі
за мелодійністю (після італійської) та третє за
красою лексики (після французької та перської). І це не прості слова – а
підтверджені факти.
Офіційно вважається, що після видання «Енеїди» Івана
Котляревського, українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана
Котляревського з повним
правом
вважають основоположником нової української мови.
За лексичним запасом найбільш близькими до
української мови є білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).
Наразі у світі українською володіють від 41 до 45
мільйонів осіб, а рідною мовою її називають понад 37 мільйонів людей у світі!
Думається, що ця
кількість лише зростатиме. Нещодавно у засобах масової інформації з’явилися
дані щодо бажання людей в багатьох країнах світу оволодіти українською.
Найбільше таких виявилося в Італії та, як не дивно, на Американському
континенті. Світова спільнота по-належному оцінила героїзм та патріотизм
українців, які всіма можливими і неможливими засобами боронять свою
незалежність.
Чому ж тоді люди,
які десятиліттями живуть на теренах Української держави, користуються всіма її
благами, вперто не хочуть розмовляти рідною мовою, яку всотали з молоком матері
і якою їм ненька співала колискової. Вважали, що це мова мужицька, якою можуть
послуговуватися лише люди сільської місцевості. У пріорі для таких
недалекоглядів та повних невігласів була російська, яка найбільше
послуговувалася і послуговується й досі добірним матюччям. Для нащадків
половецько-печенігівського це найвищий вияв своїх лінгвістичних здібностей.
Сільські діти, які
виривалися у місто, найперше, що робили, починали калічити свою, рідну, мову і
переходити на гавкаючу москальську. Згодом не знали ні своєї, ні чужинської. З
тим і жили, навчаючи чужого і своїх дітей. Для переважної зросійщеної маси
українська стала неприйнятною. Їхні заздрісні погляди були спрямовані на схід,
на червону кремлівську зірку. Важко сказати, чим вона їх приваблювала, може
думали колись поживитися коштовним рубіновим камінням? Сумнівно, що хотіли
потрапити в імперське рабство та нужденне животіння, яке характерне для
більшості непманів російської глибинки. Тепер можемо з повним правом поставити
не риторичне, а практичне питання: чи не ваша любов, шановні землячки, до
чужинської мови й спонукала кремлівського виродка до віроломного вторгнення на
наші споконвічні прадідівські землі? А тепер мільйонам серед вас доводиться
зриватися з насиджених місць і шукати захистку серед тих, хто від дня свого
народження вважав і лишається українцем з рідною мовою
Тепер багато хто
замислився над мовним питанням. Люди, які заїхали на Волинь, тепер виявляють
бажання вчити українську мову. Це похвально і заслуговує всілякого схвалення.
Їм пішло назустріч керівництво Волинського національного університету ім. Лесі
Українки на чолі з ректором названого вишу Анатолієм Цьосем. Коли є бажання, то
результат буде лише позитивним.
Але напрошується ще
одне питання: чому ці курси ігнорують російськомовні волиняни, які впродовж
тривалого періоду живуть тут. Нещодавно довелося подивуватися з одного
колишнього військовика. Під час роковин нашого колеги, щирого
патріота-українця, з яким він колегував, зізнався сам, не міг мовити жодного слова
українською. Щось коментувати в даному випадку абсолютно зайве. Навіть після
тих жахіть, які творяться на нашій землі його соплемінниками.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Малюнок Анастасії Цюриць.