28 листопада у Луцьку, в кінотеатрі «Адреналін», відбувся показ документального фільму-розслідування «Духовна боротьба» грузинського режисера та журналіста-розслідувача Нугзара Суарідзе.
Нугзар Суарідзе приїхав до України восени 2022 року як людина, яка прагнула самостійно зафіксувати реальність повномасштабної війни. Збираючи відеоматеріали різного характеру, він не обмежився новинними сюжетами для власного медіа — українська дійсність виявилася значно ширшою, ніж рамки матеріалів які він збирав для своїх напрацювань.
Одним із напрямів, який особливо привернув його увагу, стала тема переходу волинських церков до нової конфесійної юрисдикції. Ця історія настільки вразила Суарідзе, що згодом переросла у масштабне розслідування про релігійну сферу як складову національної безпеки.
Повернувшись у Сакартвело, він розпочав роботу над повнометражною документальною стрічкою, присвяченою питанню автокефалії. Фільм знімався за власні кошти, а команда зібрана з колег, які долучилися до створення і розробки проєкту на волонтерських засадах. Зрештою з’явилися три мовні версії — грузинська, українська та англійська.
Документальний фільм під назвою «Духовна боротьба» простежує історичний шлях до церковної незалежності в Україні та Грузії. Режисер досліджує столітню боротьбу цих церков за звільненнявід російського впливу.
У стрічці звучать думки богословів і духовенства щодо механізмів цього впливу. Колишній президент України Петро Порошенко у фільмі наголошує:
«Автокефалія української церкви — це не лише питання віри; це питання безпеки держави»
У фільмі також згадується маловідомий, але важливий історичний факт: підтримка, яку у 1919 році українському автокефальному руху надав грузинський патріарх Леонід.
Після показу фільму журналісту задали ряд цікавих і креативних запитань, на які він з радістю відповів поспілкувавшись із глядачами, які були присутні на заході.
Наскільки сьогодні сильним є вплив церкви на суспільство? І чи в церкві не пропагується, у грузинській, так само як у російській, антиукраїнські наративи? Чи не підтримується російська агресія в проповідях, чи не виправдовується вона?
«У Грузії церква у нас мала перше місце серед населення, згодом вона змістилася, і на першому місці опинилася армія. Проте деякі церковні лідери досі підтримують Україну і кажуть, що це війна, яку почала зла сила, якій має бути покладено кінець. Патріаршество не веде про це проповіді, але є одиниці. які кажуть, що не може бути, щоб ось Кирило благословив би армію вбивати інших — це неправильно. Але на жаль ситуація є зовсім іншою».
Ви були в Україні у 2022 році, і зараз приїхали знову, вже в 2025-му, з презентацією фільму, яку провели у Києві, Харкові, Одесі і зараз у Луцьку. Чи побачили ви якусь різницю в нашій державі? І щоб змінили у своєму фільмі?
«У цьому фільмі я б, напевно, нічого не змінював, адже нової задумки у мене немає. Проте під час презентації моєї роботи в Одесі на ньому були присутні кілька дуже віруючих грузинок, які сказали мені, що вони, на жаль, ходять до церкви московського патріархату. Після перегляду вони щиро подякували мені та сказали, що дізналися багато цікавого з цього фільму, і я сподіваюся вони замисляться, до якої церкви ходити».
«З 2022 року і до сьогодні змінилося багато чого. Я перебуваю в Україні десь близько трьох тижнів і зрозумів, що у людей дух протистояння він не змінився-навпаки, зміцнився. Вони утвердилися в тому, що вони праві в цій війні. Ось у Грузії, на жаль усе інакше: коли ми пішли на поступки, наші райони — Абхазія і Цхінвальський регіон — були окуповані, і там зараз нічого не відбувається, це буферна зона. І головне — коли я створював цей фільм, я відслідковував всю хронологію, як Україна прагнула бути незалежною, і як росія століттями цього не давала».
Протягом шести років ієрархи вашої церкви практично не коментують український Томос і питання релігійної незалежності. Чи висловлювали вони свою позицію щодо окупації частини Грузії, зокрема Абхазії?
«Так, були окремі заяви. Наприклад, Патріарх у 2013 році зазначив, що конфлікт треба завершити. Зараз у Патріаршій адміністрації офіційно заявляють, що не хочуть конфлікту з московським патріархатом, бо можуть втратити Абхазьку церкву. Юрисдикція Патріарха Грузії, включно з Абхазією, обмежена, і росія цим користується. Тому відкритих рішучих заяв щодо окупації Абхазії чи російської політики наразі немає».
Для нас грузинський народ завжди був взірцем національної самосвідомості. Чи бачите ви сьогодні у нашого народу таку ж витримку й віру у зміну влади з часом — без відчаю і бажання покинути боротьбу?
«Це дуже актуальне питання для сучасної Грузії. На жаль, у нас в країні немає єдиного лідера — опозиції через це у нас присутня роз’єднаність, яка дуже відчутно грає на користь нашої нинішньої влади. Через це у людей з’являється нігілізм і втома — друге покоління продовжує боротьбу, хоча їм важко».
«Люди бояться втратити роботу чи зіткнутися з репресіями, особливо у селах і державних установах. Проте я сподіваюся, що ситуація не закінчиться безнадійно».
Чи плануєте ви знімати новий фільм? І якщо так — присвятите його Україні чи Грузії?
«Плани на нові фільми, звісно, є, але поки важко сказати, як усе складеться. Цей фільм, який ви щойно бачили, спочатку не входив у мої плани — але все ж таки я вирішив його створити. Я дуже люблю Україну, часто буваю тут; мені подобається ваш народ і культура. Бачу, як правильно й чітко люди висловлюють думки на публічних дискусіях — чого в Грузії бракує. Хотілося б, щоб і у нас було більше таких обговорень. Планів багато, але поки, що все у стадії роздумів — подивимося, що вийде».
Данило Міхно
Фото автора.