Серед
українців немає вираженого ставлення до нового закону про вдосконалення
мобілізації, водночас серед опитаних соціологами більше тих, хто його не
підтримує. Чому майже всі співгромадяни мріють про Перемогу, але велика
кількість тих, хто особисто прагне перебувати подалі від лінії фронту і зовсім
не в лавах ЗСУ?
Результати
опитування КМІС в рамках проєкту «Mobilise», проведеного 26 травня – 1 червня,
дали доволі цікаві результати. Він має на меті зрозуміти детермінанти «мобілізації»
(у ширшому розумінні політичної мобілізації суспільства/громадян, а не лише
військового призову) вдома та за кордоном за допомогою багатохвильового,
національно репрезентативного панельного дослідження.
«Українська
правда» пише:
«Соціологи
зазначають, що серед українців немає вираженого ставлення до закону про
мобілізацію (що, вочевидь, є наслідком розуміння, що країна потребує
вдосконалення процедур рекрутингу, власних страхів та стурбованостей, а також
того, що сам закон охоплює різні сфери). Так, респондентів просили висловити
згоду чи незгоду з твердженням «Я підтримую новий закон про мобілізацію». 34%
респондентів погодилися (скоріше або повністю) з таким твердженням. Водночас
20% скоріше не погодилися, а 32% зовсім не погодилися (і ще 14% не відповіли на
запитання)».
«Варто
підкреслити, що незгода з твердженням не є тотожною тому, що люди виступають
проти (і тим більше не є свідченням ставлення до потреби самої мобілізації чи
потреби давати відсіч ворогу). Безумовно, частина з тих, хто не згоден, є саме
противниками. Водночас ще частина може не погоджуватися лише з окремими
складовими закону або мати стримане, нейтральне ставлення», – зазначається.
Шкода
тільки, що відсутні результати в контексті областей. Бо, погодьтеся, цікаво, а
як саме волиняни оцінюють нові правила мобілізації? Бо на людях усі патріоти і
кожен прагне Перемоги над окупантом. А позаочі прагнуть, аби на фронті воював
хто завгодно, але тільки не рідний батько, чоловік, брат чи син…
Сергій
ШРАМЧУК.
Ілюстративне
фото ТСН.