ЗЕМЛЯ СМУТКУ І КРАСИ, РАДОСТІ
ТА БОЛЮ
Краєзнавство – один із пріоритетних і вагомих напрямків
роботи педагогічного колективу Нововолинського ліцею № 7.
У цьому може переконатися кожен, хто відвідає цей
навчальний заклад і побуває в етнографічній світлиці «Берегиня», започаткували
яку ще далекого 1991 року.
Слухачі Університет
вільного часу
Нещодавно з ініціативи відомої у місті та вже й далеко за
його межами колекціонерки, голови громадської організації «Русовичі» Марії
Доліновської тут побували слухачі Університету вільного часу, який відвідують не лише нововолинці старшого віку,
а й чимало вимушено переміщених осіб з різних
куточків східної України, котрі
знайшли у нашому місті не лише
прихисток від ворожих куль та вибухів, але й щирих та
вірних друзів. Нас гостинно зустріли директор ліцею Сергій Трофимук та
вчителі Лариса Савчак, Ольга Сибіра,
Галина Карпець, Алла Раш-Шиманська.
Якраз останні і є тими ентузіастами, котрі любовно дбають, аби їхні вихованці
вивчали і знали минуле рідного краю. Для багатьох із нас такий рівень
збереження етнографічних експонатів став приємною несподіванкою.
По крупинці
зібрали музей
– Як кажуть, по
крупинці збирали усе те, що сьогодні
можна побачити у нашій світлиці, – розповіла керівник музею Лариса Василівна Савчак. – За
більш як тридцять років число експонатів виросло з десятка до сотень. Пригадую,
як хвилювалася, коли тодішній директор цього навчального закладу світлої пам’яті
Володимир Йосипович Гутчинський доручив мені – молодому на той час педагогу –
бути відповідальною за цю ділянку роботи. Звернулася до учнів, їх батьків та громадськості, допомогли
й колеги. Отож експонати ледве не щодня
поповнювали наш невеличкий на той час музей. Кожну принесену річ
старанно готували до огляду і визначали відповідне місце. І тепер у нас
зберігаються справжні шедеври – ікони, вишиваний
одяг, рушники, вироби гончарів та ткачів, колишні предмети побуту. В окремій
кімнаті можна побачити макет старовинної
печі, без якої не обходилася жодна оселя, колишнє дерев’яне ліжко, колиска, в якій зростали немовлята… Тільки через
сім років – у 1998-му нам вдалося зареєструвати музей як етнографічний. А у
2008 році удостоїлись звання зразкового, чим дуже гордимося. Спільно дбаємо про
те, аби не вивітрилась з пам’яті, а збереглась
для нащадків і передавалась від покоління до покоління історія рідної України
– землі смутку і краси, радості та болю.
Прибужжя
Викладачі музею
також ознайомили гостей з інформаційними стендами, у котрих йдеться про життя і
творчість генія нашої нації Тараса Григоровича Шевченка.
Затамувавши подих,
слухали іншу сторінку історії –
«Прибужжя – наш рідний край». Багато цікавого тут знайде кожен, переглянувши
стенди, розміщені у просторому фойє другого поверху ліцею. Між іншим,
педагоги разом з своїми вихованцями постійно
бувають на екскурсіях місцями рідного Прибужжя, де є чимало
надзвичайно цікавих пам’яток минувшини.
…І пісня про Жджари
Приємним сюрпризом
став виступ учасників Свято-Духівського собору міста під керівництвом Надії
Левшун, яких запросила до ліцею вчитель історії Ольга Сибіра. Варто зазначити,
що вона належить до числа тих, хто не лише залюблений у свій рідний край (народилася
і виросла Ольга Федорівна у чудовому живописному куточку Прибужжя – селі
Заставне), а й впродовж багатьох років вивчає і пропагує історію рідного краю,
глибоко знає її і щедро ділиться
набутими знаннями не лише з своїми учнями, а залюбки проводить надзвичайно
цікаві екскурсії для всіх, хто хоче краще пізнати Волинь. Отож після колядок та щедрівок із задоволенням переглянули у записі свято
села Заставне, яке проводили тут
кільканадцять років тому. Особливо схвилювали виступи учасників художньої
самодіяльності села, у виконанні яких
звучали пісні на слова Євгена Шевчука і музику Бориса Фіськовича – самородків
із сусіднього села Заболотці, а також пісня про рідне село, яке колись
називалося Жджари, котру у співпраці створили Ярослав Гиць та Олександр
Каліщук.
Унікальна колекція
старожитностей, віншування та кількагодинне спілкування за гостинно накритим
столом надовго залишили у серці кожного слухача Університету вільного часу
теплий спогад.
На фото: гостини у світлиці
«Берегиня».