Лучани зокрема і волиняни загалом, на превеликий жаль, уже звикли до поховань хлопців, які поклали свої голови на полі бою, щоб війна не прийшла на нашу синьооку… Особливо, коли повномасштабне вторгнення рашистів напряму не стосується десятків тисяч «броненосців», «висококваліфікованих», багатодітних, осіб зі статусом інвалідності… Чужа смерть для тиловиків стала чимось звичним, буденним. Дійством, що не викликає сліз та емоцій…
Недавно в Луцькому Свято-Троїцькому кафедральному соборі Православної Церкви України віддавали останню шану ще одному полеглому на фронті лучанинові. Умови військового стану не дозволяють назвати точне число Захисників і Захисниць України, яких громада втратила в боях, але це число вражаюче…
Цього разу прощалися з лучанином Сергієм Черленюком на позивний «Дизель», який воював у луцькому батальйоні «сотої» бригади. Здавалося б, чергова трагічна подія, ще один день смутку, нічого особливого чи сенсаційного…
Але чому саме ця історія стала спусковим гачком, який випустив у суспільство цілу чергу запитань без відповідей?
Спробуймо знайти відповіді.
Отже, історія 53 Окремого Луцького батальйону Сил ТрО ЗСУ за великим рахунком розпочалася на світанку 24 лютого 2022 року, коли до невеликої кількості «ядра» буквально за кілька діб долучилося понад 500 добровольців. Вони прийшли самі, без ТЦК та СП, повісток чи «груп оповіщення». Потім провели злагодження, захищали Луцьк, прикордоння з Білоруссю, першими з числа батальйонів 100 ОБр ТрО ЗСУ вирушили на фронт на Бахмутський напрямок… Підрозділ із тих пір отримав статус стрілецького в складі механізованої, зазнав втрат і поповнень, та продовжує виконувати бойові завдання на найгарячіших ділянках, зокрема, з оборони Торецька.
Хтось вибув на переформування, а хтось продовжує воювати. І хлопці продовжують гинути…
Один із них – Сергій Черленюк, позивний «Дизель».
Хлопці боляче відреагували на цю втрату. Ось що написав один із бойових побратимів Сергій Чуріков:
«Він був підписаний в моїх контактах як «Дизель норм». З перших днів повномасштабної війни. Доброволець. Пройшов Бахмут, Куп’янськ, Покровськ, Торецьк, разом із нашим батальйоном.
Надійний, іронічний, справжній професіонал.
Працювали разом по вогневому ураженню та по логістиці на користь піхоти. Все постачання дронами. Якщо хлопці не скинуть, піхотинці будуть без води і голодні.
Одна з крайніх взаємодій. Треба було скинути передачу не далі двох метрів до бійця. Поранений, не ходячий. Скинув. Посилка 10 кг вдарилась у край траншеї та впала менше метра від його голови.
Пораненого витягнули…
А «Дизель» на щиті.
Честь командиру, який вивіз тіло.
Завтра в Луцьку будуть прощатись з Сергієм. Прошу усіх, хто може, віддати останню шану Воїну.
Дизель Норм».
І ось що про його поховання 3 вересня написали в міськраді:
«Жителі міської територіальної громади провели в останню дорогу ще одного Героя, який віддав своє життя за суверенітет та територіальну цілісність України. Сьогодні, 3 вересня, у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відспівали військовослужбовця Сергія Черленюка. Лучанин Черленюк Сергій Іванович (07.03.1993 р. н.) загинув 15 травня 2025 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі н. п. Плещіївка Донецької області.
До спільної молитви за упокій душі спочилого воїна спільно з рідними, друзями, бойовими побратимами долучився Луцький міський голова Ігор Поліщук.
Після завершення богослужіння труну з тілом захисника пронесли Театральним майданом. Біля пам’ятного фотостенду загиблим Героям траурна процесія зупинилися і виконала Державний Гімн».
На фото пресслужби міськради видно, що панахиду поруч із цивільним православним духовенством також провидив колишній військовий капелан батальйону отець Дмитро Каленюк. Світлини також підтверджують, що людей на відспівуванні полеглого Героя традиційно було обмаль.
Та не всі реалії були зафіксовані журналістами і телекамерами.
Ось як відреагував на чин його похорону Сергій Годлевський, який служив у прикордонниках та повернувся після поранення:
«В мене закінчується толерація.
