Шукати пророка далеко поза межами рідної землі – справа цікава, але безперспективна. Адже про минуле, реалії та перспективи нашої Волині найкраще знають ті, хто тут народився і відбувся як особистість. Володимир Бондар належить саме до цієї плеяди громадських та державних діячів, адже уже досягнув вершин, які багатьом іншим ніколи не підкоряться.
В першій частині інтерв’ю з Володимиром Нальковичем ми говорили про його громадську діяльність, досвід його роботи у Верховній Раді України та на посаді голови обласної державної адміністрації, про активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності, зрештою, про його оцінку взаємодії обласної ради, де він уже четвертий термін поспіль працює як депутат, із обласною виконавчою владою та іншими органами місцевого самоврядування.
Детальніше за таким посиланням: https://vln.media/volodymyr-bondar-maidan-tse-ne-tilky-barykady-i-shturmy/
Але розмовляли і на інші актуальні теми. І ось що він відповідав на поставлені запитання:
– Як думаєте, чому постійні скандали виникають довкола роботи керівників лісової галузі Волині, особливо щодо її керівників? Тим паче, певний час Ви були виконувачем обов’язки голови Держлісагенції України і знаєте всі ці механізми, так би мовити, навіть із середини!
– Я ризикую бути некоректним чи упередженим…
– Тоді не відповідайте: відсутність відповіді – це також певна форма реагування на запитання…
– Чому не відповісти? Я, звичайно, висловлюю лише власну точку зору. Тим паче, вважаю: незручних чи провокаційних питань узагалі не існує, і раз вони виникають, значить, вони є. Головне, щоб не виходили за межі здорового глузду чи не ображали співрозмовника… Так от, лісова галузь потребує не тільки постійного реформування, але, насамперед, професійного і неупередженого розуміння.. Ви можете ставити під сумнів моє переконання, але я справді переконаний: у лісовій галузі справді дуже багато кваліфікованих, чесних і відданих справі людей! І якщо стають відомими випадки порушень, зловживань чи навіть злочинів, то, по-перше, це правда, а, по-друге, їх на кілька порядків менше, ніж добрих результатів праці переважної більшості лісівників! Але не буду кривити душею та не намагатимуся стверджувати, що в цій галузі все «біло і пухнасто». Чому? Самі лісівники справедливо кажуть, що вже бояться читати інформацію про створення чергового контролюючого чи правоохоронного органу. Бо після цього майже автоматично це новоутворення береться… «наводити порядок у лісі»! Ніби як раніше створеним органам це хтось заважав робити чи вони не оголошували про гучні звинувачення та підозри… Повірте, лісівники ніколи не можуть бути творцями якихось схем, бо не існують у вакуумі. Є система, котра володіє важелями впливу на тих чи інших посадових осіб, і саме система, чи окремі її представники, вимагають від лісівників реалізації своїх «хотілок», адже цілком резонно розуміє, що в галузі дуже потужний матеріальний, фінансовий і кадровий ресурс. Я не буду стверджувати, що існує ціла система поборів і «відкатів» від лісової галузі, бо для цього треба володіти фактами, але й заперечувати це я не беруся. Тому, щоб знайти і знищити корупцію в лісі, треба її ліквідувати в державі. Навпаки не вийде. Нарешті, кожна державна інституція, насамперед, повинна займатися своєю роботою, а не підміняти собою інші чи прямо втручатися в ті чи інші процеси.
– Як казав Президент Віктор Ющенко, щоб не розчаровуватися, потрібно спочатку не зачаровуватися…
– Звичайно, потрібні кваліфіковані органи, які мусять здійснювати моніторинг та контроль ризиків і практичної діяльності, але почати наводити порядок у лісовій галузі треба точно не з лісівників! Щоб не з’являлися як не медведчуки, так міндічі… По-друге, тільки лінивий не говорить про проблеми лісової галузі, вважаючи себе крупним спеціалістом. А коли починаєш спілкуватися, то дуже часто виявляється, що особа просто популіст, який не розуміє основоположних принципів.
– Наприклад?
– Чули ж і Ви, переконаний, неодноразово щось подібне: «Біля нашого села вирубали всенький ліс, одні кущі залишилися. А той ліс ще мій дід садив!»… Вибачте, ліс же ж не тільки дозвілля та екологія, це ж і економіка, яка живе за своїми законами… От якщо згадали про дідів, які ліс садили, то, значить, це вже онук, і його пращур займався висаджуванням дерев багато років тому. Наприклад, дідові було 20 літ, він посадив ліс, а онук у 50-річному віці критикує, що дерева зрізали. Проста арифметика говорить: лісові від 70-90 років, він набув стиглості, його треба забирати і натомість створювати нові насадження!
