Невдовзі виповниться рік, як Олика отримала статус повноправного міста. Що змінилося і чого очікувати? На ці теми відбулася розмова з міським головою Олександром Прендецьким.
Олександр Миколайович зустрічає робочий десант «Волинської газети» на територію Олицької міської ради в звичайному ритмі роботи міського голови. Щойно в його кабінет зайшла представницька делегація з-за меж Олики, слідом готується завітати звичайний мешканець зі своїм побутовим питанням, а далі – толока біля школи, дитячого садка і стадіону, де теж треба побувати.
Часу обмаль, але він є. Війна навчила кожного використовувати його максимально раціонально. Тому – оперативно і про головне.
– Олександре Миколайовичу, з вікна Вашого службового кабінету дуже прекрасний вигляд на славетний замок Радзивіллів. Відомо, що підтримується активна взаємодія з, так би мовити, «польською гілкою» цього роду, а є ще ж і американська: останній княжич, який тут народився, Станіслав Альбрехт Радзивілл, після участі в бойових діях Другої світової війни зрештою опинився в США, де одружився з Керолайн Був’є, рідною сестрою дружини тодішнього Президента Джона Кеннеді – Жаклін! Ви розглядали цей азимут можливої співпраці?
– Так чомусь склалося, що до 2021 року нащадки роду по польсько-литовській лінії князів Радзивіллів були в Олиці лише один раз. Згодом процес став інтенсивнішим, і на цей час ми спілкуємося часто та на різноманітні теми. Тож наш найближчий та наразі найцінніший представник цього роду Ігнаци Радзивілл мені особисто підтвердив, що його родич Станіслав Альбрехт Радзивілл був швагром Джона Кеннеді. Планую детальніше поспілкуватися на цю тему під час наступних відвідин Польщі, адже це справді унікальний шанс розширення географії співпраці.
До речі, вже стало негласним законом: шлях у Польщу для мене, як правило, пролягає через Варшаву, а його дорога в Україну – неодмінно через Олику. Бо для подальшої співпраці потрібні нові зустрічі!
– Ще трохи, і цей післязимовий краєвид маєтку та прилеглої до нього території стане багатобарвним і насиченим. Завдяки Вашій ініціативі, зусиль громади, допомоги, насамперед, народного депутата України Ірини Констанкевич, цей унікальний історичний та культурний об’єкт починає оживати. Звичайно, якби не російсько-українська війна, процес відбувався б набагато інтенсивніше. Разом із тим, багато чого вже тут відбулося. А чого очікувати в нинішньому році?
– Насамперед, зауважу, що тривалий час через незалежні від Олицької громади процеси наш замок знаходився в підпорядкуванні медичної галузі. Тут розташовувалася психлікарня, тож ні про яку відкритість закладу чи розвиток його історично-культурної складової годі було й мріяти. Тепер ситуація кардинально змінилася, і від 2020 року тут проводилися певні заходи. Навіть впритул підійшли до теми пошуку інвесторів для повномасштабної реконструкції…
Все було б ще інтенсивніше, але вже п’ятий рік триває повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну, і про якісь грандіозні плани чи розважальні заходи говорити неможливо.
Тому щодо великої та благородної ідеї реконструкції Олицького замку, про що багато говорилося до 24 лютого 2022 року, то з цілком зрозумілих причин ця тема на паузі. І ми це розуміємо: навіть у моральному плані – як витрачати величезний фінансовий ресурс на реставрацію, коли в країні триває війна?! Утім, ми непохитно віримо в Перемогу, а потім повернемося до цього масштабного проєкту.
Тому наразі максимально концентруємося на наукових конференціях, форумах щодо обговорення важливих для всієї держави тем. Наприклад, торік провели Перший форум старост Волині за участі понад 350 осіб, з нами працював Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко.
На цей рік говоримо про те, аби саме в Олицькому замку організувати зустріч керівників молодіжних рад різних органів влади обласного рівня з очільниками волинської влади, звичайно, за участі депутатів та державних службовців різних рівнів, у тому числі й столичного. Чому саме такий формат? Вважаємо, що потенціал та свіжі ідеї молоді сьогодні якнайбільше потрібні для розвитку не тільки Олики. Можливо, приїдуть і представники роду Радзивіллів.
Також розглядається пропозиція провести в нас і потужну наукову конференцію. Тема історичного минулого України та Польщі дуже актуальна, а цей палац – унікальне місце для осмислення та обговорення.
– Не тільки юридично, але й де-факто Олика – вже не селище, а місто? Печатки вже змінені, рахунки вже працюють?
– Звичайно! Після Постанови Верховної Ради України №4372 від 17 квітня 2025 року нами було ухвалено низку рішень, здійснено відповідні реєстрації, і наразі в Олиці працює і міська рада, і міський голова.
– З чим Вас і вітаємо! А що ще змінилося, крім зміни юридичного статусу? Люди вже відчули себе вже мешканцями міста, а не селища?
– Я особисто не тільки як посадова особа, а, насамперед, як місцевий житель, оцінюю цей важливий статус міста не як формальність, а як величезну перспективу розвитку на довгу перспективу! Це потужна інвестиція в майбутнє! Хоча б тому, що прекрасно усвідомлюю: реформа децентралізації ще не завершена, вона триватиме. Тож сільські громади , думаю, знову будуть об’єднувати. А тепер я чітко знаю: місто Олика завжди буде центром громади, навіть найбільшої! Не нас до когось приєднають, а, навпаки, до нас когось долучать.
