Чи бувало таке, що ви не визнаєте власного успіху, пояснюєте це удачею або ж випадковістю? Замість радості й задоволення з’являються сумніви чи внутрішня напруга. Такий стан має назву – синдром самозванця. Він може проявлятися у навчанні, роботі чи просто спілкуванні з іншими людьми, і часто впливає на подальші рішення, впевненість у собі та ментальне здоров’я
Ми поспілкувалися із психологинею Наталією Тимків, тож у цій статті простими словами розповідаємо, як працює цей синдром, чому він поширений серед молоді та що можна зробити, аби він не став на заваді вашим досягненням.
Що таке синдром самозванця і звідки він береться?
Синдром самозванця — це психологічний стан, коли людина системно не визнає власних досягнень і приписує їх випадковості, вдачі або іншим зовнішнім обставинам. Людина переконана у власній некомпетентності й боїться, що «рано чи пізно всі це помітять».
Цей стан не має нічого спільного з об’єктивною неготовністю чи браком знань. Навпаки — синдром часто з’являється у здібних, активних людей, які досягли певного рівня, але не вірять, що заслуговують на це.
Термін феномен самозванця вперше з’явився у 70-х роках завдяки психологиням Полін Кленс і Сюзан Аймс. Згодом він прижився як синдром самозванця.
Довгий час дослідники пояснювали його рисами особистості — перфекціонізмом, невпевненістю, стилем прив’язаності. Відповідно, рішення пропонували індивідуальні: терапія, тренінги, коучинг. Однак сучасні підходи показують, синдром часто виникає під впливом середовища чи соціальних очікувань. Саме вони змушують багатьох відчувати себе «самозванцями».
«Відчуття меншовартості значною мірою пов’язане із сучасним інформаційним середовищем і соціальним тиском, — пояснює психологиня Наталія Тимків. — Підлітки та молодь активно користуються соцмережами, які створюють ілюзію легкого успіху».
За словами психологині, цьому сприяють і високі соціальні очікування. Достатньо згадати рейтинги на кшталт Forbes 30 до 30. Постійне порівняння з іншими породжує думку: «Я недостатньо хороший».
Як проявляється синдром самозванця?
Синдром самозванця впливає на поведінку, думки та емоції, змушуючи людину сумніватися у власній компетентності, навіть коли вона досягає реальних успіхів.
«Не хочу бути категоричною і стверджувати, що синдром самозванця має виключно негативний вплив — хоча здебільшого це так. Важливо розуміти, що цей тип мислення викликає різні поведінкові реакції», — зазначає Наталія Тимків.
Найчастіше реакції на синдром самозванця полярні.
Перфекціонізм. Одні намагаються робити все ідеально, беруть участь у додаткових проєктах і беруть на себе більше, ніж можуть витримати – аби довести компетентність собі та іншим. Це часто призводить до перевтоми й вигорання. Позитивний бік — високі академічні або професійні результати, однак ціною психічного здоров’я.
Прокрастинація. Інші уникають нових викликів через страх «бути викритими». Наприклад, університет оголошує конкурс на стажування в провідному медіа, а перша думка — «Я цього не заслуговую», «У мене недостатньо знань». Так втрачаються можливості, важливі для подальшого розвитку.
За словами психологині, прояви синдрому часто пов’язані з відчуттям розгубленості та перенавантаження планами на майбутнє. Найпоширеніші ознаки:
- емоційне вигорання — постійна втома, апатія, зниження інтересу до навчання чи роботи;
- надмірна самокритика і перфекціонізм;
- уникнення рішень через страх помилок;
- підвищена тривожність або навіть панічні атаки;
- почуття, що всі навколо більш компетентні та успішні.
Важливо пам’ятати, що ці прояви не означають реальної некомпетентності. Синдром самозванця — це спосіб, яким людина оцінює себе під тиском соціальних очікувань і порівнянь.
Як боротися із синдромом самозванця: 4 поради
Синдром самозванця не зникне сам собою, але є способи, які допомагають зменшити його вплив і відчути більше впевненості у власних досягненнях. Наталія Тимків ділиться чотирма ефективними порадами:
1. Записуйте власні перемоги.
Навіть маленькі. Не просто «захистив презентацію», а що ви для цього зробили: підготували слайди, відрепетирували, отримали схвальний відгук. Фіксація конкретних дій допомагає зрозуміти: успіх — це закономірність, а не випадковість.
2. Говоріть із собою як із другом.
Якщо з’являється думка «мені просто пощастило», уявіть, що це сказав ваш близький друг. Ви, як хороший друг, заперечили б це? Зробіть так само для себе. Психологи радять замінити «внутрішнього критика» на «внутрішнього адвоката».
3. Порівнюйте лише з собою вчорашнім.
Соцмережі часто створюють ілюзію, що всі досягають вершин без зусиль. Замість «Чому я ще не як вони?» запитайте: «Чи я роблю крок вперед у своєму темпі?» Це допомагає переключити фокус із недосяжного ідеалу на власний реальний прогрес.
4. Знайдіть «своїх» людей.
Групи підтримки, колеги або друзі, з якими можна ділитися сумнівами без страху осуду, – знімають відчуття, що ви єдині з таким досвідом. Більшість людей переживали синдром самозванця хоча б раз у житті — просто не всі про це говорять.
Авторка: Олександра МАЛИШЕВА.
Фото згенероване ШІ.