Чим живе
головний театр Волині
У ці Різдвяно-Новорічні дні Волинський обласний український
академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка повниться щебетом
дітей та емоціями дорослих. Тут щоднини трапляються дива і всілякі чудернацькі
пригоди, відбуваються зустрічі з улюбленими героями, здійснюються мрії,
заспокоюються стривожені війною серця. А ще багато-пребагато подарунків чекають
на дітей і дорослих. І кожна дитяча вистава – з сюрпризом! Цей головний храм
культури надзвичайно елегантний, по-богемному красивий, вишуканий, комфортний.
Не зважаючи на зимову пору, тут тепло, затишно і дуже-дуже гарно. Хто ж і як
про це дбає, говоримо з директором театру Сергієм Скулинцем.
– Сергію
Вікторовичу, театр завжди живе якимись дивами, цікавими подіями, особливо у ці
Різдвяно-Новорічні дні. Хоч війна, а у вас кожного дня бачимо дітей, працює три
чи й чотири сцени. Розкажіть про роботу театру, його артистів, співпрацю з
благодійними фондами.
– Хоч і йде війна, але життя триває і ми повинні зробити
все для того, щоб допомогти країні на економічному фронті. Це наш обов’язок.
Кожен працює на своєму фронті. У різних сферах. На благо нашої держави, на
благо перемоги. Звісно, ми зараз більше уваги приділяємо дітям, особливо сім’ям
вимушених переселенців, які знаходяться у нашому місті. Деякі заходи проводимо
благодійно. Ми повинні дбати про людей, які, на жаль, змушені були кидати свої
домівки і їхати зі Сходу до нас на Захід цілими сім’ями чи й родинами. У цій
ситуації моїм пріоритетом як директора є допомога ближньому.
– Їм тут
комфортно?
– Гадаю, що так. Я дбаю про розвиток театру. На це спрямовую
всі сили. Знаєте, як вдома? Приходиш і хочеться, щоб там було комфортно,
затишно, красиво, прибрано, чисто. У мене така ж позиція щодо театру. Як кажуть,
театр починається з порога. Ще із дверей. Увійшов і… забув про всі негаразди.
Тут живе богема, це – храм мистецтва. Він наповнений духовністю і красою… Відвідувач
у прямому значенні цього слова «має дихати мистецтвом». Тут має бути дуже
вишукано, стильно, естетично. Для мене дуже важливо тримати це на найвищому
рівні. На Волині наш театр такий єдиний і він має бути на найвищому рівні! Щоб
тут було так, як і в Господньому храмі. У Луцькому Свято-Троїцькому соборі –
зовсім інша аура. Там хочеться поділитися своїм наболілим чи радісним із Богом,
розказати Йому про усі свої переживання, донести усі прохання, помолитися за
себе, свою сім’ю, ближнього, родину, когось ще. Так саме і тут. Коли ти
приходиш у театр, потрібно переключитися і поринути у світ прекрасного мистецтва.
Ось такий настрій я хочу створити у нашому театрі. Що і роблю зараз. Звісно, є
багато питань. Не тільки у сфері мистецтва, але й у господарському плані. Я
ніколи в житті своєму цього не робив, про деякі речі не знав. Я не був таким
господарем, щоби знати, що таке лінійне водовідведення і як його правильно
зробити. Там труба якась… Які її розміри мають бути за стандартами?.. І так само відносно електрики,
усього іншого, що є у театрі із технічних моментів. Довелося і в це вникати. За
рік і три місяці, виконуючи обов’язки директора театру, трішки розуміюся і в
цьому, знаю, що і як робити на перспективу, тому що потрібно іти у ногу з
часом. Це однозначно. У ногу із часом потрібно йти і в постановці наших вистав…
Слід дбати про те, що люблять дорослі і діти сьогодні, але не забувати і про нашу
історію.
– Які
вистави зараз ідуть на головній та камерній сценах театру?
