Заслужений лісівник України святкує ювілей
Михайлу
Бабію сьогодні виповнилося 70! З цим чудовим ювілеєм працелюба вітають колективи
Волинського ОУЛМГ, обласних організацій Товариства лісівників України та
профспілки працівників лісового господарства, державних лісогосподарських
підприємств.
Журналісти кажуть про Михайла Стаховича, що він народився
лісівником, адже його батьки, діди та прадіди, хоч були вправними хліборобами,
косарями, травознаями, безмежно любили ліс. І недаремно. У голодні роки він
обдаровував ягодами та грибами, допомагав виживати при хворобах, даючи цілющі
зела, ховав від ворогів у роки війни.
Михайло Стахович народився у мальовничому с. Любохини. Хлопець,
що змалку був привчений до всілякої праці, перейняв цю родинну любов до лісу,
його грибовищ, ягідників, співучого птаства. Тож коли постало питання, ким
бути, вибрав стежку лісівника. Після закінчення школи вступив на навчання у Шацький
лісний технікум, який тоді очолював відомий лісовод Валентин Сулько. Пройшовши
військову службу, продовжив навчання в Українській сільськогосподарській
академії. Після навчання повернувся у рідні краї,
працював інженером-технологом управління сільського господарства,
помічником лісничого Дубечнівського лісництва, лісничим Старовижівського
лісництва, а з 1992 року – головним лісничим ДП «Старовижівське ЛГ». Був
учасником з’їзду лісівників України, нагороджений званням «Лісничий 1 класу»,
включений до книги Пошани Міністерства лісового господарства України. У 1994
році йому присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства
України», що на той час було еквівалентом «Заслуженого лісівника». Сталося так,
що попереднє звання Заслужений лісовод УРСР ліквідували і лісівникам
присуджувались звання заслужених працівників сільського господарства. Так було
до того часу, поки у 1999 р. тодішній міністр Лісового господарства Валерій
Самоплавський з нагоди Дня лісівника не запросив на урочисту академію Президента
України Леоніда Кучму, він, нагородивши цим почесним званням останнього
претендента – котрогось із керівників лісового господарства, на хвильку
призупинився і сказав: «Щось не можу зрозуміти. Сидять люди у формі,
напіввійськові, а ми їм присвоюємо звання заслуженого працівника сільського
господарства, коли весь час говоримо на засіданні про ліс…»
Відтак підійшов до трибуни й офіційно повідомив: «З
сьогоднішнього дня вводиться звання «Заслужений лісівник України».
Тож тільки з наступного 2000-го в Україні з’явилося звання
«Заслужений лісівник України», до речі, посвідчення №1 отримав знову таки наш
волинянин, колега і товариш Михайла Стаховича Володимир Мирка.
Хист Михайла Бабія особливо проявився із створення
Старовижівського лісгоспу. Два роки пішло на погодження, були поїздки
до Луцька та Києва, але, зрештою, у Старій Вижві
таки з’явився власний лісгосп. До нього ввійшли Дубечнівське
лісництво Ратнівського і Старовижівське лісництво Ковельського держлісгоспів, а
також лісництва Старовижівського міжгосподарського лісгоспу загальною площею
39,7 тисячі гектарів. Це були, як мовиться, ліси на
виріст: понад 80 відсотків – молоді та середньовікові, 13 – пристигаючі і і
лише 4 відсотки – стиглі деревостани. Відлік своєї історії колектив розпочав
2 січня 1992 року.
–
Гострою проблемою для колективу була нестача кадрів, адміністративних
приміщень, техніки, –розповідав журналісту газети «Голос України» Миколі
Якименку перший
директор Старовижівського держлісгоспу Петро Костючик. –
Заробити на чомусь також не дуже могли. Адже в переданих нам лісах на той час
залишалося мало стиглої деревини. То були нелегкі для країни часи. Розпочалася
галопуюча інфляція. Все купувалося і збувалося через звичайний товарообмін,
тобто бартер. Зарплату теж давали чим могли: деревиною, зерном, меблями,
вином…
Ось у такі роки і довелося налагоджувати роботу нового
лісгоспу Михайлу Бабію разом зі своїми колегами. І вони спромоглися при таких
складних умовах попри створення нових лісових культур, проведення доглядів,
санітарних, вибіркових та рубок головного користування, ще й будувати. У 1992
році здали контору Сьомаківського лісництва, в 1993-му – Любохинського, у 1995-му – Буцинського, а в 1996-му –
Старовижівського. А ще ж за цей час дуже сильних збитків завдали господарству природні
стихійні явища: 1994-го року лісом пройшлася велика пожежа, знищивши 300
гектарів лісу, а в 1997-му буревій небаченої сили, мов сірники які, потрощив найкращі
стиглі деревостани, на які так сподівалися лісогосподарники.
У
2000 році директором лісгоспу став досвідчений управлінець Петро
Сахарук, з яким пліч-о-пліч багато літ довелося трудитися
Михайлу Бабію. У ті роки тут з’явилися власні лісовози – чотири потужні
автомобілі УРАЛ із маніпуляторами, було реконструйовано шишкосушарку в
Дубечнівському лісництві, якою особливо гордився Михайло Бабій, бо й сам доклав
до цього рук. Вона стала однією з
найкращих в Україні, була переможцем Всеукраїнського конкурсу, її досвід
представлявся на ВДНГ. За ці роки тут отримано десятки тонн насіння сосни та
ялини, якими заліснено тисячі гектарів не лише у Волинській, а й у Київській,
Полтавській, Херсонській областях, куди лісгосп продавав насіння і сіянці. Вона
й зараз справно працює і є, попри все, ще й своєрідним музеєм, куди люблять
приходити на екскурсію юні лісівники.
До речі, завдяки Михайлу Бабію та його колегам на
Старовижівщині працює кілька учнівських лісництв – Сьомаківське та Любохинівське.
Попи те, що Михайло Стахович дав путівку у життя багатьом
юним талановитим природолюбам, він ще й підготував собі достойну сімейну зміну.
Його сини Андрій і Тарас здобули лісівничу освіту, у 2013
– 2016 роках старший Андрій навіть очолювавСтаровижівський держлісгосп.
Зараз, з реорганізацією і приєднанням цього держлісгоспу до ДП «Ковельське ЛГ»
він очолює Старовижівське лісництво, а його менший брат Тарас працює у
підпорядкуванні брата майстром лісу.
Розрадою для заслуженого лісника Михайла бабія є родина, сини,
невістки і онуки, яких дуже любить. Так само любить бувати у лісі, з гордістю
показує онукам ліси, які створив за час свої роботи. Це тисячі гектарів. Їх вже
обжили і мурашки, і птахи, і звірі, є ягоди, гриби, цілющі зела. Ціла лісова
країна, до творення якої долучився заслужений лісівник України Михайло Стахович
Бабій. Його авторитет настільки високий, що, бува, говорять про авторську школу
лісовода Бабія. І ні скільки не перебільшують.
Дивовижна людина, що живе поруч із нами, і зараз
долучається до лісоведення, незважаючи на свої поважні літа.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
На фото Миколи Якименка: заслужені лісівники Старовижівщини: зліва направо Петро Сахарук, Михайло Бабій і Григорій Семенюк.