«Квартирне питання» та раритетний
кінотеатр. Що могло поєднати їх в спільному інформаційному зашкварі?
Заступнику
голови Волинської обласної ради Григорію Пустовіту та його родині
хочуть виділити квартиру у Луцьку, яка мала б піти військовослужбовцям Збройних
Сил України та членам їхніх сімей. Так розпочиналася публікація колег із ІА
«Конкурент» під заголовком «Заступнику голови Волиньради хочуть дати квартиру в
Луцьку як військовослужбовцю».
Що
не кажи, а пересічній людині важко розібратися, як це так: цивільному
працівнику цивільного органу самоврядування області за державні кошти «дають»
житло як військовослужбовцеві?!
Але
насправді ніяких запитань не виникало, якби не як мінімум 2 проблеми
загальнонаціонального масштабу. Перша: Україна хоче в НАТО, але стандарти
забезпечення її Збройних Сил і на фронті, і в тилу – невтішні. Особливо – щодо
забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей житлом. Люди стоять в
звичайних, пільгових і ще якихось чергах
десятиліттями! А хто пригадає горе-довгобуд у м. Володимирі, який армійське
відомство зводило кілька десятків років і нарешті довело до пуття буквально
напередодні крупномасштабного рашистського вторгнення, той ще раз
пересвідчиться – безквартире військо, це очевидна сумна реальність… І багато
кому доводиться звільнятися з армії, так і не дочекавшись ключів від квартири…
От
щодо інших силових та правоохоронних органів – інше діло! Прокурори, судді, працівники
СБУ, поліцейські, податківці і навіть МНСники квартири отримують регулярно, а
деякі спритники займали їх як службові та приватизовували навіть у кількох
містах країни…
Чому
тим, хто захищає правопорядок, квартири за державні кошти будувалися систематично,
а армійцям і нацгвардійцям – вряди-годи, це теж запитання для наших державних
«мужів», як теперішніх, так і всіх попередніх. Хоча відповідь очевидна:
пріоритети в них такі…
Тому
ставлення держави до надання житла для військовослужбовців та членів родин
полеглих Героїв – справді ганебне. Люди страждають, шукаючи дах над головою,
хтось живе в родичів, хтось орендує помешкання, хтось, багатший, купує… Але при
цьому всьому право на «квадратні метри» не скасовується. Навіть тоді, коли
солдат, сержант чи офіцер відслужили встановлений термін та перебувають у
запасі. Або, не приведи Господи,
загинули…
Тому
Григорієві Пустовіту та десяткам тисяч таким як він колишнім офіцерам насправді
співчувати спочатку треба, що так довго вирішував «квартирне питання», потім
радіти, що нарешті отримав шанс, але от кпинити – за що?
І
принагідно слід нагадати, хто такий Григорій Пустовіт. Він уродженець сусідньої
Рівненщини. Був депутатом Луцької міської ради, її секретарем і фактичним мером
після смерті Миколи Романюка. У доленсному 2014 р. як представник партії
«Батьківщина» був призначений головою облдержадміністрації, де відпрацював
чесно та результативно. В облраді нинішнього скликання він – заступник голови.
Григорій
Олександрович із юних літ – в армії, починав ще з суворовського училища. Загалом
із 1981 р. до 2004 рік проходив службу в Збройних силах на посадах
командира взводу, командира роти, помічника командира військової частини по
службі військ, заступника командира авіаційної бази з виховної роботи. У 2004 р.,
відслуживши повних 26 календарних років, у званні підполковника – офіцер
запасу. Саме в такому статусі він і перебуває на квартирному обліку
військовослужбовців.
І
ось нарешті проєкт рішення виконкому з прізвищем Григорія Пустовіта щодо вирішення «квартирного питання» з’явився
на сайті Луцької міської ради. На нього і звернули увагу колеги:
«Квартирно-експлуатаційний
відділ м. Володимир звернувся з проханням затвердити рішення Комісії з контролю
за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей
житловими приміщеннями про надання житла військовослужбовцям Луцького
гарнізону. Наслідком прийняття рішення є поліпшення умов проживання сімей
військовослужбовців».
«Проте
серед військових якимось чином опинився й заступник очільника Волиньради пан
Пустовіт. Йому, дружині та синові хочуть виділити двокімнатну квартиру на
вулиці Арцеулова. Загальна площа приміщення – 64,7 м2, а житлова – 31,4 м2. До
слова, зараз заступник очільника обласної ради зареєстрований в гуртожитку на
вул. Привокзальній. Крім того, у 2016 р. Григорій Пустовіт купив квартиру
у багатоповерхівці на вул. Арцеулова у м. Луцьку за 1,3 млн грн. Тоді він
пояснював журналістам, що купив житло для дочки, а сам там «часом живе», –
зазначалося в публікації.
Григорій
Пустовіт відреагував публічно:
«Написати
цей пост я змушений через некоректну інформацію викладену на сайті «Конкурент».
По суті справи. Я є підполковником у відставці, який знаходиться на житловій
черзі з 1995 р. У 2004 р. звільнився з лав Збройних Сил України із залишенням
на черзі для отримання житла у Луцькому гарнізоні. На момент звільнення я був
десь у другій сотні кандидатів для отримання житла. За цей час військові
пенсіонери отримували житло або грошову компенсацію за житло і черга поступово
рухалась. У минулому році підійшла моя черга отримувати житло. Поки зібрав
документи, поки ці документи були розглянуті як на гарнізонній житловій
комісії, так і в Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців
Збройних Сил України, яка розглядає документи всіх кандидатів, що знаходяться в
гарнізонних чергах на отримання житла в Україні, пройшов час. І ось мої
документи потрапили в Луцьку міську раду для розгляду на виконкомі.