– Ну, про діда й так можна сказати: він же ж не на ріллі той ліс садив. Та й і щоб збудувати хату, він якусь сосну мусив зрізати, причому, не одну…
– Отож бо! Тому я за раціональне використання лісових ресурсів, за ефективний контроль, але проти популізму і корупційних схем, які зазвичай нав’язуються ззовні.
– Доволі пряме відношення до лісу, до речі, мають і дикі звірі, особливо хижі. З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів цілком логічно в державі заборонили полювання. Бажаючі постріляти можуть мобілізуватися, поїхати на фронт і там настрілятися досхочу по цілком конкретних цілях… Але природа не завмирає, тому ті ж лисиці почали масово атакувати села. Скоро останню курку задушать і вкрадуть… Знаю, що Ви з колегами-депутатами намагаєтеся якось вирішити це протиріччя.
– Треба відділити мухи від котлет. Державні інституції, від гори до низу, мають усвідомити, що мусить працювати державна мисливська політика. Від неї не треба відгороджуватися, а варто систематизувати і ввести в чіткі нормативно-правові рамки. Серйозні керівники, від яких залежить процедура рішень, не повинні мислити, що полювання, мовляв, то тільки розваги для багатих або спокуса для браконьєрів… Полювання – це лише один із елементів ведення мисливського господарства, а воно є сегментом державної політики. Якщо сьогодні, в час Великої війни, втрачено контроль за зростанням популяції хижаків і, зокрема, лисів, то це також уже стало проблемою. І це факт.
– І це ні тільки кури… Той самий сказ…
– Авжеж. Але коли на рівні облради намагаємося привернути увагу відповідних інституцій до цієї проблеми, то чуємо одне й те саме: полювання під час війни – це аморально і злочинно! Чому? Питання в необхідності проведення санітарного відстрілу та забезпеченні процедури контролю за чисельністю диких звірів. А давайте розберемося, хто, навіть у випадку отримання відповідних дозволів, повинен цим займатися? Звичайно, належним чином підготовлені фахівці. Насамперед, мисливські товариства, в яких повинні бути єгерські служби. Що на практиці? Беремо для прикладу найбільше товариство – УТМР. Там кажуть: немає сил і засобів, щоб здійснювати санітарний відстріл. Бо заборона полювання як такого, це і відсутність членських внесків. А без грошей як організувати та забезпечити системну роботу?
– Який вихід?
– Держава повинна взяти ініціативу на себе, окреслити чіткі механізми, щоб на якійсь певній території силами представників суміжних мисливських товариств здійснити санітарні відстріли там, де це потрібно. Звичайно, з забезпеченням контролю, насамперед, із залученням відповідних посадових осіб Держлісагенції в областях. Власне, й ініціатива теж від них повинна бути. А закривати очі на очевидні проблеми і потреби, це, погодьтеся, теж не вихід. Шкода, що можливостей лише однієї депутатської комісії обласної ради для того, щоб це все змінити, мало. Тому все є так, як є.
– Ще один парадокс: в селищі Цумань уже Луцького району є колишня виправна колонія, де вже давно немає засуджених, але залишилася потужна матеріально-технічна база. Все стоїть пусткою, поволі руйнується, надходжень до бюджету також катма, і ніби як усіх на всіх рівнях це влаштовує… Що скажете?
– Цей специфічний об’єкт, на скільки я володію ситуацією, Мін’юстом переданий в оперативне управління іншому відомству. Але що колишня колонія фактично не використовується, то це, звичайно, погано. Мабуть, це черговий приклад безгосподарності і безвідповідальності окремих чиновників центрального рівня. І тут на рівні області ми мало на що можемо вплинути…
– А хто заважає у Камені-Каширському виконати рішення судів, котрі набрали законної сили, та передати одну з церков, пам’ятку архітектури, для потреб громади Православної Церкви України? Тут уже на Київ стрілки перевести не вдасться нікому! От у Володимирі, хоч і з великими труднощами, московських попів таки виселили з собору, а на Поліссі що чи хто це блокують?
– Дійсно, проблема. Треба зрозуміти її суть. В цій державі, якщо Україна хоче мати перспективу для існування як демократична і правова країна, має існувати закон, який виконують усі. Насамперед, представники державної влади. І якщо зараз та чи інша релігійна споруда як пам’ятка архітектура загальнодержавного чи місцевого значення має право використовувати її на чітких умовах, то ці умови повинні виконуватися. Для цього є всі можливості і засоби. На превеликий жаль, у Камені-Каширському маємо приклад, коли закон не діє, а домогтися його виконання… немає кому. Ця церква за всіма документами повинна використовуватися громадою ПЦУ, але люди взагалі не можуть туди потрапити. Більше того: навіть рішення суду вже набуло законної сили, а тих, хто там незаконно перебуває, ніхто не виселяє. Лунають різні пояснення…
– Що треба уникнути силового сценарію… Неможливо розхитувати ситуацію… Так пояснюють бездіяльність?
