Помічник
лісничого – із команди професіоналів
Головний лісничий, він же голова первинної організації
ТЛУ філії ДП «Володимир-Волинське ЛГ» Микола Іваницький, передаючи привітання
із Днем працівника лісу від директора Володимира Філюка та всіх працівників
лісогосподарства колегам-лісівникам області, зазначив, що колектив йде до свого
професійного свята з вірою у Перемогу, має згуртовану професійну команду і відповідні здобутки.
Напередодні журналісти «Волинської газети» поспілкувалися
з помічником лісничого Губинського лісництва Станіславом Балачуком – одним із
професіоналів володимирчан.
– Відповідальний, висококваліфікований, трудолюбивий,
дисциплінований, користується повагою серед колег філії, – характеризує його
Микола Іванович. – Станіслав Семенович є куратором Губинського шкільного
лісництва, має дендропарк, проводить екскурсії для учнів шкіл. Коли у
лісогосподарстві ще працювала його дружина, то разом заклали плантацію фундука.
Він любить експериментувати, освоїв метод живцювання і тепер вирощує декоративні
культури, займається озелененням. Один із його синів зараз захищає Україну від
російських зайд.
– Я народився у с. Дубечно, що на Старовижівщині,
–розповідає журналістам «Волинської газети» Станіслав Балачук. – Після школи,
вступив на навчання до Шацького лісового коледжу, згодом закінчив ще й
Львівський лісотехнічний університет. П’ять років працював майстром цеху
переробки у с. Дубечно. З 2001 року – у Губині. Починав майстром по розробці
головного користування, зараз працюю на посаді помічника Губинського лісництва
філії ДП «Володимир-Волинське ЛГ» Поліського лісового офісу.
– Станіславе
Семеновичу, чим відрізняються ліси Старовижівщини і Володимирщини?
– Губинські ліси мене вразили. На Поліссі ліси –
чистенькі: глиця, килимками мох, буває верес, при болоті – ягідники. А тут все
росте, як на дріжджах. Заходиш у ліс, а там хащі з кропиви, всілякого зілля.
Догляди за культурами разів три за літо робиш. А на Поліссі культури чисті. Там
в основному ростуть сосна, береза, вільха. Оце найперше дуже сильно вразило
мене.
– Що являє
собою Губинський ліс?
– У нас є вікові, мабуть, ще польські насадження модрини.
Такі рідко де знайдеш. Хіба що у Павлівському лісництві.
– Як вони
тут прижилися?
– Кращих умов для модрини годі шукати. Порівняно з сосною
вона і вища, і товща. Тут їй нормально живеться. У нас був майстер лісу Леонід Пилип’юк,
то він і започатковував ці насадження. Модрина має більший приріст, деревина
краща і, що теж важливо, менше потрібно доглядів.
– А як з у
вас із дібровами?
– Дуб черешчатий також любить ці грунти. Умови для його
зростання добрі.
– З чого
почалася ваша стежка до лісу?
– З самого малечку мій батько почав брати мене по гриби.
А ще на Поліссі всі діти збирали чорниці. Мій батько Семен Леонтійович працював
слюсарем у Старовижівському плодоовочевому переробному цеху. Він був у
підпорядкуванні місцевого лісгоспу. Мама Ніна Іванівна була колгоспницею, мала
семеро дітей – Миколу, Бориса, Галину, Петра, Людмилу, мене і Віталія. Вже нема
Віталія і Петра. Мати-героїня. Брати живуть на Поліссі. Моя дружина Наталя
також закінчила лісовий технікум. Там з нею і познайомилися. Завдяки їй переїхали
сюди. Вона якийсь час також працювала у лісовій галузі, зараз у Польщі.
– Розкажіть
про свої лісові угіддя, колег по роботі…
– Лісничого ви знаєте. Він з Локач. Це Ігор Анатолійович Іщук.
Він свою трудову діяльність розпочав з Челябінська, був там в лісовій
експедиції. А я там з 1990 по 1992 рік служив в армії. Це був переломний період
– союз розпадався, утворювались незалежні держави. Прийняв три присяги –
радянську, росії, там змусили, і на вірність Україні. Тож десь там ми із Ігором
Анатолійовичем пересікалися.
– Українці,
де б не були, служать Україні.
– Так, принаймні, вийшло зі мною. У відпустку мене не відпускали,
боялися, що назад не повернуся. До речі, командиром нашої військової частини
був українець, у 1991 році він перевівся на службу в Україну.
– Скільки
майстрів лісу у Губинському лісництві?
– П’ятеро. Мороз Анатолій Віталійович, Пилип’юк Юрій
Леонідович, Торовський Віктор Володимирович, Бондарук Валерій Іванович і Ємчик
Віталій.
– Когось
призвали на службу із вашого лісництва?
– У нас майстром лісу працював Муровинець Ігор Іванович. Кілька
років тому він розрахувався. Він зараз воює.
– Яку площу
займають лісові угіддя Губинського лісництва?
– 5170 га має Губинське, а тепер до нас мають приєднати
Локачинське лісництво. Це ще понад 2 тис. га. Тож площа угідь може суттєво збільшитися.
– Які умови зростання
для деревостанів?
– Лісництво одне, а умови різні. Сторона Кисилин-Журавець
має супіщані грунти, умови там ближчі до поліських. А ближче до Губина грунти
суглинисті й в лісах переважно ростуть листяні деревостани.
– Ви вже у
всіх лісах побували?
– Губинські знаю досконало, а Локачинські – об’їхати ще
не встиг.
– За що любите
ліс?
– За природу. Вона дивовижна. Тут і тиша, і шумовиння
вітрів можна послухати. Багато птаства – щебет, спів. А ще люблю ліс за гриби.
Минулого року в Березовичах і Затурцях їх тачками з лісу возили, але це був
такий момент. Хоча й тут вистачає грибів, лиш потрібно місця знати. Може трохи
менше, аніж на Поліссі, але вони є.
– Які найнагальніші
роботи тепер в лісівників?
– Влітку робили догляди за культурами і молодняками,
зараз вже почнеться заготівля насіння, догляд за розсадниками. Маємо у коробу
біля лісництва сосну і модрину, в лісі висіяли насіння сосни, а ще маємо
декоративні насадження, вирощуємо їх із живців. Займаємося озелененням. Майстри
лісу ще й електронний облік заготовленої деревини ведуть. Співпрацюємо з
місцевим самоврядуванням, громадськими активістами, освітянами. Підтримуємо
Губинське учнівське лісництво, яким керує вчитель Сергій Павлович. Залучаємо до
лісокультурних акцій. Наші юні колеги не раз займали призові місця, тепер
потребують підтримки.
– Весняні
культури прийнялися, нема відпаду?
– Цього року ми створили 13 га лісових культур. Усі
прижилися… Торік були проблеми з саджанцями дуба, а цього року він прижився краще.
Основне тут вчасно посадити і щоб дощі були. Дуже важливо також вчасно і якісно
догляди.
– Які зміни
для Вас особисто принесла лісова реформа?
– Обов’язки лишилися ті ж і роботи не поменшало. Які б реформи
не проводились, лісівникам потрібно садити, плекати і оберігати зелене
багатство країни. Плани по створенню, догляду і заготівлі стиглого лісу такі ж,
як і були. Має змінитися методика нарахування зарплатні… Сподіватимемося, що
вона стимулюватиме працю лісівників.
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.