Я не хочу вже шляхетності і порядності – у мене все кипить…
Сьогодні в Кафедральному Соборі (мається на увазі Луцький Свято-Троїцький кафедральний собор ПЦУ) відспівували ще одного Героя – Сергія Черленюка, Друга «Дизеля», бійця славетної «сотки».
Я не знав Цю Людину і очевидно не пересікався з Нею, але почув від Його побратимів, яке Велике і Хоробре Серце Він мав.
Який Він ще був молодий, скільки перспективи було у Ньому, скільки всього міг би Він зробити, але…
Він загинув, віддав, що є найдорожче в людини Життя.
За що Він віддав Життя? За Україну, за Волинь синьооку, за наш Луцьк, красиве європейське місто, за людей, які живуть тут.
Він залишив згорьовану родину, друзів, вас лучан, яких Він і не знав, і в цю виснажливу спеку Його тіло прийняло дозу смертоносного металу і розлучилося з Душею.
І біль мій в тім, що коли розпочався Чин Похорону (який триває годину), коли йде озвучення Прощання з Воїном, за 100 метрів в кав’ярнях сидить грьобана «інтєлігєнція» і «рішає насущні проблеми»: їх те не стосується…
Поруч біжить прокачаний «інвалід» у навушниках, йдуть якісь шмакадявки і ржуть на всю вулицю…
Всі ці місцеві ждуни, рішали навіть не усвідомлюють, що вони і для зеків руzzкіх є сміттям, що у нашому Луцьку відносного спокійно тільки через певну ціну Найдорожчу ціну: сьогодні Сергія «Дизеля», вчора Василя, а ще раніше Сашка, Петра… Тисячі…
Коли я підійшов до керівників закладів, то більшість із розумінням поставились, але була і мудра панянка, яка сказала: «Чи є розпорядження міськради?».
Яке розпорядження?
Як шанувати Героя?
Годину!!!
Віддати шану, коли Він прощається з Луцьком, а далі торгуйте: ви візьмете свій зарібок, бо ваша локація в центрі, і до вас зайдуть порядні люди…
Підніміть тих товстожопих із купленими дисертаціями, вкажіть їм, що свої тілєса і статки вони наїли і здобули в Україні, і каву п’ють, бо такі Сергії-«Дизелі» 1993 року народження помирають, даючи їм можливість жити, пити каву і «рішати»…
…Сьогодні вночі після чергової атаки на Луцьк голова міста повідомив, що жертв н має, є незначні пошкодження… Але очевидно, що є глобальні пошкодження в людських душах…
Що має статися у Луцьку, аби ця бацила байдужості зменшилась?
Буча? Ірпінь? Бахмут?
Що?
Тотальне значення мають Воїни-Патріоти у війні, на них все тримається, але на жаль не вирішальне, війни виграє Нація консолідована і вмотивована. Нація, яка воює вся і Свято береже Пам’ять про Своїх Героїв.
А тих, хто не береже і не шанує, Нація виводить, як колорадських жуків.
І не треба мені розповідати про втому, ви ще не уявляєте, як вашу втому ліквідують якути, тувинці, корейці і зеки рузzzкі. І чи будете ви пити каву?
Вічна Пам’ять Тобі, Сергію, незнаний мені, але Великий Приятелю і Життєлюбе Луцька Волині і України.
Нехай Господь Тебе прийме Тебе в Райських оселях, Ти зробив усе що міг, для України і українців, і, думаю, Вони Тебе теж пам’ятатимуть…».
То чому все відбувається саме так, як відбувається. Чи вже чвериться? Що за публіка шастає мирними луцькими вулицями в робочий час і є такою заклопотаною, що не має можливості віддати останню шану Героям, які поклали життя, щоб у сусідніх із собором кав’ярнях частували запашними напоями, а в супермаркетах торгували чим завгодно?
Чи навчить хоча б чомусь і хоча б когось історія життя, героїчної боротьби, трагічного фіналу і останнього земного шляху воїна «Дизеля»? Бо це ж і на тему суті тих, хто продовжує існування за рахунок втраченого на фронті життя Сергія Черленюка та інших полеглих воїнів…
Роман УСТИМЧУК.
На фото пресслужби Луцької міської ради та Сергія ЧУРІКОВА: відспівування та проання з Сергієм Черленюком; «Дизель» на передовій.