– 9 і 10 грудня відбулася прем’єра чудової вистави
«Державна зрада», яку поставив головний режисер театру Михайло Васильович
Ілляшенко. Йдеться про часи царської росії, коли щемили Тараса Григоровича
Шевченка, українське слово. Думаю, що з наступного року ми запросимо на неї всі
школи, коледжі, університети міста й області, щоб кожен заклад прийшов і
подивився цю виставу. Це ще раз нагадує про те, звідки все починалося. Як
впродовж століть русня, як і той ворог, який зараз прийшов на нашу землю,
гнобила і нищила нашу ідентичність. Ще з тих років вони починали давити на нашу
українську мову, на нашу національність і т. д. Звісно, театр не може працювати
в одному напрямку, ставити одного характеру вистави, одні драми, комедії чи ще
щось… Є в нас і чудова прем’єра комедії «Шахрайка» у постановці режисерки
Світлани Органістої. Були аншлаги. Хоч і війна, але люди приходять, щоб трохи
перезавантажитись і відволіктися від трагічних і болючих подій. Це грає і,
вважаю, дуже потрібно в такий час бодай на дві з половиною годинки психологічно
переключитися, трошки набути позитиву. А чом би й ні!? Також була прем’єра
дитячої вистави «Рукавичка» у поставці молодого і перспективного режисера Влада
Маціюка. На нього можна покладати надії і в майбутньому. Зараз він працює вже
над новою виставою, яка відбудеться на камерній сцені. Це теж буде прем’єра.
Також здійснили два проєкти, кошти від яких перерахували
на благодійність. Власне, і я сам особисто робив концерт, кошти від якого пішли
на зимовий одяг для 3 роти 53 батальйону 100-ї
бригади. Там є мої друзі і саме з мого сольного проєкту всі до копійки
кошти пішли на зимовий одяг. На жаль, ніхто таких звітів не робить, але це їхні
проблеми… Всі діють, як хочуть: частину грошей дають для військових, частину
залишають собі. Я сприймаю це так: якщо
потрібно допомогти, є завдання і його потрібно виконати.
– У театрі
йдуть не тільки ваші вистави, а й відбуваються Різдвяно-Новорічні концерти. Які
це концерти, хто буде у вас виступати?
– У нас знову ж таки буде вистава «Різдвяна ніч» за
мотивами повісті Миколи Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Це вже
традиційно. Там і колядки, дійства, вертепи. До речі, усі квитки на вистави 23
і 28 грудня були продані заздалегідь. 6-7 січня буде Різдвяний концерт…
– І вистава,
і концерти у постановці артистів театру?
– Так. Ми назвали цю концертну програму на два блоки
«Теплий вертеп» і «Пісні зими». Перша дія – власне вертеп, а друга – пісні про
зиму.
– Театр ще й
цікавий у цю пору перегуком ваших Різдвяно-Новорічних вистав і концертних
програм та філармонічних колективів. Буде такий перегук цього року?
– Так, ми співпрацюємо і товаришуємо з директором
Волинської обласної філармонії Сергієм Єфіменком, власне, з усіма його
колективами. Звісно ми надаємо їм залу, тому що філармонія своєї зали не має.
Але так і має бути. Ми комунальний заклад Волинської обласної ради і маємо між
собою дружити і, як мовиться, дихати в унісон і працювати на благо Волині. Це й
робимо спільно. Як театр, наші актори, так і Волинських народний академічний
хор. Я вважаю, що це один із найсильніших хорів. Я його дуже люблю. Сам закінчував диригентсько-хоровий
відділ, мені це дуже близько, наш Волинський народний хор дуже потужний і
крутий.
– Коли Він
буде у театрі?
– Будуть. До речі, на Волинський народний хор також
фактично усі квитки вже продані. Хор у нас виступав 26 грудня, а ще буде 10
січня.
– До війни в
театрі проходили ще й різноманітні обласні Різдвяно-Новорічні фестивалі,
конкурси, огляди. Чи будуть вони цьогоріч?
– Всі, хто до нас звертається, кажу й про департамент
культури, молоді і спорту обласної військової адміністрації, Волинську обласну
раду, знаходять нашу підтримку. У нас було чимало благодійних заходів, щоб посприяти
у зборі коштів для ЗСУ.