– Схоже відмовки. Але це ж категорично неправильно! Хто конкретно відповідає за грубе ігнорування закону в цьому конкретному випадку? І чому хтось думає, що все треба вирішувати тільки силою? Всі інші способи вичерпано? Чи було неефективно застосовано? В підсумку маємо не уникнення конфлікту, а фактично його стимулювання. Бо рано чи пізно ця міна сповільненої дії може вибухнути. І хто тоді відповідатиме? Тим паче, що процес долучення до ПЦУ все нових і нових громад рухається невпинно. Тут, за великим рахунком, не головне, якою саме мовою проводяться богослужіння, а хто їх проводить і в чиїх інтересах? Бо одне діло церква, а зовсім інше – ідеологічний підрозділ держави-окупанта.
– Володимире Нальковичу, але держава – це поняття абстрактне. Це як за все хороше і проти всього поганого… Хто конкретно не виконує судових рішень?
– Державна виконавча служба. А правоохоронні органи повинні забезпечити умови для роботи її представників. От Ви зауважили, що деякі посадовці, щоб не наражатися на додаткові клопоти, діють за принципом: за все хороше і проти всього поганого… І це справді ж руйнує конституційні основи державності! Ми вже згадували полеглого на фронті офіцера і депутата облради Сергія Слабенка, який всім і всюди говорив, що закон треба виконувати кожному і повсякчас. Мав від цього купу проблем, але не втомлювався повторювати і діяти. Чому в Камені-Каширському склалася ситуація ігнорування вимог законодавства, мені пояснити важко. Може, ті, кому належить забезпечувати правопорядок і законність, або їхні близькі родичі, самі перебувають в конфлікті інтересів, бо відвідують зібрання якоїсь іншої релігійної структури? Так що споруда – це одна проблема, а люди, які на відповідних посадах плюють на українське законодавство – набагато більша біда.
– Ну, повернуться хлопці з фронту, невирішених проблем цивільного життя має бути менше… До речі, якщо на те буде воля Божа, і ця клята російська агресія завершиться, і настане переможний для України мир, то й вибори нарешті відбудуться. Ви особисто плануєте знову йти в депутати? Від якоїсь існуючої партії чи бачите в перспективі створення якоїсь нової, відмінної від цих?
– Зараз триває війна, і ніякої політики не повинно бути. Щодо партій: Ви ж також розумієте, що головне в них не гасла, а суть. Наразі об’єднуюча мета має бути для всіх існуючих одною-єдиною: Перемога над рашистами. Але кожен у досягненні цієї мети визначити свої роль, місце і значення. Бо то, наприклад, від лукавого – закликати до згуртування та єдності навіть з тими, хто погруз в корупції та аморальності. Що буде далі? Побачимо. Зараз щось складно прогнозувати. Є багато чинників, яких ми навіть сьогодні не усвідомлюємо. Вони можуть виникнути зненацька і потребуватимуть адекватної реакції.
– Конкретизую: між якоюсь із існуючих партій і принципово новою який для себе особисто варіант оберете?
– Для мене не головне, партія стара чи нова. Важливі ідеологічна основа та наявність людей, здатних ідеї перетворювати в рішення. Бо вже наобирали за 30 років щоразу нових, а багато хто як прийшов «новим», так і залишився… стерильним від ідей та дій…
– Прийшли в перший клас і не помітили, що їх уже багато років так і залишили вчитися в першому класі?..
– Так, дехто вже сьомий рік статусу першокласників не може позбутися… Тож і сам обираю не емоціями, й інших до цього закликаю. Зрозуміло, що серед майбутніх кандидатів у депутати на виборах, які колись таки відбудуться, буде чимало ветеранів, дружин і дітей полеглих Героїв, і до цього вже треба готуватися. І що і колишні військові, і суто цивільні повинні створити таку потужну команду особистостей, яка буде здатною врахувати помилки минулого, осмислити недопрацювання сьогодення, аби, врешті-решт, побудувати таку Україну, про яку всі мріють. Але, повторюю, насамперед фронт має вистояти, а тил ще вчора мусить стати відповідальнішим і за кожну дію, і за кожну бездіяльність.
Розмовляв
Сергій ШРАМЧУК.
На фото автора, Володимира ДАНИЛЮКА та з відкритих джерел: установчі збори первинної організації Товариства лісівників України у ЛНТУ; Володимир Бондар під час інтерв’ю; під час лзнайомлення з лісовою та мисливською галуззю разом із ректркою ЛНТУ Іриною Вахович та іншими колегами; колишня Цуманська виправна колонія; на День Незалежності України в 2024 році; надання допомоги військовослужбовцям 110 ОМБр із головою облради Григорієм Недопадом та іншими колегами.
