Іван Лютий-Лютенко – славний син Звенигородщини та
один із отаманів Холодного Яру часів Української національної революції
1917-1921 років. Його доля майже пов’язана з Волинню, але про Івана Макаровича
в нашій області фактично не знає ніхто… Чому?
Іван Лютий-Лютенко (псевдо Іван Ґонта) народився
24 червня 1897 року у Капустянському лісництві біля с. Товмач Звенигородського
повіту Київської губернії на той час російської імперії. Закінчив чотирикласну
земську школу, згодом курси Паршина в м. Москва. Потім закінчив 6 класів
гімназії з відзнакою як найкращий студент з математики. Потім закінчив Омську
школу прапорщиків. Учасник бойових дій на фронтах Першої світової війни.
Старший унтер-офіцер 8-го Московського гренадерського полку.
Як пише всезнаюча Вікіпедія, Лютневу революцію 1905
року Іван Лютий-Лютенко зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го
полку російської царської армії, що дислокувався в українському м. Черкаси.
У 1918 році у складі Армії УНР офіцер брав участь у
боях проти большевиків, зокрема за станції Гребінка та Бобринська (нині ст. ім.
Тараса Шевченка).За Директорії Іван Лютий-Лютенко був призначений командиром
25-го Черкаського куреня, що дислокувався у м. Смілі.
Служив у Запорізькій дивізії під командою Олександра
Загородського, старшина 3-ї Запорозької дивізії (до літа 1919 року). З
1919 р. він у повстансько-партизанському русі. Спочатку очолив загін
звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. В різні часи загін
складався з 500-800 козаків та старшин.
За деякими джерелами, на нараді в с. Матвіївці
наприкінці осені 1921 р. звенигородського отамана Івана Ґонту (Івана Лютого-Лютенка)
було обрано Головним отаманом Холодного Яру.
«Можливо, Головним отаманом Холодного Яру він був
короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на
Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона
Загороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до
Польщі чи Румунії», – зазначається.
Бойові дії продовжував до осені 1922 року, коли,
внаслідок низки спецоперацій проведених червоними чекістами, більшість
повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито.
У березні 1923 році емігрував до Західної України
(тоді у складі Другої Речі Посполитою Польщі).
Жив на Поліссі. Зазначається населений пункт Іванцевичі, але такого в
Україні немає. Можливо, йдеться про с. Івацевичі Брестської області рб. Заснував
Український еміграційний комітет, який розгорнув активну діяльність: було
створено український хор, самодіяльний театр, українська школа.
У м.
Влодава-Підляська очолив Союз українських кооперативів, у м. Холмі нині
Люблінського воєвосдвта РП був директором Кооперативного Союзу. На цій та
на попередній посаді виявив себе талановитим підприємцем та щедрим меценатом
української справи.
Найбільше Іван Лютий-Лютенко як істинний український
патріот допомагав співвітчизникам із числа військовополонених червоноармійців. Як
відомо, в 1941-1944 рр. там було кілька величезних концентраційних таборів, де
людей морили десятками тисяч. Тому дії славетного сотника тоді були вкрай
потрібними. За що він і поплатився: був заарештований гестапівцями та понад 6
місяців перебував у тюрмі в м. Любліні, звідки був звільнений у 1944 році.
Після Другої світової мешкав у Німеччині, Марокко і
США, де й по мер у 1989 році в м. Саут-Баунд-Брук.
Одне з найбільших досягнень Івана Лютого-Лютенка: він
автор книги «Вогонь з Холодного Яру» (м. Детройт, 1986). Меценат української
справи.
Світлана КОМА.
На фото з архіву: таким був Іван Лютий-Лютенко.