На
«Конкуренті» написали, що серед військових якимось чином опинився і я. Тому
пояснюю, що я на житловій черзі для військовослужбовців не опинився, а я там
був з 1995 р. Чи могла б квартира, яка мені виділена потрапити до
військовослужбовців ЗСУ? Для військовослужбовців, які проходять дійсну службу –
ні. Чому? Міністерство оборони України за державні гроші купує житло як
службове для військовослужбовців, які зараз служать, так і невелика частина
придбаного житла виділяється як постійне житло для військових пенсіонерів, що
перебувають на черзі. Ще раз звертаю вашу увагу, що це не гроші з місцевих
бюджетів. В разі, якби я відмовився від цього житла, то його б отримав інший
військовий пенсіонер, який знаходиться в черзі за мною. Чи я перший отримую
житло під час війни? Ні, тільки в Луцьку до мене за цей період отримали житло
згідно черги 37 військових пенсіонерів. Я 38-ий отримувач. Знаю, що на підході
для отримання житла ще двоє військових пенсіонерів. Я розумію обурення, яке
викликала некоректна інформація «Конкурента». Але сподіваюсь, що моє 28 річне
перебування на житловій гарнізонній черзі та надане роз’яснення знімуть багато
питань».
І
ось настало 19 липня. Засідання виконкому відбулося. Але… не вистачило голосів,
щоб проголосувати за виділення квартири лише одному з пільговиків – Григорієві
Пустовіту. Це в історії нинішнього складу колективного органу ухвалення рішень
чи не перший подібний випадок. Раніше консенсус знаходили ще до початку
засідання або в процесі обговорення…
«Я
не буду коментувати цю колізію та пояснювати всі підводні течії, які виникли
довкола цього питання, – коротко підсумував Григорій Пустовіт у розмові з
представником «Волинської газети». – Але фактом є те, що в Україні я єдиний
колишній голова облдержадміністрації та офіцер ЗСУ, який не отримав житла,
право на яке маю за законом».
Таким
чином, рішення не ухвалили, але проблему не вирішили. Григорій Пустовіт
продовжує перебувати на квартирній черзі та має право оскаржити результати
негативного для себе голосування.
Ще
одна резонансна тема – початок реконструкції колишнього кінотеатру «Батьківщина»,
збудованого ще в далекому 1939 р. З початку 1941 р. функціонував під назвою
«Большевік»… Фільми в ньому дивилися і «прерші совєти», і гітлерівські
окупанти, і радянські люди в часи ссср.
А
потім кінотеатр занепав, споруду, яка є наразі обласною та міською комунальною
власністю, віддали тодішній облдержтелерадіокомпанії. З бюджетів виділялися
гігантські асигнування на реконструкцію історичної пам’ятки під використання як
медіацентру, але згодом гроші та ентузіазм вичерпалися. І «Батьківщина» почала
занепадати…
Що
робити з унікальним об’єктом, думали довго і болісно. Найгіршим із усіх
можливих варіантів була б «прихватизація» колишнього кінотеатру кимось із
доморощених нуворишів. Але в Луцькій міськраді вирішили діяти стратегічно. І
коли Григорій Пустовіт був секретарем ради та виконувачем повноважень Луцького
міського голови, і за час триваючої каденції мера Ігоря Поліщука…
І
нарешті – результат.
«Маємо
гарні новини щодо кінотеатру «Батьківщина». Наш проєкт, який передбачає
створення багатофункціонального простору на базі кінотеатру «Батьківщина»,
рекомендовано для фінансування в рамках проєкту «Підтримка швидкого
економічного відновлення українських муніципалітетів». Проєкт фінансуватиметься
урядом Німеччини (GIZ), адміністратором проєкту є ПРООН», – цими днями
повідомив Луцький міський голова Ігор Поліщук.
Проєкт передбачає: 1. Реконструкцію занедбаного комунального приміщення під
багатофункціональний простір для бізнесу. 2. Створення офісного простору для
підприємців. 3. Створення багатофункціональної зали (івент-хол) для проведення
виставок, конференцій, слухань, творчих вечорів, навчань тощо.
Найголовніше
– фінансування буде за кошти німецького донора у сумі 800 тис. євро. Оскільки на Заході коштів не
дають, якщо немає співфінансування від сторони, котра отримує допомогу, то Ігор
Поліщук повідомив про внесок влади м. Луцька – 200 тис. євро.
І
тут почалося… Якщо зібрати докупи та просіяти від емоцій усі коментарі зазвичай
«диванних ждунів Перемоги», то найголовніший закид: навіщо в час війни
витрачати майже 41 млн грн на реконструкцію кінотеатру? Мовляв, є видатки
важливіші.
А
що проєкт фінансується закордонним інвестором. І не колись, а саме зараз, то
ультрапатріотів це зовсім не обходить…
І
найкращою відповіддю з боку влади стали не слова, і дії.
21
липня Ігор Поліщук повідомив:
«Маємо
перевиконання бюджету за перше півріччя в розмірі 102 млн грн. За моєю
пропозицією, в середу на сесії виділяємо ці кошти на програму підтримки ЗСУ для
закупівлі дронів, тепловізорів, старлінків та всього іншого, що необхідно нашим
військовим. Разом до перемоги!».
…Війна
– це не тільки руйнування. Це і час для розбудови. В тому числі і об об’єктів
культурної та історичної спадщини. І також період спокути ще «довоєнних
гріхів», один із найбільших із яких – довжелезні багаторічні черги
безквартирних військовослужбовців…
Світлана КОМА.
На фото авторки: колишній кінотеатр «Батьківщина» у наш час.