– Заходячи в
ці дні до театру, бачимо розкладені подарунки… Для кого вони?
– Для дітей, дітей-інвалідів, дітей військових, для
дорослих. Майже кожен день кожному, хто є в залі, вручається подарунок. Така
увага сьогодні є. Це дуже велика допомога, зокрема, й для переселенців. У першу
чергу до них! Ми разом… Їх не кидаємо. Разом
будуємо нашу країну, віримо один в одного. Україна є, вона має право на життя і
вона буде.
– Наскільки
це важливо саме в театрі отримати подарунок! Цим також прищеплюється любов і до
мистецтва…
– Звісно. І найголовніше, що тут можна побачити все наживо: і оркестр, і артистів. Це не в
гаджетах і смартфонах. Дуже важливе живе спілкування. Мені прийшла така ідея! А
чом би й ні? Я це вже започаткував в нашому театрі: дарувати певні дарунки для
маленького глядача. Кожної неділі ми розігруємо чотири сертифікати на дві особи
безкоштовно на будь-яку дитячу виставу. І чудова співпраця з чудовим партнером,
моїми друзями, яких давно знаю, кажу про компанію «Тигрес», яка займається
виробництвом українських іграшок у м. Луцьку. Її співвласниця Ірина Дубчук. Від
них є супер-приз – білий півметровий ведмедик. Загалом же – чотири сертифікати
і білий ведмедик. Кожного тижня театр дарує дітям такі подарунки. Діти
приходять, їх це мотивує. Прийти в театр, подивитися виставу і в кінці вистави взяти
участь ще й у розіграші чотирьох сертифікатів і білого ведмедика. Їх, до речі, розігрує
головний герой. Якщо на сцені йде «Попелюшка», то Попелюшка витягує номерки –
ряд такий то, місце таке. Дитинка виходить на сцену і ми даруємо приз від
театру.
– Можливо, у
цьому починанні варто й через газету звернутися до меценатів, аби підтримали
таку чудову ініціативу Сергія Вікторовича?
– У принципі у нас вже все є. Більшого не потрібно, бо
буде вже забагато всього.
Але повернуся до господарської частини. Ми далі працюємо,
у мене є деякі задуми на покращення комфорту. Ми поміняли всі батареї опалення
першого і другого поверхів, встановили нові. Все опалення працює… У великій
залі добавили два електрокотли, під’єднали до нашої системи. Вона вбудована в залі. Зараз
і там вже тепло. Ми зробили все для того, щоб зробити перебування глядачів у
залі комфортним. У нас тепер скрізь тепло, опалюється увесь театр. Хочу
подякувати Волинській обласній раді, її голові Григорію Недопаду, також департаменту
культури, молоді і спорту обласної військової адміністрації та його керівнику
Олександру Фіщуку за те, що вони нам сприяють, вчасно виділили кошти, за які ми
зробили ці ремонти. Вони також дали нам кошти на пандус, щоб полегшити доступ в
театр для тих, хто на інвалідних візках. Він у нас ліворуч. Думаю, зараз це
особливо необхідно у кожному комунальному закладі, принаймні там, куди
приходить багато людей. Ми зробили, він працює, вчора за допомогою підйомника відповідна
категорія глядачів вже піднімалася на другий поверх.
– Сергію
Вікторовичу, на жаль, театр цього року втратив двох видатних акторів. Дуже
жаль…
– Так, нещодавно відійшов у вічність актор театру Ярослав
Абрам’юк, трохи раніше – народний артист України Олександр Якимчук.
– На заміну їм
приходить молодь?
– Молодь є. Дуже активна молодь… І, знаєте, ці актори дуже
швидко вчаться, звикають, хочуть працювати. Жаль, що ціни ростуть, а зарплатні,
на жаль, ми підняти не можемо. Але стараємось когось преміювати, комусь
збільшити виплати за інтенсивність. Це вже як хто працює. За цим стежу постійно.