Тож мені це дуже імпонує зараз, а потім, коли буду як звичайний мешканець Олики їхати повз офіс міськради, зможу ставити питання до нових носіїв влади, чому в нашому місті щось або відбувається, або не відбувається.
– Про все не скажеш, але, будь-ласка, якщо пріоритетно: які саме питання (проблеми) по місту та по громаді є найбільш злободенними?
– На першому місці, звичайно, фінансування. Особливо в період воєнного стану, коли всі стратегічні ресурси використовуються для оборони держави. Разом із тим, громада повинна функціонувати. І нагальні видатки треба забезпечувати відповідним ресурсом. І він повинен бути. Насамперед, маємо подбати про чималу кількість комунальних закладів, освіту, медицину, соціальну сферу, підтримувати в більш-менш функціональному стані мережу місцевих доріг… Словом, куди гроші скеровувати, знаємо, ще важливіше – наповнювати бюджет, аби було з чого витрачати.
Радіємо, що ми в цьому світі не одні, що є людли і структури, які допомагають. Наприклад, дуже вдячні за допомогу від народного депутата Ірини Констанкевич та обласній раді в особі голови Григорія Недопада: нам допомогли не тільки створити комунальне підприємство (якого в Олиці ніколи не було!), а й забезпечити його відповідною технікою: тепер маємо чим і як дбати про чистоту та благоустрій міста.
За великим рахунком, ми не скаржимося. Справляємося. Вчимося бути самостійними і самодостатніми. Цей досвід у майбутньому дуже допоможе.
– Зліва при вході до офісу мерії – портрети полеглих Героїв за Україну, починаючи від юного Івана Тарасюка, якого ворог убив на Майдані 20 лютого 2014 року… Скільки Захисників на фронтах втратила громада?
– Від 2014 року – 48 загиблих і 11 померлих. Не рахуючи тих, хто зник безвісти… Важка та непоправна втрата.
– Про їхні осиротілі сім’ї дбаєте?
– Роботу проводимо регулярно. Невдовзі після початку повномасшиабного вторгнення рф з моєї ініціативи створено структуру з представників тих категорій населення, яких найбільш жорстоко торкнулася війна. Це і родини полеглих, зниклих безвісти, внутрішньо переміщених осіб. Періодично ми зустрічаємося, бо дуже важливо зрозуміти ставлення людей до різних ініціатив чи проблем. Потім легше вирішувати ті чи інше питання.
От, наприклад, дуже важка тема пам’яті про тих військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти або перебуває в російському полоні. Дай Боже, щоб кожен із них виявився живим та повернувся додому, але ми ж розуміємо, що на сто відсотків так не станеться… Тож люди запропонували тут, у центрі, біля міськради, створити Алею надії з відповідними портретами та інформаційними табличками. Звичайно, лунали різні аргументи. Одні кажуть: хоч і немає багато років ніякої про нього інформації, але мій рідний живий, і я не хочу, щоб його портрет був серед тих, хто, можливо, ніколи не повернеться… Інші переконані: така алея повинна бути, щоб завжди всі пам’ятали про кожного, чия доля невідома, або хто в неволі, щоб і в такий спосіб на всіх рівнях вирішувати проблему повернення додому кожного і кожної. Кожна сторона по-своєму права, але більшість дійшла до висновку, що алея потрібна. І ми її будемо створювати.
Так само активно працюємо з ветеранами, сім’ями тих, хто мобілізований. В основному, це справи земельні, питання надання фінансової допомоги на лікування і так далі. По мірі можливостей громади намагаємося все врахувати, коли для цього є підстави та можливості. Власне, я і в цьому плані сподіваюся на думку людей, щоб в кінцевому результаті те чи інше рішення було консенсусним, а не одноособовим чи кулуарним.
Подібних прикладів залучення громадськості до життя громади дуже багато. А має стати ще більше. Ми ж орган місцевого самоврядування, чи не так? Та й традиції ж в Олиці вікопомні: Магдебурзьке право місто отримало ще 31 травня 1564 року! І це, насамперед, про активну участь громадян у житті громади.
– Нещодавно в складі представницької делегації на чолі головою обласної ради Григорієм Недопадом Ви відпрацювали в Польщі на ХІ Європейському конгресі місцевого самоврядування. Це про країну, яка давно в Європейському Союзі і в НАТО. Чим був важливий цей візит?
– Я намагаюся при можливості завжди відвідувати подібні заходи за кордоном, насамперед, у Польщі та Литві, бо це найкращий реальний досвід того, як в європейських країнах працює система місцевого самоврядування в контексті державного механізму. Зрозуміло, що в кожній країні є власні менталітет, специфіка і традиції, але основна канва – зрозуміла та прийнятна. Тому треба їхати, треба вивчати, запозичувати і впроваджувати формулу успіху.
Рано чи пізно російсько-українська війна закінчиться, наша держава стане, насамперед, повноправним членом ЄС, і цей досвід треба буде ще активніше застосовувати і в наших реаліях. Проте, багато чого можна і треба робити навіть зараз. Над цим і працюємо!
Розмовляв
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Віктора РАЙОВА та порталу Reddit: Олександр Миколайович у службовому кабінеті; Олександр Прендецький спілкується з журналістами; різдвяне фото родин Кеннеді і Радзивіллів у США; краєвид Олицького замку із вікна мерії; будівля Олицької міської ради, 9 ранку, Загальнонаціональна хвилина мовчання; алея Полеглих Героїв; ОЛицький замок в очікуванні розбудови в повоєнний час.