Під псевдо «Олег» і «Данило» на Волині понад 90 років
тому успішно діяв підпільник ОУН, один із фундаторів УПА, захисник Колківської
республіки з Піддубців, що неподалік Луцька – Микола Ковтонюк. Чому його доля
склалася і героїчно, і трагічно?
Доктор історичних наук Ярослав Антонюк провів
величезну пошукову роботу в архівах, вперше оприлюднивши інформацію, котра
раніше була невідомою навіть для серйозних дослідників. І в «Історичній правді»
опублікував дуже якісну публікацію під заголовком «Волинський «байкер», який
створив УПА».
Назва модернізована під вимоги сучасності, щоб
привернути додаткову увагу молодого покоління. Але насправді головне в ній –
раніше невідомі факти розгортання руху ОУН в 30-их роках минулого століття та
створення 14 жовтня 1942 р. відділів Української Повстанської Армії на Волині
та її героїчну боротьбу.
Щодо Миколи Ковтонюка, то до ОУН він долучився ще в
далекому 1933 р., коли вступив до місцевого осередку товариства «Відродження»,
яке очолював районний провідник ОУН Анатолій Козяр («Володимир»), і отримав
доручення привозити з Луцька заборонену владою підпільну літературу. За це
вперше потрапив за грати в польську тюрму.
«Весною 1937 року Миколу Ковтонюка призвали до польської армії,
що загалом відповідало його прагненню підвищити рівень військових знань. Службу
оунівець проходив у 24-му піхотному полку, де ніс варту в щойно збудованих
бункерах на польсько-німецькому кордоні. Сильне враження на Миколу справила
загибель провідника ОУН Євгена Коновальця. Радісна реакція на цю подію
товаришів по службі-поляків підштовхнула його у червні 1938 року перейти на
сторону німців. Однак втеча закінчилася невдачею. Після цього дезертира
відправили до одиночної камери Краківської в’язниці «Монтелюпіх», –
зазначається.
7 лютого 1943 року в с. Рудка-Козинська (Рожищенщина)
на пункті зв’язку «Лиман-1» відбулася нарада крайового проводу ОУН на ПЗУЗ. На
ній Микола Ковтонюк отримав посаду військового референта Волинського обласного проводу ОУН
та обрав собі нове псевдо – «Олег».
20 березня 1943 року «Олег» організував перехід в
підпілля близько 300 курсантів Луцької сільськогосподарської школи.
Безпосередньо цією операцією керував Степан Коваль («Рубашенко»), який отримав
від Миколи Ковтонюка посаду шефа штабу групи «Котловина».
Потім була низка героїчних і болючих боїв. Аж у листопаді
1943 року на Стиденських хуторах (Костопільщина) відбулася нарада
керівництва УПА. На ній Дмитро Клячківський («Клим Савур») назвав недоліки та
здобутки кожного керівника. Зокрема, «Олегу» дорікнули, що невдало організував
оборону Колківської республіки (зосередив в одному місці значну кількість
повстанців, які зазнали втрат від німецької авіації), а тому усунули з
посади…
Перебуваючи на інших посадах, Микола Ковтонюк змінив
псевдо на «Данило».
29 липня 1947 року його криївку в
с. Борохів нині Луцького р-ну оточила опергрупа Теремнівського райвідділу
МДБ. Разом із «Данилом» у схроні переховувалася його дружина Зінаїда та заступник
– Володимир Захарчук («Себастьян»).
«Пропозицію здатися підпільники відкинули. Микола Ковтонюк наказав дружині залишатися всередині, нагадуючи, що вона повинна вижити для
їхньої дворічної доньки Орисі. Після цього разом із «Себастьяном», вигукнувши «Слава
Україні!», кинулися на ворога. У короткій перестрілці підпільники загинули», –
пише Ярослав Антонюк.
Де поділи червоні карателі тіла цих повстанців,
невідомо. Найімовірніше, їх, як і сотні інших, викидали в болото, де зараз
Теремнівські ставки в м. Луцьку…
Повна версія статті за цим посиланням: https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/10/14/161916/
Світлана КОМА.
На фото з архіву: Микола Ковтонюк у молоді літа, 1939
р.