Пам’ять про Степана Бандеру
1 січня у скверику на вул.
Лесі Українки відбулася академія з нагоди вшанування 115 річниці від народження
Степана Бандери. Її організатором виступили ОУН, громадська ветеранська
організація «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих». Академію
відкрив нинішній очільник політичної партії ОУН Мирослав Різванюк.
–
Побратими і Посестри! Сьогодні ми усі хто, бореться за визволення України в
москвинсько-українській війні відзначаємо з великою почестю 115-ті роковини з
дня народження Вождя нації Степана Бандери, – звернувся промовець до присутніх.
– Степан Бандера народився 1 січня 10.1909 року Дажбожого (1909р.х) в селі
Старий Угринів на Франківщині у священничій родині: його батько Андрій та дідо
по материнській лінії Володимир були священниками і пізніше навіть дружина
Степана походитиме із родини греко-католицького священника. Майбутній революціонер
і Великий українець №1 був другою дитиною у родині, в якій виховувалося
восьмеро дітей. Наймолодша сестра померла немовлям, а всі інші в майбутньому
заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської
перекладається як «прапор». Батько Андрій обирався послом до національної ради
ЗУНР, а в час польсько-української війни став капеланом Української Галицької
Армії. Батько дружини Степана Бандери-Ярослави Опарівської, теж як капелан
українського війська, загинув у збройному протистоянні.
У жовтні
1921 р. від туберкульозу помирає мати. Семеро дітей родини Бандер чекатиме
страдницька доля. Першим із братів та сестер Степана Бандери загине брат Богдан
– в похідних групах ОУН він піде проголошувати українську державу на Південь
України. Його смерть буде справою рук гестапо.
Інший
брат – Олександр Бандера – вчився в Італії, здобув ступінь доктора політекономічних
наук, а після проголошення націоналістами Акту відновлення Української
Державності (30 червня 1941 року повернувся в Україну. Олександр був одружений
на італійці – близькій родичці міністра закордонних справ Чіано, тому його
смерть в нацистському концтаборі Авшіц (Освєнцим) стала перичиною міжнародного
розголосу й привела до пом’якшення умов перебування українців у таборі.
Василь
Бандера також був замордований у Освєнцимі. Тіло його, як і брата Олекси, буде
спалене у крематорії. Цікаво, що донька Василя Бандери згодом одружилася з
відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою.
Три
сестри – Марта, Володимира та Оксана – будуть заарештовані радянською владою й
відбуватимуть покарання у радянських таборах. Їх привозитимуть в москву,
водитимуть по театрах і музеях, показуватимуть «успіхи» радянської влади. Від
них вимагатиметься одного – зречення й засуд діяльності брата. Сестри Бандери
оберуть ув’язнення.
Марта та Оксана пізніше все життя проживуть на самоті, їм навіть після
відбуття покарання буде заборонено повертатися в Україну. А Володимира
Давидюк-Бандера на час арешту уже буде матір’ю шести дітей, в час, коли вона з
чоловіком-священником перебуватимуть на засланні, їх діти будуть розподілені по
сиротинцях.
Отець
Андрій Бандера матиме змогу уникнути переслідування більшовиків і виїхати за
кордон, але кур’єрам сина Степана відповів: «Що буде моїй громаді, то буде зі
мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український
лишати громаду».
Після
смертного вироку, який буде прийнято 8 липня, енкаведисти не дочекаються п’ятиденного
терміну, за яким підсудний може подати оскарження, й 10 липня 1941р.
розстріляють священника у Києві.
А 8
лютого 1992р. Прокуратура України реабілітувала отця-мученика, визнавши
невинним у інкримінованих йому злочинах.
Отже,
мої любі побратими, ми бачимо, що влада москвинська і влада фашистська одинаково злочинно бореться проти Українських Патріотів. Тому лише знищення
окупантів нашої землі приведе нас до Волі в Україні. А тепер мені дуже хотілося
згадати слова С. Бандери на урочистостях з відзначення 25-ліття ОУН у
Манчестері, Англія, жовтень 1954 р.: «Усі вінки заслуг і слави ОУН належать тим
її творцям і борцям, які не тільки віддали всі свої сили і трудні визвольному
змаганню, а й склали найвищу жертву, жертву крови й життя. Це не
тільки вислів найглибшої пошани перед пам’яттю поляглих героїв, а й одночасно
холодне ствердження дійсности. Без тих великих і важких жертв, ОУН не змогла б
пройти такого шляху і надати такий напрям тому періодові визвольних змагань.
Тільки через освячення найважчою боротьбою та великою ціною крови ідеї
українського націоналізму наберуть значення непереможних правд у житті
українського народу, а шлях визвольно-революційної боротьби, накреслений і
прославлений Організацією Українських Націоналістів, хоч який важкий, показався
в дійсності прохідний та єдиний, яким у сучасному положенні Україна може дійти
до самостійносте».
Побратими
і Посестри, сьогодні в москвинсько-українській війні члени ОУН з непослабленою ідейною
напругою знищують російських окупантів, захищаючи своїми життями життя наше – української
нації. Чин і Слава завжди будуть у пам’яті майбутньої України. Я як провідник
ОУН прошу усіх вас вшанувати хвилиною мовчання пам’ять Провідника визвольної боротьби
проти окупантів, проти внутрішнього і ЗОВНІШНЬОГО ворога України.
Вам
відомо, що в революційній боротьбі за волю України поліг геройською смертю
генерал УПА Чупринка-Тур – Роман Шухевич, більшість його найкращих
співпровідників і командирів та багато, дуже багато найкращих друзів у лавах
ОУН і УПА. Але, незважаючи на всі найболючіші жертви, революційна боротьба ОУН
проти сьогоднішньої москвинської агресії в Україні не припиняється і не припиниться
з не послабленою ідейною напругою Організації Українських Націоналістів. Ми
переможемо!»
Своїми роздумами про чин Степана Бандери, його роль в історії визвольних змагань та розбудову
Україну поділилися історик Іван Пусько, голова Братства ОУН-УПА Богдан
Вівчарик, член громадської ветеранської організації «Волинське обласне
товариство політичних в’язнів і репресованих» Валентина Єгорова, Володимир
Букало, Василь Романюк, Валентин Добрянський та інші. Вінцем урочистої академії
з нагоди 115-річниці від дня народження Степана Бандери стало виконання Славеня
України.
Наш кор.