Хто старається, обов’язково помічаю і прагну віддячити, чим тільки можу, будучи
на цій посаді.
– Завжди
Волинський театр мав гастролі. Були виїзні вистави у наші районні центри та
села? Як із цим тепер?
– Зараз тяжкувато проводити гастролі… Потрібно все
підрахувати: витрати на транспорт, бензин, кожному заплатити добові, продати на
місцях квитки… Чи буде така поїздка бодай не збитковою? Чи вигідно чи не
вигідно? Але всерівно у мене це питання також серед перших. Вважаю, ми як
обласний театр повинні їхати. Зараз діти з віддалених громад приїхати до нас не
можуть, то ж маємо їхати до них. До речі, маємо гарний досвід співпраці з ГУ
Національної поліції у Волинській області. Від них надійшла пропозиція, аби
наші актори привітали діток поліцейських зі Святим Миколаєм, Різдвяними святами,
Новим роком. Це задум голови профкому ГУНП у Волинській області Наталі Горошко.
Їздили з виставами у Камінь-Каширський, Ковель, на 9 січня запланована вистава
у Володимирі, далі буде Турійськ. Вони замовили ці вистави для дітей своїх
працівників, але на них приходить й інша малеча тих міст і селищ. Ми нікому не
відмовляємо. Батьки чують, що така вистава буде у їхньому місті чи селищі і
ведуть своїх діток. Приємно, що наша поліція дбає про діток, їхнє майбутнє. У
них є пес «Патрон» у формі, вони приїжджають, з ним фотографуються, тобто
поліція стає ближчою до людей і, зокрема, й до дітей. І це дуже добре.
Пам’ятаєте, як колись було: поліція – це ух! Всі бояться… Нею лякали малечу:
«Зараз прийде дядько у формі, щось зробить…»
А тут все навпаки. Це правильний підхід, щоб дітки не боялися, була
довіра: поліція повинна захищати і дитинка думає: «Диви, які добрі справи вони
роблять!» Це правильна позиція.
Ще скажу, що маємо взаємну чудову співпрацю з нашими
польськими друзями, два чи три рази вже їздили в Ольштин з концертною
програмою. Там показуємо нашу українську пісню, працюємо у цьому напрямку з
польським консульством у Луцьку. 2023-й був роком польського драматурга
Олександро Фредро…
– У вашому
театрі йде вистава за його п’єсою…
– Так, її постановку здійснив нині вже покійний Олександр
Якимчук. Вона називається «Хай живе любов». Ми її возили у Тернопіль, мали
показати у Рівному… На Різдвяних зустрічах консул Польщі і цього разу особисто
запросив наш театр до Польщі. Ця єдність України і Польщі дуже важлива. Тим
більше, що ми тут поряд, біля кордону… Нам нічого не заважає, щоб їздити з
виставами та концертами до них. Зараз, до речі, я працюю з Люблінським театром…
Думаю, вони приїдуть до нас, а ми – до них.
Гастрольна політика є. Кажу працівникам: «У нас має бути
така то кількість виїздів…». Як це зробити, думають мої адміністратори. Це
контролюю повсякчас, наголошую: «Мають бути виїзди, щоб люди нас бачили. Нема в
людей з віддалених районів області можливості приїхати на виставу до Луцька.
Тим більше на дитячу, тому ми їдемо до них».
Тим часом
помічаю на столику обабіч Сергія
Вікторовича картину з портретами воїнів, цікавлюся, хто на ній.
– Картина називається «Обличчя Маріуполя». Вона на честь
захисників Азовсталі. Я придбав її на благодійній виставці, кошти пішли на
підтримку наших воїнів. Це наша історія, ми повинні пам’ятати наших героїв,
ніколи про них не забувати і завжди дякувати їм за це, що ми маємо.
– Дякую за
цікаву і відверту розмову. Бажаю Вам, Сергію Вікторовичу, колективу і глядачам
спокійних свят, див, подарунків та цікавих вистав і концертних програм у
Новому, 2024 році.
– І Вам дякую.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.