Уже в перший день Великодня волиняни розговіються і будуть споживати величезну кількість безалкогольних і міцних напоїв. А потім дружно викидатимуть спорожнілу склотару в смітники, звідки її разом із іншими побутовими відходами або доставлять на звалища, або викинуть, де прийдеться. Але чому ринок вторинного використання порожніх пляшок і банок в області фактично помер?
Збір скляних пляшок і банок також актуальний, адже виробництво скла вимагає чималих ресурсів. Всі ж знають, із чого робиться скло? Переплавлення сировини (на одну тонну) економить понад тонну природних мінералів – піску, соди і вапняку. Відповідно, повторна переробка скла у виробництві дозволяє зменшити кількість шкідливих викидів.
Крім цього, зазначають фахівці фірми «Вторма», рециклінг дозволяє склотарній промисловості зменшити витрати електроенергіі: приблизно 2-3% на кожні 10% використаного склобою. Іншими словами, повторна переробка склотари має тільки позитивні сторони:
зберігає навколишнє середовище;
дозволяє заощадити на виробництві нової тари;
і, звичайно ж, дозволяє заробити.
Але чому порожні пляшки так важко, а часом і неможливо, здати в пункти прийому склотари, які вимерли майже так само швидко, як кіоски з продажу газет, журналів і канцтоварів? І чому склотара коштує мізерно мало?
Схоже, що цією проблемою в області е займається ніхто. Одиниці закладів роздрібної торгівлі беруть у споживачів пляшки та банки, а великі мережі взагалі цього не практикують. У той же час, наприклад, у Німеччині кожен добропорядний громадянин їде в супермаркет із ящиком порожніх пляшок, де їх приймають за доволі високу ціну…
Вітчизняний досвід – інший. В часи існування ссср пункти прийому склотари були чи не на кожному кроці, порожня півлітрова пляшка, наприклад, з-під мінеральної води чи пива вартувала 20 коп., а буханка хліба – 16 коп. Що маємо тепер? Вартість однієї пляшки становить 40 коп., залежно від форми і марки спожитого напою. За два десятка використаних скляних пляшок можна отримати 8 грн. Це мізер, адже та сама буханка хліба вартує майже 40 грн!
Але навіть не в цьому найбільша проблема: дефіцитом стали самі пункти прийому склотари! У тому ж Луцьку вони фактично зникли, і це тим більше дивує з огляду на наявність в місті потужного пивзаводу та великої кількості супермаркетів, які торгують напоями в склотарі. А для виробництва і фасування мінеральної води і пива в тій самій Павлівці скільки щодоби пляшок потрібно?!
В підсумку споживаємо в гігантських кількостях пісок, соду і вапняк, безглуздо тратимо дорогоцінну електроенергію для виробництва скляної тари, а потім масово засмічуємо довкілля нікому не потрібними банками і пляшками.
І нікого це не обходить…
Сергій ШРАМЧУК.
На фото порталу «Вторма» і автора: складені в ящики пляшки; цінники на порожні банки і пляшки; традиційно закритий пункт прийому склотари.