ТОВАРИСТВО “ВОЛИНЬ” У КАНАДСЬКОМУ
ВІННІПЕЗІ
Як берегли і увічнювали на
чужині правдиву історію рідного
краю емігранти з волинської землі
Наступного
року виповнюється 75 років від часу заснування у канадському Вінніпезі
Товариства «Волинь» (згодом перейменованого на Інституту дослідів Волині ) – науково-просвітницької інституції
українських емігрантів, метою якого було “збирання матеріалів про життя
українців на Волині… під московською, польською й німецькою окупаціями”.
Упродовж тривалого товариство видавало
часопис «Літопис Волині», серію
монографій «Волиніяна». З понад 60 книжок, що побачила в світ з маркою «Волині»,
майже половина – твори Івана Огієнка
(митрополита Іларіона) або про нього.
Історію
цього товариства автор цих рядків вивчав безпосередньо у Вінніпезі в час наукового
стажування.
Збирали на «Святу Почаївську
лавру» по центу
Першою помітною акцією розсіяних по всьому світу волиняків, що набула в
західній еміграції громадського звучання, стало придбання й поміщення у
всеканадській православній кафедрі Святої Тройці у Вінніпезі копії всесвітньовідомої ікони Почаївської Божої
Матері. Вийшло так, що урочисте посвячення цього образу здійснив у 1956 році
митрополит Іларіон (Огієнко) .
Прагнучи надати своїм акціям загальноукраїнського звучання, волиняки
вирішують започаткувати видавничу діяльність. Пропозиція о. І. Скакальського
про видання фундаментального дослідження митрополита Іларіона “Свята Почаївська
лавра” була, як ніколи, доречною. Адже Почаїв розташований на волинській землі,
а його славна Лавра віддавна вважається святинею всього українського народу.
Для збирання коштів було створено видавничу комісію, яку очолив протоієрей С.
Герус.
Про те, як на перших порах працювала ця комісія, залишив хвилюючий спогад
один з її активних членів, а згодом керівник Товариства Ілля Онуфрійчук:
“Все вищезгадане творилося майже з нічого. Ми були новими емігрантами на
чужині, в наших кишенях були перші тяжко зароблені центи, які треба було
видавати на папір, на пошту. А скільки треба було віддати свого вільного часу
для тієї праці, то того ніхто ніколи не порахує… В ще більш несприятливих
умовинах ми почали видавати книжку “Свята Почаївська лавра”. Мало було тоді
тих, що бажали нам помогти у праці, але було багато таких, що стояли від цієї
праці осторонь. Були й такі, що намагалися їй пошкодити. Але все це проминуло й
залишилося за нами. І помимо того всього доля була ласкава до нас, а Бог
допоміг нам перемогти всякі труднощі”.
1961 і з’являється у світ це значне за обсягом, видання – “Свята Почаївська
лавра”. Вийшла книга з авторською посвятою: “Усім волинякам, як удома, так і в
розсіянні сущим”.
Видавничий фонд блаженнійшого
митрополита Іларіона
Очевидно, що оперативність, самовідданість і захоплення, з якими члени Товариства працювали над видання цієї
книги, справили на митрополита Іларіона добре враження. І він вирішує незабаром
передати туди для видання ще кілька
своїх рукописів – “Словник Шевченкової
мови”, “Релігійність Шевченка”, “Митрополит-мученик Арсеній Мацієвич” та
завершені ще в Лозанні “Дохристиянські вірування українського народу”.
Отож, при Товаристві “Волинь”
створюється Видавничий комітет, а незабаром – у жовтні 1966 року – Видавничий
фонд блаженнійшого митрополита Іларіона. Умови діяльності цього фонду окреслені
в листі митрополита до управи Товариства:
“З огляду на свій похилий вік, а також на те, що я довшй час хворію, я не
встані контролювати працю Видавничого комітету при Товаристві “Волинь”, якому я
свого часу передав 5 своїх праць для друку. Всі ці праці видані вже кілька
років тому, але я не знаю дійсного стану цієї видавничої справи, тому я
благословляю особам, а саме: агр. Іллі Онуфрійчукові, адвок. Сергію Радчукові,
ред. М. Подворнякові та Іванові Павлюкові зайнятися опікою мого Фонду при
Товаристві “Волинь”.Сильно прошу їх і доручаю їм допильнувати, щоб цей фонд був
використаний виключно для видання і перевидання моїх праць, цебто так, як було
умовлено між мною і Видавничим комітетом при Товаристві “Волинь…”.
У наступному письмовому зверненні до управи Товариства від 26 червня 1967 року митрополит Іларіон повідомив
про своє рішення передати для видання ще кілька своїх завершених рукописів: –
“Слово про Ігорів похід”, “Старець
Паїсій Величковський”, “Граматика Шевченкової мови”.
Умови видання залишалися попередніми:
а) увесь чистий прибуток від проданих книг може бути використаний лише на
друк і передрук наступних праць Іларіона;
б) авторові належить 10 відсотків виданих книг.
Й за цим документом проглядається одна з безкорисливих рис його автора: зі своїх численних друкованих
праць він ніколи не претендував ні на
жоден цент гонорару для себе. А ті
відсотки примірників, про які просив, ішли на подарунки з власними автографами
для багатьох дорогих йому близьких і далеких адресатів.
