50-річний експівзахисник збірної України Роман Максимюк, як і корінний лучанин Анатолій Тимощук, також виступав за російський футбольний клуб «Зєніт» (Санкт-Пєтєрбург). Але на відміну від волинського зрадника, який став на шлях яничарства, цей славний син Прикарпаття пішов захищати Україну на фронт. На превеликий жаль, наразі його доля невідома.
Уродженець селища Битків Івано-Франківщини здійснив великий шлях у професійному футболі, ставши гравцем національної збірної. Виступав за такі уславлені клуби як київське «Динамо», дніпропетровський «Дніпро», «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) і навіть «Зєніт» (Санкт-Пєтєрбург)… А у 2005-2008 рр. досвідчений півзахисник уже у луцькій «Волині» під проводом Віталія Кварцяного провів 90 матчів, забив у ворота суперників 5 голів.
А ще він став зятем тодішнього начальника команди Віктора Шелигіна, одружившись із його донькою Вірою. Адже ще граючи за «Дніпро», Роман Максимюк розійшовся з першою дружиною Тетяною, лишивши їй із сином Віталієм квартиру в м. Києві. Тетяна почала зустрічатися, а потім і вийшла заміж за іншого гравця «Динамо» і збірної України – Олександра Алієва. До речі, Олександр Алієв після повномасштабного вторгнення рашистів такою долучився до Сил оборони в одному зі столичних підрозділів Сил ТрО ЗСУ і навіть отримав статус УБД, надавши документи про перебування в зоні виконання бойових завдань на фронті, за деякими даними, терміном… 1 доба.
Але про війну та участь у ній Романа Максимюка згодом. Після завершення кар’єри гравця він залишився у м. Луцьку і отримав тренерську ліцензію. Потім міг навіть очолити один із клубів. Але…
Ось як про цей епізод розповів портал «Чемпіон»:
«12 січня 2017 року його призначили головним тренером ФК «Тернопіль». Однак вже через 6 днів звільнили з посади. Каталізаторам цього кадрового рішення стала інформація від футбольного ведучого Ігоря Циганика, у якій Романа Максимюка звинувачували в організації договірних матчів. Роман Максимюк не виключає, що Ігор Циганик відпрацьовував це замовлення за гроші або був використаний в цій ситуації в ролі зливного бачка.
«Цю інформацію Ігор Циганик виставив буквально через пару годин після мого призначення, – розповідає Роман Максимюк. – Про що це може свідчити? Тож ні про що інше подумати не можу. Мене викликали в Генпрокуратуру, я давав свідчення. А переді мною дві години свідчення давав Ігор Циганик. У нас взагалі очорнити людини можна одним словом. Генпрокуратура провела розслідування. Доказів моєї участі в договірних матчах не знайшли. Сказали: «До вас немає претензій, вибачте!». Але після цієї історії мене вже ніхто не запрошував працювати тренером. Я навіть звертався до Генпрокуратури. Просив, щоб вони оприлюднили інформацію щодо розслідування. Що звинувачення не мали жодних підстав. Але до мене вже нікому не було діла».
А родину потрібно було годувати – син Ігор і донька Дарія підростали. Тому Роман Максимюк влаштувався простим вантажником в супермаркеті, й саме на цій посаді зустрів повномасштабне вторгнення російських окупантів.
Ще наприкінці 2021 року він зізнавався: виступ за «Зєніт» був ледь не одним із найкращих його футбольних спогадів. Але 24 лютого 2022 року кардинально все змінило.
«З перших днів повномасштабного вторгнення ми почали збирати допомогу для ЗСУ, – сказав Роман Максимюк журналістам порталу «Чемпіон». – Я брав участь в благодійних ветеранських футбольних турнірах. Збирали гроші на авто для наших підрозділів».
А восени 2022 р. він добровільно пішов захищати Батьківщину. Потрапив в мобільну вогневу групу:
«Наше завдання – заступити на чергування, зайняти позиції та знищувати ворожі повітряні цілі. Спочатку був в м. Луцьку, зараз знаходимося на Харківському напрямку. Тут дуже важко. Але вірю в нашу Перемогу. Тому, що в нас немає іншого вибору. Якщо ми програємо, Україна як держава перестане існувати. Нас знищать як націю. Повномасштабне вторгнення кардинально змінило мою свідомість. Не хочу мати нічого спільного з росіянами. Не хочу, щоб мої діти та онуки мали з ними щось спільне. Меседж, що росіяни – загроза нашому існуванню, ми повинні передавати з покоління в покоління».
Солдат-десантник Роман Максимюк востаннє був у мережі 30 січня 2025 р. У цей день 50-річний навідник Січеславської повітряно-штурмової бригади зателефонував своїй дружині Вірі і попередив, що виступає на позиції на Покровському напрямку, і з ним тривалий час може не бути зв’язку. До цього вони спілкувались майже щодня…
Дружина Максимюка контактувала з відділом підрозділу Романа, який відповідав за зв’язки з родинами військових. Спочатку Віра отримала запевнення, що чоловік продовжує виконувати свій військовий обов’язок, підрозділ веде важкі бої і з ним просто немає зв’язку.
Але трохи згодом Романа Васильовича було зараховано до категорії захисників, які зникли безвісти за особливих обставин. 11 березня до дружини прийшло сповіщення з військкомату прибути до ТЦК та СП і написати заяву про зникнення людини. Паралельно їхня донька Даша, який за місяць виповниться 18 років, здала зразки ДНК.
Портал «Галка» також зазначає, що Роман Максимюк зник безвісти:
«Колишній воротар київського «Динамо» Святослав Сирота повідомив, що на зв’язку військовослужбовець був ще 29 січня:
«Пізніше ми неодноразово зв’язувалися з усіма, з ким можливо. Він був на ділянці, де дуже важко зі зв’язком, але він передавав через своїх побратимів, що з ним все добре. Але зараз вже все, на жаль, не так».
За інформацією «Чемпіона», підрозділ Романа Максимюка зараз веде важкі бої. Вочевидь, командуванню увійти у взаємодію з солдатам, зважаючи на фронтову обстановку, наразі неможливо.
Голова Пасічнянської громади Івано-Франківської області Андрій Гунда журналістам порталу «Футбол 24» сказав, що Роман Максимюк став уже 32-м військовим їхньої ОТГ, доля якого наразі невідома.
На фронті, але в іншому підрозділі, продовжує боротьбу його брат – Андрій Максимюк, який свого часу був навіть чемпіоном України серед аматорських команд.
Наразі до того, щоб знайти Романа Максимюка, долучилося дуже багато людей. І родина, і друзі, і побратими, і журналісти. Чим може, сприяє цьому і президент Асоціації футболу Волині, колишній наставник «хрестоносців» Віталій Кварцяний.
Не так давно Роман Максимюк говорив журналістам:
«Зараз маю дві мрії. Перша – допомогти Україні перемогти у війні та тим самим забезпечити мирне майбутнє моїм дітям і родині. І повернутися в футбол – дуже хочу реалізуватися як тренер».
Будемо не тільки в це вірити, а й робити, що від кого залежить, щоб Роман Максимюк не був безвісти зниклим, а повернувся на рідну Волинь живим та неушкодженим. Бо хоча б знати, що з ним сталося…
Сергій ШРАМЧУК.
НА фото з Вікіпедії», порталів «Чемпіон», «Бомбардир» і «Галка»: солдат Роман Максимюк; у формі луцької «Волині»; на полі в складі київського «Динамо»; під час роботи вантажником; геройський солдат-десантник на передовій.