Московська колективізація як почалася з репресій щодо
створення артілей, так і рухнула після краху тоталітарної системи. Люди
хазяйнують на своїй землі самотужки і вже не згадують про тих, хто гнав їхніх
дідів і батьків у колгоспне ярмо. А не забувати варто…
В середині вересня 1939 року в старовижівське село Дубечне
(нині Ковельського р-ну, – ред.) увійшли частини т. зв. червоної армії, котрі несли на
своїх багнетах не визволення, а беріївські репресії та сталінську
колективізацію. Але з першої спроби в «перших совєтів» артіль створити не
вдалося: 22 червня 1941 розпочався наступ німців, які всього через 2 доби зайняли
це село без жодного пострілу…
Цікаво, що «другі совєти» поверталися в с. Дубечне
дуже довго. Ще 27 березня 1944 р. підрозділи
зі складу 70-ї армії 1 Білоруського фронту вступила в бій з гітлерівцями на
дільниці фронту Видраниця-Замшани-Пісочне, вибили противника з невеликого
плацдарму східніше річки Вижівка, і на цьому все закінчилося. Лише 19 липня
1944 р. червоні змогли захопити багатостраждальне с. Дубечне…
Першим, що зробили – загальну мобілізацію. І з фронтів
не повернулося додому аж 120 чоловіків, осиротіли їхні родини, в старших діти залишилися сиротами, в неодружених діти ніколи й не народилися… Головне, що робочих рук на селі катастрофічно не вистачало.
Тому створення колгоспу в с. Дубечне почалося лише в
1947 році.
«До складу артілі імені Ілліча ввійшло тільки 8
господарств в кількості 18 осіб із числа бідняків. Більша частина населення ухилялась від
колективного господарства. Тому вісім сімей було вивезено із села за опір
колективізації», – пише «Вікіпедія».
Крім цього, в навколишніх лісах активно діяли відділи
Української Повстанської Армії, тому московські найманці боялися піднімати
голову…
Та вже в 1948 р. почався масовий «вступ» селян в
колгосп імені Ілліча (названо на честь «вождя мірового пролєтаріата владіміра
лєніна, – ред.). Першими колгоспниками були Онелія Костючик, Микола Литвинець,
Степан Костючик, Семен Костючик. А першим головою колгоспу був призначений райкомом
партії та райвідділом нквд Семен Довгаль, бухгалтером – Павло Костючик. Колгосп
був бідний, приходилось позичати зерно для посіву…
Правда, покерував Семен Гнатович недовго. Як свідчить
залишок «меморіальної таблиці» на стіні старої контори колгоспу, Семен Довгаль «трагічно
загинув 1 листопада 1949 р.». Очевидно, від рук боївки УПА за скоєні проти
українського народу як представника окупаційної влади злочини…
Тому наприкінці 1949 р. головою колгоспу став Никифор Ткачук,
який і продовжив служити москві вірою та правдою…
Наразі від згадки про колишніх поплічників кремля в с.
Дубечне не залишилося й сліду. А от у колишньому райентрі Стара Вижівка й досі
збереглася на меморіалі імена та прізвища «радянських активістів», які знайшли
смерть на волинській землі в лавах сталінських окупантів. І є серед них згадка
й про Семена Довгаля…
Світлана КОМА.
На фото з відкритих джерел: такою була табличка щодо
радянського голови Семена Довгаля.