На Луцькому меморіалі «Вічна слава» 8 травня пошановували пам’ять про жертв Другої світової війни в Європі, яка розпочалася 1 вересня 1939 року, а завершилася 8 травня 1945 року. Офіційно завершенням цього побоїща в планетарному масштабі визначене як 2 вересня 1945 року, в день капітуляції Японії.
Заклик пам’ятати про жертв Другої світової війни.
Цього разу розпочався захід за звичним сценарієм, аде після промови Митрополита Луцького і Волинського Православної Церкви України Михаїла завершився з іншою тональністю.
Анатолій Костик, Григорій Недопад, Роман Романюк і Катерина Шкльода.
Традиційно були присутніми під час богослужіння та покладали вінки та квіти представники органів влади різних рівнів. Насамперед, очільник обласної військової адміністрації Роман Романюк із заступниками та очільниками окремих управлінь, голова обласної ради Григорій Недопад й інші працівники органу місцевого самоврядування Волині, секретар Луцької міської ради та виконувачка повноважень Луцького міського голови Катерина Шкльода, також із групою співробітників.
Прийшли й очільники двох гілок влади Луцького району, представники Служби безпеки України, облпрокуратури, Нацполіції, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, Військової служби правопорядку, УДСНС та інших правоохоронних органів.
Перед початком урочистостей.
Як завжди, як допоміжний персонал відпрацювали курсанти обласного ліцею з посиленою військовою підготовкою імені Героїв Небесної сотні. Але над стройовим кроком ще треба попрацювати: йшли покладати кошики з квітами не в ногу…
Незвично високим полум’ям горів Вічний вогонь біля хронічно аварійного центрального меморіального комплексу та частково декомунізованих стел, де, однак, залишилися найменування радянських військових частин і з’єднань, які влітку 1944 року вибили гітлерівські війська з території Волині.
Недокомунізовані написи на меморіалі.
Власне, ця деталь щодо нинішнього стану луцького меморіалу показова. Як і досі присутні на іншій стелі таблички з іменами окупантів зі сходу, які вже в повоєнні роки займалися репресіями щодо українців та були ліквідовані воїнами Української Повстанської Армії…
Згадка про сталінських чекістів і партапаратників, які були ліквідовані на Волині воїнами УПА.
Про це, і не тільки, біля пам’ятника «Поранений солдат» після богослужіння, яке провело всечесне духовенство Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору ПЦУ й говорив Митрополит Луцький і Волинський Михаїл.
Глибоко символічно: він народився 9 травня, але одним із перших впливових в області людей назавжди викреслив цю дату як символ «перемоги». Та й день 8 травня, який у Європі відзначають як День пам’яті жертв Другої світової війни на підставі Резолюції ООН від 22 листопада 2004 року, в Україні від 2024 року – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, державне свято.
Владика Михаїл і духовенство ПЦУ.
Утім, владика Михаїл розкритикував ведучого заходу, який просто зачитував заздалегідь написаний текст сценарію, щодо вживання терміну «перемога над нацизмом».
Ведучий і його сценарій.
Митрополит переконаний: ні в 1939 році, ні в 1945 році ніякого звільнення для українців насправді не відбулося. На нашій землі відбувалася несамовита боротьба між тоталітарними режимами гітлерівського рейху і сталінського ссср, у якій українці були лише ресурсом для досягнення берліном і москвою власних загарбницьких інтересів. Одні нищили наших людей в концтаборах на кшталт гітлерівського «Бухенвальду», другі так само безжально вбивали наших співгромадян в концтаборах ГУЛАГу на Колимі та в інших відділених територіях ссср.
Внаслідок спільних дій союзників по Антигітлерівській коаліції «коричнева чума» програла, а «червона чума» – перемогла. То про яку «перемогу» в травні 1945 року взагалі можна говорити для нашого народу, який і після офіційного завершення Другої світової продовжував визвольну боротьбу, і зараз продовжує воювати за Незалежність проти правонаступників «визволителів зі сходу» на фронтах російсько-української війни?
Барельєф на честь пам’яті про спалені коричневими окупантами села Волині.
Владика Михаїл зазначив, що не виступає за якийсь демонтаж скульптурних композицій на меморіалі, але цілком резонно запитав: а коли тут будуть пам’ятники справжнім борцям за Українську Самостійну Соборну Державу під час Другої світової війни, насамперед, лідерам двох гілок ОУН Степанові Бандері і Андрієві Мельнику, Головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу, іншим незламним борцям проти окупантів усіх мастей?
Звичайно, під час офіційних урочистостей подібні доленосні питання не вирішуються. Але що після їх завершення адекватну відповідь у цій суперечливості треба знайти, то це факт.
Після завершення урочистостей.
А, взагалі, ці теми для пересічних волинян наразі з цілком зрозумілих причин не є пріоритетними. Про що свідчить хоча б мізерна кількість цивільних людей, які з власної ініціативи взяли участь у покладанні до пам’ятника «Поранений солдат». Квіти принесло 9 людей похилого віку і кілька десятків юних школярів, яких відпустили з уроків.
Тут повинен постати найголовніший монумент україської пам’яті.
Утім, пам’ять про Другу світову війну потрібна, щоб постійно нагадувати українцям: наша боротьба за Незалежну державу є священною хоча б тому, щоб більше ніколи ніякий загарбник не окупував нашу країну і не поневолив наш народ. Тому справжній День Перемоги в нас ще попереду. І він настане після капітуляції московських рашистів.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора і Олександра ДУБОВА: під час урочистостей 8 травня на Луцькому меморіалі «Вічна слава».