Листівка-заклик із гербом Волині
У вінніпезькому архіві товариства збереглася листівка-заклик до земляків
робити пожертви на видання праць митрополита Іларіона:
“Товариство “Волинь” у Вінніпезі, з благословення блаженнійшого митрополита
Іларіона, взяло на себе дуже важливе й поточне завдання видрукувати деякі його
праці… Цим звертаємося до Вас з ласкавим проханням допомогти Товариству
“Волинь” у виданні вищезгаданих праць своєю пожертвою. Ваша пожертва буде
великим вкладом до скарбниці української культури. Вона також буде записана з
подякою в одній із згаданих праць, а тим самим залишитьмся вічним пам”ятником в
серцях нашого народу. Кожен жертводавець відповідно зложеної пожертви одержить задані книжки.Ми віримо, що
Ви допоможете зберегти ці дорогоцінні перлини для добра й престижу української
науки й культури”.
Привертає увагу гарне мистецьке оформлення цієї листівки. Вона прикрашена
емблемою-символом Товариства “Волинь” у виконанні художника П. Олійницького:
посередині емблеми – герб Волині, з обидвох боків якого – пшеничні колоски; над
гербом на щиті поміщений соборницький герб України – Володимирський тризуб з
хрестом; під гербом – башта князів Острозьких, що започаткували в ХУІ столітті
культурно-національне відродження України створенням в Остозі друкарні,
академії. Вся емблема обрамлена в так званому українському восьмикутнику і
повною назвою Товариства українською і англійською мовами. Починаючи від 1968
року всі видання цього Товариства виходили з такою емблемою на титулі кожного
примірника.
На період 60-х років твори
митрополита Іларіона були дуже популярними не лише серед українців
американського континенту, а й у Європі та Австралії. Їх охоче купували, а
отже, Видавничий фонд швидко поповнювався. Це давало можливість друкувати на
виручені кошти нові назви книг. Цим пояснюється той факт, що саме в ту пору
Товариству вдалося помітно скоротити кількість архівних коробок, в яких
зберігалися ненадруковані ще праці Іларіона-Огієнка.
Крім згаданих вище з маркою «Волині» виходили в світ у Канаді: «Наша
літературна мова”, “Рятування України”, “Українська культура” , двотомна
“Історія церковнослов”янської мови” “Мої
проповіді” “Паїсій Величковський, “Постання азбуки й літературної мови у
слов”ян”, “Український стилістичний
словник”, “Історія української літературної мови”, “Князь Володимир прийняв
православіє”, “Історія українського друкарства”. Найскладнішою і найтривалішою
в часі була праця над виданням чотиритомного “Етимологічно-семантичного
словника української мови”, перший том якого побачив світ 1979-го, а останній –
1995 року.
Збережений рукопис із Холма
Одним із останніх звернень товариства “Волинь” до архівної спадщини
Іларіона стало видання рукопису, що мав
особливо драматичну долю. Йдеться про “Українську церкву й нашу культуру”.
Машинописний варіант цієї праці був підготовлений автором до друку ще в
Холмі 1944 року. Може, через те, що обсяг твору був невеликий, митрополит-скиталець взяв його з собою в
дорогу й зберіг аж до прибуття в Лозанну.
Із заснуванням там видавництва “Наша
культура” цей рукопис готувався до видання одним з перших. На титулі рукою
автора виправлено навіть рік і місце
друку – 1947, Париж. Однак, хоча
компаньйон Огієнка в Парижі Павло Сомчинський неодноразово анонсував цю
книгу, побачити світ тоді їй не судилося.
Рукопис цей якимось дивом потрапив
по війні до Вінніпега, але пролежав у
архіві аж до 1991 року. Саме тоді протопресвітер С. Кіцюк взяв його з архівних
запасників і, написавши теплу передмову, благословив цим книгу до видання з маркою “Волині”.
Цією книгою волиняни вважали за свій святий обов’язок, з одного боку,
“відсвіжити пам’ять про високодостойну постать”, а з іншого – нагадати новому поколінню українців про
заслуги Української православної церкви у розвитку багатовікової української
культури.
У цілому, загальний наклад усіх творів митрополита Іларіона, виданих
Товариством “Волинь” упродовж 60-70-х років ХХ століття (без чотиритомного
словника), складає близько 17 тисяч примірників. Це для діаспорних видань є
високим показником. Крім того, з маркою цього Товариства значними
накладами вийшли кольорові
листівки-портрети митрополита Іларіона (великим та малим форматами) і навіть
поштова марка в його пам’ять, на якій
зображене скульптурне погруддя вченого, виконане відомим митцем Леонідом
Молодожанином (Лео Молом).
Про роль і місце товариства «Волинь» у виданні значної за обсягом
рукописної спадщини митрополита Іларіона найкраще можуть сказати ось ці слова
одного з багаторічних керівників Товариства, вірного друга і самовідданого
послідовника Огієнкової справи на канадській землі Іллі Онуфрійчука:
“Товариство “Волинь” – це дуже
діяльна організація; вона не рекламує себе, а працює тихо, інтенсивно і щиро; і
нехай ця скромна праця буде тією маленькою цеглиною до будови скарбниці
української культури. Віримо, що добрі
люди підтримають нашу працю, а майбутні
покоління скажуть, що ми не прожили надармо нашого скитання, але і тут, на
чужині, щось доброго зробили для своєї Рідної Землі”.
Із створенням 2000 року в Києві благодійної організації імені
Митрополита Іларіона (Огієнка) канадська сторона, згідно з угодою, передала
справу першовидання та перевидання творів цього Великого Українця на Батьківщині до управи цієї організації.
Так засновано бібліотечну серію «Запізніле вороття». На сьогодні побачили світ
22 томи праць Огієнка-Іларіона, що працюють на перемогу України.
Але це вже – інша історія.
Микола ТИМОШИК.
На фото: Професор Микола Тимошик (у
центрі) з членами видавничої комісії Товариства «Волинь». Світлина зроблена в
жовтні 1997 року.
м. Київ