Родина Степанюків з Волині
під час війни поповнилась дітьми і нині в їхньому домі 8 усиновлених та
патронатних дітей, йдеться в ТСН.
Олександр та Надія Степанюки разом 15 років і
всі діти у них усиновлені або під опікою. «Я не хотіла бути опікуном прийомна
сім’я, я хотіла бути мамою, для мене було важливо бути мамою для дітей і тому
ми для себе вирішили всиновлювати», – розповідає Надія.
«Взагалі,
мені здається, це мрія мого дитинства була, щоб було багато дітей», – додає Олександр.
Більшість дітей вони забирали з інтернатів, а почалося усе із
одного сина. «Ми брали для себе одну дитину,
а потім виявилось, що є сестричка. Як сестричку не забрати, коли їй кілька
місяців?», – пригадують батьки.
А ще виявилось, що у їхнього первістка є двоє старших братів.
Загалом нині восьмеро усиновлених, семеро дітей прийомних. решта під тимчасовою
опікою. «Вони знають, що вони
усиновлені, бо завжди знайдуться «добрі» люди, які «допоможуть»… Тому я дітям пояснила, що я вас люблю, я ваша мама, я вас
народила серцем», – твердить
жінка.
З історії кожної дитини тут не роблять таємниці, хоча усиновлення
гарантує анонімність. Надію з меншим
братом родина Степанюків забрала з
інтернату 10 років тому. Тепер дівчині 24, і вона стала – помічницею
вихователя-матері. Останні усиновлені діти – 5-місячна Злата зі старшими Вікою, Максимом та Матвієм – вони рідні
брати і сестри. Надія з батьками їздила їх забирати і досі згадує ті емоції. «Там без сліз ти не виходиш, якось так шкода, що їх дуже багато», – каже дівчина.
Ці четверо після інтернату були мовчазними і замкнутими. Зараз
улюбленці родини, говіркі, відкриті і гарно вчаться.
За статистикою, щороку в середньому 8 тисяч дітей за різних
обставин втрачають родини. Лише в українських інтернатах наразі перебуває понад
90 тисяч дітей. Переважно їх можна взяти під опіку та патронат. Адже за
статусом всиновленими можуть бути лише 14 тисяч – це сироти або чиї
батьки позбавлені батьківських прав.
За останні 5 років бажаючих
всиновити дитину стає менше. Зокрема, торік це було неможливо зробити через
війну, поки не працювали суди. Саме усиновлення – вважається найкращою формою опіки
для дитини і у Мінсоцполітики та Мінцифрі наразі працюють над тим, аби
спростити процедуру. «Уже на виході постанова Кабміну про механізм, як ми можемо знайомити з
батьками, які прийомні, як хочуть усиновити дітей за кордоном. Я переконана, що
нормативні зміни, які дозволять дистанційне знайомство та дистанційне
усиновлення спростять дітям життя за кордоном», – кажуть у відомстві.
Наразі на порталі «Дія» вже можна
подати онлайн-заяву і зареєструватись усиновлювачем. Наступним кроком мають
стати відеозустрічі-знайомства, але вони поки що законодавчо не
врегульовані.
У родині Степанюків за час війни
малюків долалось, серед них Кемаль.
Коли його забрали, хлопчику було 3 місяці, нині всі підросли. У родині
підтримувати традицію кожен рік фотографуватися у дрескоді, а ще влаштовувати
сімейні походи. «Недавно в цирк їздили, довелося три ходки робити, щоб всіх завезти. Три
рази чоловік повертався. У нас є автомобіль, він на сім місьць, ну, як ним
завезти 20 людей», -
розповідає Надія.
Тож родина мріє про новий бус, в
якому їздитимуть усі разом. А ще чекають з фронту на брата Віталика – йому 23 і від початку війни
він пішов добровольцем. Молодші діти хочуть бути схожими саме на
нього.
Наш кор.
Фото: ТСН.