«Напередодні 11 липня, який у Республіці Польща визначено як «Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої», варто згадати про щось позитивне, зокрема, події п’ятирічної давнини. Про ідею оборонного союзу між Великою Британією, Польщею та Україною!». Сергій Шевчук. А про що попереджає керівник Офісу президента Кирило Буданов?
Колишній заступник голови обласної ради та облдержадміністрації, екснародний депутат України та свого часу Державний секретар Міністерства охорони здоров’я України, Голова правління МГО «Волинське братство» Сергій Шевчук на прохання редакції «Волинської газети» відреагував на феесбешну путінську провокацію щодо поширення брехні під виглядом «розсекречених архівних матеріалів». Суть фейкової фальсифікації: ніби за наказом Командувача УПА-«Північ» Дмитра Клячківського («Клима Савура») на початку літа 1943 р. у м. Володимирі бандерівцями було вбито 11 ксьондзів і щонайменше 2000 цивільних поляків.
Як відомо, жодними історичними фактами чергова російська маячня не підкріплена.
Раніше на цю тему на інформресурсах «Волинської газети» висловився народний депутат України Ігор Гузь. Володимирський міський голова Ігор Пальонка сповістив, що наразі його працівники напрацьовують текст реагування. Натомість начальник Володимирської районної військової адміністрації Юрій Лобач як посадовець структури державної виконавчої влади пояснив, що коментарі на подібні теми не в його компетенції.
Натомість Сергій Шевчук окремого коментаря не надав, а попросив скористатися його недавньою публікацією на сайті «Волинського братства».
Ознайомившись із нею, стало ясно: тема справді актуальна, а викладені там аргументи кожен має право оцінювати на власний розсуд, але вони варті уваги:
«Польський медіапростір нині має ознаки суперечливої двоїстості. З одного боку – позитивне висвітлення успіхів України на фронті і в тилу росії, співчуття нашим втратам, а з іншого – нещадна вербальна критика УПІвських настроїв.
11 липня, мабуть, станеться апогей конфлікту. Відбудуться державні церемонії за участю керівництва польської держави, богослужіння та покладання вінків на цвинтарях та біля чисельних химерних знаків – нагадувань про «різню», меморіальні заходи пов’язані з пам’яттю «кресовяків» про колишні східні території Польщі. Обивателі чекають на виступ президента Кароля Навроцькі – от, мовляв, він дасть в своїй промові «отим бандерівцям».
Щоб підігріти тему, медіа поширюють дві тези:
перша – про невдячний Львів і його мера, який вигнав польську фірму за недобудову заводу з переробки сміття (якщо відверто – ганебна для львів’ян історія галицької антигігієни);
друга – про нібито замах на Кароля Навроцькі під час виборчої кампанії річної давності. Хто б міг на таке наважитись? Ну, звісно, не поляки. Не португальці і не шведи. Хтось із сусідніх країн, де недолюблюють пана президента. Окремі «експерти» зі слиною на підборідді почали попереджати, що серед мільйона українців у Польщі знайдуться «бандити-терористи».
А поки що «на зло полякам» Пантеон національним героям у Києві зводити задумали.
Загальна медійна картина така: шкода, звичайно, українців за їхні муки і втрати, але за УПА їх варто покарати.
Може, переходи на кордоні знову заблокувати? Може, аеропорт Ясьонка закрити на ремонт?
Зовсім як у старому зековському жарті: «Гвалтую, і …плачу з жалю».
Ось такі політичні розваги, далекі від потреб простих громадян обох країн. Бо від спровокованого конфлікту виграли не вони, а всього лиш три президенти: Кароль Навроцькі, рейтинг якого за тиждень суттєво виріс, Володимир Зеленський, підтримка якого після корупційних скандалів почала відновлюватись, та владімір путін (без коментарів).
Тому напередодні дня 11 липня, який в Республіці Польща визначено як «Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої», варто згадати про щось позитивне, зокрема, про події п’ятирічної давнини.
В той час українське МЗС розробило цікаву пропозицію про тристоронній формат співпраці між Україною, Великобританією та Польщею. Ініціатива українських дипломатів потрапила на добрий грунт.
В січні 2022 року керівниця тодішньої британської дипломатії Ліз Трасс (Liz Truss) під час візиту до Австралії заявила про такий формат співпраці на Європейському континенті.
