Практика організації та проведення масштабних спортивних змагань на берегах Туманного Альбіону варта того, щоб найкраще з досвіду родоначальників «гри мільйонів» було запозиченим і в Україні. Звичайно, сповна це можна буде зробити тільки після Перемоги над рашистськими агресорами. Але починати виконувати «домашнє завдання» треба вже зараз.
Насамперед про те, що провінційний український Луцьк не йде в жодне порівняння зі столичним Лондоном. Власне, і британській столиці навіть Київ не конкурент: ні в футболі, ні в інфраструктурі, ні в традиціях організації масових спортивних, культурних чи громадських заходів.
Утім, розпочинати треба вже, бо країна ж до європейських стандартів рухається, чи не так? Та й збірна Англії з чоловічого футболу – бронзовий призер недавнього Чемпіонату світу, тоді як «синьо-жовті» не пробилися навіть у фінальну частину…
Отже, домашній Олімпійський стадіон для команди «Вест Гем юнайтед», яка в минулому сезоні виступала ще в Англійській прем’єр-лізі, а зараз в другому за потужністю дивізіоні – Чемпоіншипі.
Порівняно з недавніми реаліями, вартість квитків на «стотисячник» фактично не змінилася: в середньому 30 фунтів стерлінгів (біля 1800 грн). Купують їх, як правило, он-лайн. В електронному квитку є не лише персональний штрих-код, а й інформація про особу, яка його (чи кілька квитків) придбала. Це дозволяє згодом ідентифікувати громадян, які знаходилися на стадіоні в певній точці. Як пригадуємо, на луцький «Авангард», якщо є знайомі в адміністрації установи, може потрапити кожен сторонній.
Дорогою до спортивної арени зустрічається велика кількість поліцейських, але ще більша – стюардів, які контролюють дотримання правопорядку та підказують, з якого боку гігантської споруди краще зайти у відповідний сектор. Крім розкішних новобудов стадіон оточений водним каналом і парком. Тут ті, хто не хоче перебувати на трибунах, мають можливість змістовно відпочити в очікуванні, коли їхні рідні подивляться футбол.
Щоб зайти на територію спортивної арени, слід пройти два кордони. Спочатку всіх обстежують із металошукачами, а також викидають у смітник заборонені предмети, в тому числі пляшки з рідиною, більші за об’ємом, ніж 0,5 літра. Зате всередині для любителі попоїсти та посмакувати різними напоями (насамперед, пивом) справжній рай. Це кардинально дисонує з нашими реаліями, де в черзі за шашликом чи канапкою можна було простояти стільки часу, скільки триває тайм футбольного матчу!
Зрозуміло, розвинута система безплатних громадських вбиралень. Як біля стадіону, так і всередині. Де-де, а тут черг просто не існує!
Порівнювати смердючий гадюшник, який називається «туалетом» і який досі існує біля луцького «Авангарду», взагалі немає сенсу. Хіба що зауважити: пора б давно вже було його капітально реконструювати, частину нових площ застосувавши для укриття від повітряних атак ворога. Але цим ніхто не займається, насамперед адміністрація вже однойменного комунального підприємства (після фактичного банкрутства ФК «Волинь» спортивну споруду повернули на баланс міста).
Натомість лондонські черги вони виникають на другому етапі проходження до визначеного в квитку місця. Тут система зчитує штрихкоди з квитків. Якщо в когось виникають хоча б найменші проблеми, знову поруч стюарди.
На трибунах – десятки тисяч людей. Цікаво, що кожна з них названа на честь легендарного футболіста клубу. І тут знову запитання до лучан: а в історії «Волині» хіба мало було вартих пам’яті гравців, щоб назвати на честь когось із них кожен сектор стадіону «Авангард»? Це ж фактично ніяких капіталовкладень не потребує!
В Англії, до речі, на стадіони приходять цілими родинами і кампаніями, як правило, в атрибутиці улюбленого клубу. Перед початком – велелюдний гімн уболівальників, потім – «головна страва» в вигляді футболу.
Зрозуміло, що після фінального свистка основна маса фанатів поспішає на вихід. Виникають черги, але й на всьому маршруті до зупинок громадського транспорту і, насамперед, метро, знову величезна кількість поліцейських та стюардів.
Тож на футбол приходять сотні тисяч людей різного віку, а порушення правопорядку – поодинокі випадки.
Здавалося б, в організації та проведенні матчів немає нічого особливого. Але чомусь український досвід зовсім інший, досі «совковий».
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора.