«Дєди
ваєвалі», «можем повторіть», «на Кієв», «кієвскій рєжим», «фашисти», «агалтєлиє
націоналісти», «защіта русскоязичного насєлєнія» і так далі. Саме ці заяложені комуністичні ідеологічні
кліше використовує сучасна рашистська пропаганда у спробі виправдати агресивну
війну кремля проти незалежної України. Причому, спостерігається чітке намагання
поставити штучний знак рівності між українським націоналізмом та гітлерівським
націонал-соціалізмом.
Але хто насправді був союзником і співучасником у
розв’язуванні Другої світової війни в Східній Європі?
Насамперед, про назви і терміни. Партія адольфа гітлера прийшла до влади у
Німеччині в 1933 р. внаслідок, як це не дивно, демократичних виборів. На хвилі
популізму, економічної депресії, заяв про виключність арійської раси,
незадоволення німців важкими наслідками Версальського миру та накладених
союзниками непосильних контрибуцій, але – громадяни проголосували, а потім
правляча коаліція обрала фюрера канцлером. Партія мала назва
«Націонал-соціалістична робітнича партія». До фашистів, які під керівництвом
дуче беніто муссоліні контролювали
владу в Італії, вона мала якесь відношення в ідеологічному плані, але в офіційній
назві – ні.
А от у «россійской социал-дємократічєской рабочєй
партієш большевіков», котра внаслідок збройного заколоту повалила в Санкт-Петербурзі
2 листопада 1917 року владу демократично обраного уряду Алєксандра Кєрєнского під керівництвом диктатора владіміра лєніна, а потім і його
правонаступника іосіфа сталіна,
навіть у назві гітлерівських нацистів багато спільного. І там, і там є слова
«соціалізм», «робітники». Щоправда, ні про яку подобу демократичного волевиявлення
громадян у більшовицькій росії навіть не йшлося: іосіф сталін фактично був всевладним царем, займаючи формально
посаду керівника РСДРП(б), а потім – «всєроссійской коммуністічєской партіі
большевіков», який і керував маріонетковим «урядом» під формальним керівництвом
«всесоюзного старости» міхаіла калініна
та вьячєслава молотова (одночасно
був наркомом закордонних справ).
Для терору гітлерівці використовували гестапо і
карателів сс, сталіністи – енкаведе і воєнні трибунали. Для обміну досвідом
керівники цих структур навіть проводили спільні наради, а перший концтабір у
Європі був створений не в Німеччині, а в ссср для «врагов народа» ще в 1921 р.
Потім ці фабрики смерті розрослися до гігантських масштабів…
Саме вьячєславу
молотову іосіф сталін у серпні 1939 р. від імені «совєтского правітєльства»
під писати таємний договір і додаток до нього про фактичний початок Другої світової
війни. З боку третього рейху для підписання документів у москві адольф гітлер делегував міністра
закордонних справ іоахіма ріббентропа.
«Пакт Молотова-Ріббентропа» був підписаний у кремлі 23
серпня 1939 року. Ось його повний текст, який замовчувався в ссср десятиріччями,
аж доки перший і останній президент союзу міхаіл
горбачов його не розсекретив:
«Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським
Союзом
Уряд ссср та ряд німеччини
Керовані бажанням зміцнення справи миру між СССР та
Німеччиною і виходячи з основних положень Договору про нейтралітет, укладеного
між СССР та Німеччиною у квітні 1926 року, дійшли такої угоди:
Стаття І.
Обидві Договірні Сторони зобов’язуються утримуватися
від будь-якого насильства, від будь-якої агресивної дії та будь-якого нападу
щодо один одного як окремо, так і спільно з іншими державами.
Стаття ІІ.
У випадку, якщо одна з Договірних Сторін виявиться
об’єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша Договірна Сторона не
підтримуватиме у жодній формі цю державу.
Стаття ІІІ
Уряди обох Договірних Сторін залишаться в майбутньому
в контакті один з одним для консультації, щоб інформувати один одного про
питання, що стосуються їх спільних інтересів.
Стаття IV
Жодна з Договірних Сторін не братиме участі в
будь-якому угрупуванні держав, яке прямо чи опосередковано спрямоване проти
іншої сторони.
Стаття V
У разі виникнення суперечок або конфліктів між
Договірними Сторонами з питань того чи іншого роду, обидві сторони
вирішуватимуть ці суперечки або конфлікти виключно мирним шляхом у порядку
дружнього обміну думками або у потрібних випадках шляхом створення комісій із
врегулювання конфлікту.
Стаття VI
Цей договір укладається строком на десять років з тим,
що оскільки одна з Договірних Сторін не денонсує його за рік до закінчення
строку, термін дії договору вважатиметься автоматично продовженим на наступні
п’ять років.
Стаття VІІ
Цей договір підлягає ратифікації в короткий
термін. Обмін ратифікаційними грамотами має відбутися у
Берліні. Договір набирає чинності негайно після його підписання».
Але крім офіційного «Пакту Молотова-Ріббентропа» у
присутності іосіфа сталіна було
підписано ще й «Секретний додатковий протокол», який фактично підтверджує спільну
участь третього рейху і більшовицької росії у початку Другої світової війни.
Ось його текст:
«При підписанні договору про ненапад між Німеччиною і
СССР уповноважені обох сторін, що підписалися нижче, обговорили в строго
конфіденційному порядку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у
Східній Європі. Це обговорення призвело до наступного результату:
1. У разі територіально-політичного перебудови
областей, що входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія,
Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів
Німеччини та СССР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області
визнаються обома сторонами.
2. У разі територіально-політичного перебудови
областей, що входять до складу Польської Держави, кордон сфер інтересів
Німеччини та СССР приблизно проходитиме по лінії річок Нарева, Вісли та Сана.
цієї держави, може бути остаточно з’ясований лише протягом подальшого
політичного розвитку. У всякому разі, обидва Уряди вирішуватимуть це питання у
порядку дружньої обопільної згоди.
3. Щодо південного сходу Європи з радянської сторони
підкреслюється інтерес СССР до Бессарабії, з німецького боку заявляється про її
повну політичну незацікавленість у цих галузях.
4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами у
суворому секреті.
Москва, 23 серпня 1939 року».
Тож спочатку 1 вересня 1939 р. полчища нацистів
розпочали атаку на суверенну Польську державу (до її складу на той час входила
і Західна Україна з Волинню включно), а 17 вересня вже й армада
«рабочє-крєстьянской красной арміі» вдарила по Війську Польському з тилу.
За короткий час союзники – берлін та москва – зламали
опір суперника та знищили польську державність. Тому 28 вересня 1939 року було
підписано між третім рейхом і ссср ще один договір – «Про дружбу та кордони між
Німеччиною та СССР». Ось його текст:
«Уряд СССР і німецький уряд після розпаду колишньої
польської держави розглядають виключно як своє завдання відновити мир і порядок
на цій території і забезпечити народам, що живуть там, мирне існування, яке
відповідає їx національним особливостям. З цією метою вони прийшли до угоди ось
у чому:
СТАТТЯ І.
Уряд СССР і німецький уряд встановлюють як
кордон між обопільними державними інтересами на території колишньої польської
держави лінію, яка нанесена на карту, що
додається, і більш докладно буде описана в додатковому протоколі.
СТАТТЯ IІ.
Обидві сторони визнають встановлений в статті І.
кордон обопільних державних інтересів остаточним і усунуть всяке втручання
третіх держав в це рішення.
СТАТТЯ ІІІ.
Необхідний державний переустрій на території на
захід від зазначеної в статті І. лінії провадить німецький уряд, на території
на схід від цієї лінії – уряд СССР.
СТАТТЯ IV.
Уряд СССР і німецький уряд розглядають
вищенаведений переустрій як надійний фундамент для дальшого розвитку дружніх
відносин між своїми
народами.
СТАТТЯ V.
Цей договір підлягає ратифікації. Обмін
ратифікаційними грамотами повинен відбутись якомога скоріше в Берліні.
Договір вступає в силу з моменту його підписання.
Складений в двох оригіналах, на німецькій і російській мовах.
Москва, 28 вересня 1939 року».
Для легалізації анексії окупованих територій берлін і
москва використали технології, котрі взяв на озброєння нинішній кремлівський
диктатор владімір путін. Фюрер без
будь-яких пересторог доєднав Польщу до третього рейху у вигляді
«генерал-губернаторства» на чолі з нацистською окупаційною владою. А іосіф сталін спочатку під виглядом
«народних зборів» у м. Львові наказав провести зібрання з числа
західноукраїнських колаборціоністів-комуністів та армійських комісарів-окупантів,
котрі одноголосно «проголосували» за приєднання Західної України до УРСР, яка
перебувала в московській окупації з 1921 року.
Спочатку гітлерівці та більшовики не збиралися воювати
один із одним, але криза настала після «зимової війни» ссср проти незалежної
Фінляндії, котра в 1940 році закінчилася для фінів хоч і певними
територіальними втратами, але зберегла цій країні суверенітет. Німці розцінили
це як вияв військової безпорадності своїх східних союзників із росії.
Потім москва, влітку 1940 року, без погодження з
берліном, наказала майбутньому «маршалу побєди» гєоргію жукову окупувати частину Румунії, забравши військовою силою
в неї споконвічні українські землі Буковини та Бессарабії. Це викликало гнів
фюрера, тому в жовтні 1940 року іосіф
сталін відрядив у Берлін уже згадуваного вьячєслава молотова на переговори. Нарком пересувався потягом, щоб
показати могутність вермахту, німці
вишикували від самісінького кордону з ссср і аж до столиці Німеччини своїх
солдатів у почесній варті.
Крім суперечок щодо Буковини і Бессарабії під час
переговорів виникла ще одна проблема. Москва хотіла й далі просуватися на
південь, щоб анексувати Балкани: особливо москву цікавили Румунія, багата на
нафту, та Болгарія з її виходом до Середземного моря. Берлін категорично це
заперечував, адольф гітлер визначив
ці території своєю зоною інтересів та рекомендував союзникам із москви повернути свої полчища на Афганістан та Іран.
Переговори завершилися
провалом. Тому вже 18 грудня 1940 р. адольф
гітлер затвердив план «Барбаросса» нападу на ссср. Аналогічний план під
кодовою назвою «Гроза» затвердив і іосіф
сталін. У
Москві в грудні-січні 1940-1941 р. в Генштабі РККА була проведена
командно-штабна гра, яка показала розуміння майбутніх подій серед вищого
військово-політичного керівництва ссср. На ній було затверджено проведення
стратегічно-наступальної операції, за яку відповідав усе той же гєоргій жуков.
Виходячи з
матеріалів цієї командно-штабної гри, які були опубліковані в 1994 р., а також
аналізуючи матеріали травня 1941 р., серед яких основним є «Стратегічний план
прикриття» від 15 травня – можемо дійти такого висновку: ссср готувався до
того, щоб у разі можливого нападу відразу перенести бойові дії на чужу
територію. Або й першим розпочати «військову спецопєрацію», початок якої
планувався на середину липня 1941 року.
Тому з
початку 19431 р. нацисти і більшовики почали стягувати до кордону величезну
кількість військ. На Волині було розміщену цілу 5 армію, наприклад, далекобійні
гармати стояли навіть у Зимненському монастирі, а кілька аеродромів із бойовою
авіацією – за кілька кілометрів від річки Західний Буг на Любомльщині.
22 червня
1941 р. показало, що адольф гівтлер
встиг завдати удару першим, а іосіф
сталін – запізнився.
Саме тому 22
червня в путінській росії намагаються використати як чергову сакральну дату,
пробуючи й далі брехати про «віроломний напад фашистської Німеччини на ссср», і
початок оборонної» «вєлікой атєчєствєнной войни, замовчуючи як мінімум 2
основних факти історії:
1. Друга
світова війна розпочалася в Європі не 22 червня 1941 року, а як мінімум 23
серпня 1939 р., коли адольф гітлер
та іосіф сталін уклали між собою
пакт про спільне знищення незалежної Польської держави, що було реалізовано Вермахтом
1 вересня, а РККА – 17 вересня 1939 р.
2. Насправді
влітку 1941 р. не стояло питання, хто агресор – нацисти чи більшовики, а йшлося
про те, хто встигне здійснити напад першим на недавнього союзника. Україна як
суверенна держава ними не розглядалася взагалі.
Пропагандистське використання нинішнім тоталітарним
путінським режимом міфу про 22 червня як дату «віроломного нападу фашистів» на
«країну рад» ще раз підтверджує, що і теперішньою справжньою метою кремля є
чергова спроба знищення Української державності, а щоб прикрити очевидні факти
агресії, москва знову використовує страшилки про «нацистів», «фашистів» і про
«превентивний удар».
До лютого 2014 р. в Україні не розроблялося жодних
військових операцій щодо нападу на російську федерацію. Навіть після окупації
Криму та частини Донбасу Київ заявляв про суто дипломатичне ти мирне повернення
цих територій в лоно України та також не розробляв ніяких агресивних намірів.
Незважаючи на це, владімір путін
«визнав» маріонеткові режими «днр0лнр», і ніби як для їхнього захисту розпочав
24 лютого 2022 року ширкомасштабну агресію, обстрілявши ракетами в тому числі й
волинські міста.
Тому український народ та ЗСУ ведуть священну оборонну
війну на своїй землі, котра безумовно завершиться з допомогою західних
демократій нашою цілковитою перемогою, відновленням територіальної цілісності
України та майбутнім крахом кривавого режиму владіміра путіна та розпадом новітньої рашистської імперії.
Роман
УСТИМЧУК.
На
фото з архіву: 22 червня 1941 року ознаменувалося розгромом РККА у прикордонних
районах та сотнями тисяч полонених червоноармійців.