Далі ініціативу перехопив Прем’єр-міністр Польщі. Вперше за 5 років керівник Уряду Польщі Матеуш Моравецкі прибув до України і оголосив (випереджаючи британського прем’єра Боріса Джонсона!) про Польсько-Українсько-Британський Союз.
Це сталося за тиждень до повномасштабного вторгнення росії. Пана Матеуша Моравецкі на прес-конференції у Києві запитали про «інтерес Польщі в підтримці України і яку роль може відіграти новий союз?».
«Вважаю, слово «інтерес» може бути тут невірно зрозумілим – відповів прем’єр Польщі, – адже йдеться, перш за все, про безпеку. Саме безпека є тою абсолютною вартістю, від якої все слід починати. А далі – нормальне господарювання, міжнародна торгівля та щораз багатше суспільно-культурне життя».
Аргументів на користь «Троїстого союзу» було вдосталь. Польща на той час втратила прихильність в Унійних інституціях (тобто, структурах Євросоюзу), тому була майже ідеальним кандидатом. Для Варшави у 2022 році Лондон бачився як одна із відчинених брам до колективного Заходу. Британія, в свою чергу, позбавлялась фобії маргіналізації після розриву з ЄС. Прагнула показати своє нове обличчя, а для цього шукала союзників. В Україні ж уже було передчуття війни…
За 5 років, що минули, формат Британія-Польща-Україна не перетворювався на регулярно діючий альянс із власними інституціями. Натомість виконувались чимало важливих справ без галасу. «З великої хмари дощу не буває!»: говорили на Волині, згадуючи тиражовані «Саміти миру» та їх мізерні результати. «Троїстий союз» був ефективний, насамперед, у своїх двосторонніх відносинах:
– Великої Британії з Україною: довгострокові безпекові угоди, оборонне співробітництво;
– Велика Британія з Польщею: нова оборонна угода, підписана в 2026 році;
– Польща з Україною: військова, гуманітарна, логістична підтримка.
Чимало непублічних ініціатив реалізовувалось через ширші міжнародні коаліції, наприклад, у контактній групі «Рамштайн»…
Сподіваємось, нинішні українські кар’єрні дипломати задумаються про те, як легко можна «розтринькати» позитивний досвід двосторонніх реляцій між сусідніми країнами та як важко наступникам його здобувати. Чи міжнародна політика у нас визначається вузьким колом осіб, не навчених дипломатії?..».
А буквально сьогодні, 5 липня, керівник Офісу президента Кирило Буданов також торкнувся теми 11 липня та подій, які слід очікувати в Польщі.
Він сказав:
«З тієї інформації, якою я володію, вони готують цілу низку, як на мене, незрілих ескалаційних кроків. Тому, вочевидь, все це зараз продовжиться… Я ж застосував термін «незрілість». От так я це і бачу. Але, знову ж повторюсь, Україна не сприйме ультиматумів ні від кого в цьому світі. Останній, хто намагався поставити нам ультиматум – це російська федерація. Без образ до Польщі – але вона трошки потужніша, ніж Польща. І ми його все одно не прийняли. Так, важко, погано, крові багато. Але навіть їхній ультиматум ми не прийняли. То чому хтось думає, що ми приймемо щось інше, від іншої сторони? Ультиматумом з нами розмовляти не треба. Якщо ми визнаємо, що хтось робить незрілі кроки, нащо нам відповідати, робити хибні кроки наперед. Зроблять свій – побачимо, будемо відповідати. Мовчки сидіти ніхто не буде. Пікова ескалація завжди веде або в катастрофу, або в деескалацію. Я сподіваюся, що ми підемо в деескалацію».
Підготував Володимир ДАНИЛЮК.
На фото польського радіо RDC, ІА «Волинські новини»; «Вікіпедії», Радіо «Свобода» і Агенції «РБК-Україна»: пам’ятник жертвам «Волинської різанини» у центрі Варшави; Сергій Шевчук; карта розташування країн, які мали увійти в «Троїстий союз»; Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба (справа) і керівник МЗС Великої Британії Ліз Трасс на пресконференції за підсумками переговорів, Київ, 17 лютого 2022 року; Кирило Буданов.