Громадськість обласного центру не втомлюється обговорювати доцільність розбудови на місці заболоченої місцевості в заплаві річки Стир біля вулиці Набережної нового рекреаційного об’єкту. Для кого і навіщо?
Чудово, що залучаються іноземні інвестиції. Прекрасно, що заброньовані будівельники мають роботу, а їхні працедавці сплачують податки до бюджетів. Але неминуче виникає запитання: а що будують, навіщо саме зараз і з якою метою?
Отже, реалізація міжнародного проєкту «Дике життя у великому місті» (захист і промоція дикої природи й біорізноманіття в Луцьку та Жешуві), триває. Хоча не з розмахом, який би передбачав темп робіт у найсприятливішу пору року, але відбувається. Хоч і як мокре горить, але якісь роботи тривають.
Нагадаємо: новітній проєкт виник уже під час Великої війни. Зрозуміло, що польський партнер – місто Жешув – хоч і має на околицях стратегічний для оборони України об’єкт (аеродром НАТО, куди, в основному, літаками доставляється військова допомога, чи, точніше, доставлялася), але, як і всі інші польські населені пункти, живе за законами мирного стану країн-учасниць ЄС, яких російсько-українська війна торкнулася опосередковано. Тому тратити кошти на захист і промоцію дикої природи й біорізноманіття великих містах, звичайно, західний партнер може без будь-яких докорів сумління. Але навіщо щось подібне творити тут, на Волині, та ще й саме в цьому місці?
На жаль, аргументованої і чіткої відповідь на це просте запитання ніхто не дав. Тому роботи на вулиці Набережній між шляхопроводами через річку Стир по вулицях Ковельскій і …. тривають.
І з цього приводу пригадуються «лихі 90-ті». Тодішній голова Луцького міськвиконкому Антон Кривицький, побувавши в Ковелі та запримітивши там на річці Стохід створений гідропарк, вирішив «переплюнути» «райцентр» і взявся будувати біля мосту по вулиці Ковельській свій аналог. Витрачали грошей чимало, генеральним прорабом призначили тодішнього першого заступника мера Леоніда Кирильчука.
Але річка Стир у місті Луцьку – то зовсім не Стохід в Місті залізничників! Характеристики течії та дна, насамперед, зовсім інші. Тому проєкт неминуче закінчився тим, на що був приречений від початку: повним крахом. Саме тому автор цих рядків в олній із публікацій тих років перейменував «Гідропарк» на Гідрапарк», маючи на увазі гідру марнотратства та безвідповідальності.
Копали-копали, витрачали гроші, які текли разом із річковою водою в бік РАЕС, і, нарешті, припинили доводити, що в обласному центрі «людина – цар природи». А коли затонув і останній земснаряд, що черпав із дна мул та пісок, все остаточно заклякло.
Випадково, а, може й символічно, що «Гідрапарк 2.0» намагаються створити фактично поряд із давно неіснуючим «Гідрапарком 1.0» імені Кривицького-Кирильчука?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора: екологічний новобуд на початку травня.
