Президент України Володимир Зеленський розповів про секретну зброю, яка допомогла
захистити Київську область від російських окупантів на початку повномасштабного
вторгнення загарбників. Річка Ірпінь — врятувала столицю від російської навали.
Про це розповів Зеленський у
своєму Telegram-каналі.
На початку повномасштабного
вторгнення росіян бійці ЗСУ прийняли складне рішення. Вони підірвали дамбу
річки Ірпінь.
Міністр оборони України Олексій
Резніков наголосив, що вода стала зброєю захисту.
Війська рф, які дісталися у Київську область на важкій техніці,
застрягли в болоті та почали рухатися вздовж річки в пошуках лазівки. Така
затримка окупантів стала життєво-необхідною для українських сил оборони.
«Під натиском українських воїнів
російські окупанти були змушені тікати з Київщини. Цьому сприяла ще одна
секретна зброя, яка вже кілька століть допомагає воїнам України захищати ці
землі від ворожих навал», —
розповів Зеленський.
Річці Ірпінь
судилося стати однією з основних перепон, що не дали російській
“махині” змоги розкрутитись у своєму наступі на українську столицю.
Якщо глянути на карту, то синя нитка Ірпеня губиться в густій
сітці іригаційних каналів. Заплава річки справді була ласим шматком — з
родючими землями, а також великою кількістю місця для можливої забудови. І все
це буквально неподалік української столиці. Тому її заплаву почали активно
освоювати — ще за Радянського Союзу тут здійснили меліорацію, й болотисті береги
річки вкрилися мережею іригаційних каналів, а на висушених землях місцеві
радгоспи збирали щедрі врожаї.
Проте виникла проблема. Новостворюване Київське водосховище мало б
затопити пониззя Ірпеня, оскільки його рівень був вищим за рівень річки. І
радянська влада підійшла до розв’язання цієї проблеми за своєю радянською логікою. У місці впадання річки у водосховище звели греблю, щоб вода з моря не
затопила заплаву річки. А воду самого Ірпеня відкачували й підіймали «вгору» до моря
електронасосами. Водночас рівень Київського водосховища був приблизно на кілька
метрів вищим від рівня Ірпеня!
А вже за Незалежності заплаву, особливо ближче до Києва, почали
активно забудовувати. До того ж замість запланованих дачних будиночків на сваях
зводили окремі житлові масиви.
А потім прийшли росіяни, які будь-що намагалися пройти до Києва.
Вони спробували зробити це через міста-супутники столиці, але дуже швидко
зрозуміли, що доведеться шукати також якихось інших шляхів. Усі вони так чи так
перетинали річку Ірпінь, яка, певно, не видавалася окупантам серйозною
перепоною. Тому через річку перекинули кілька мостів і гребель, а в деяких
місцях її можна було просто переїхати в разі посушливої погоди.
Проте все почалося дуже стрімко змінюватися, до того ж не на
краще. За словами нинішнього радника командувача Сухопутних військ ЗСУ на
громадських засадах Олександра Дмітрієва
(Тихоход), ще 24 лютого виникла ідея
підірвати греблю, що відділяла Ірпінь від Київського водосховища, й так
підвищити рівень води в річці (оскільки рівень води у Київському морі вищий за
Ірпінь) та не дати окупантам змоги перебратися на іншу сторону річки, що
відкривало б їм пряму дорогу до Києва.
«Я звернувся з ідеєю підірвати греблю, а Олександр Сирський (Олександр
Сирський від серпня 2019 року є командувачем Сухопутних військ Збройних сил
України. Із початком російського вторгнення в Україну став також командувачем
оборони Києва)наказав надати вибухівку, — розповідає Тихоход. — Для оперативності було залучено й військових, і тоді ще
цивільних спеціалістів. Я в тому районі знаю майже кожен кущ, багато років
організовую трофі — рейди по тій місцевості. Тому підйом рівня води був
абсолютно логічним кроком.
Але, звісно, з Сирським
щодо цього нам дуже пощастило. Уявляєте — приходить до нього людина, якої він
раніше ніколи не бачив, і показує на карті технічно обґрунтовано, чому це
треба, які ґрунти, перепади тощо. І все — він дав команду реалізувати цей
проєкт.
Усе закрутилося дуже швидко. Для мінування греблі знадобилися
буквально години. Після того, як я потрапив до командувача, буквально через 10
хв ми вже їхали по вибухівку. І одразу повезли її на греблю для мінування.»
За словами Тихохода,
від ідеї просто підняти заслін одразу відмовилися. Тиск води був таким
потужним, що це виявилося неможливо зробити. Тому залишалося єдине — підірвати
греблю. Проте було кілька проблем — при сильному вибуху існувала загроза
гідроудару, коли велетенська маса води з Київського водосховища могла просто
знести села по течії Ірпеня, що спричинило б великі руйнування та людські
жертви. До того ж через греблю та міст і далі йшли та їхали біженці, а в разі
руйнування греблі шлях їм було б відрізано. Тому вирішили підірвати греблю лише
частково, щоб люди мали змогу й далі переправлятися на інший берег.
Як зазначає Тихохід,
під греблю заклали близько 500 кг вибухівки, у результаті вибуху утворилася
діра приблизно метр у діаметрі, в яку ринула вода з Київського водосховища. А
міст над греблею пошкодило лише частково. «Вода почала заповнювати
заплаву Ірпеня, але люди мали змогу евакуюватися з тієї сторони. Ми навіть
поставили аварійний заслін, щоб у разі чого опустити його та закрити потік води», —
розповідає Олександр.
Наш кор.
Фото з доступних джерел.